11.8. 11.7. Дія договорів

11.7. Дія договорів

Право міжнародних договорів містить презумпцію дійсності договорів: кожен договір, що діє, обов'язковий для учасників, поки інше не встановлене на основі міжнародного права.

Недійсність договору може бути відносною і абсолютною.

Підставами відносної недійсності міжнародного договору є:

• помилка,

• обман,

• підкуп представника.

Всі ці випадки рідко зустрічаються і важко доказові. Проте вони відомі практиці.

Питання про значення помилки виникло, наприклад, коли Угорщина в 1989 р. вирішила відмовитися від угоди з ЧССР про будівництво гідровузла на Дунаї на тій підставі, що технічний проект не враховував негативних наслідків цього будівництва. Правонаступниця ЧССР - Словаччина не визнала довід Угорщини переконливим. Позиція Словаччини була підтверджена при розгляді цієї справи Міжнародним судом.

Відносна недійсність договору робить його оспорюваним. Зазвичай допущені помилки усуваються додатковою угодою сторін. Прикладом може служити угода у формі обміну нотами, що виправляла плани об'єктів і певні технічні помилки в Договорі по ракетах середньої і меншої дальності 1988 р..

Абсолютна недійсність означає нікчемність договору із самого початку. Її підставами є:

• примушення представника,

• примушення держави,

• суперечність імперативній нормі міжнародного права.

Впродовж всієї історії нав'язані силою договори вважалися правомірними. Діяло правило "хоча і погодився, будучи примушеним, але все таки погодився". Віденські конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і 1986 р. підтвердили норму, згідно якої договір є нікчемним, якщо він був укладений в результаті погрози силою або її застосування порушуючи принципи міжнародного права, закріплені Статутом ООН (ст. 52). Це означає, що правомірне застосування сили, наприклад до агресора, не робить недійсним укладений в результаті придушення агресії договір. Прикладом можуть служити мирні договори, що завершили Другу світову війну, правомірність яких підтверджена Статутом ООН (ст. 107).

Після встановлення недійсності договору кожен учасник має право зажадати, щоб в межах можливого було відновлено положення, змінене в результаті здійснення договору. Якщо договір недійсний через суперечність імперативній нормі, то учасники зобов'язані в межах можливого усунути наслідки будь-якої дії, здійсненої на підставі такого договору.

У випадках відносної недійсності, коли учасник має право оспорювати дійсність договору, він повинен зробити необхідні дії після того, як йому сталі відомі відповідні факти. Це право втрачається, якщо такі дії не були зроблені. Інакше договір постійно знаходився б в невизначеному стані. Це ж положення стосується права учасника припинити договір при його порушенні іншою стороною або у разі корінної зміни обставин.

11.9. 11.8. Припинення і призупинення дії договорів

11.8. Припинення і призупинення дії договорів

Припинення договору або вихід з нього здійснюються згідно з попложеннями договору або за угодою учасників. В більшості випадків договір припиняється в результаті закінчення терміну або виконання. Факт виконання юридично оформлюється сторонами.

Багато договорів містять норми про порядок їх денонсації, тобто одностороннього припинення дії договору на умовах, передбачені в ньому. Іноді зустрічаються договори, що забороняють денонсацію, наприклад Міжнародна угода по цукру 1953 р.

Одностороннє правомірне припинення дії договору на підставах, в ньому не передбачених, називається анулюванням.

Необґрунтована відмова від договору не спричиняє за собою його припинення. В рішенні у справі "Угорщина проти Словаччини" Міжнародний суд визначив, що "нотифікація Угорщини про припинення (договору)... не мала юридичного значення для припинення Договору 1977 року і пов'язаних з ним актів".

У міжнародному праві передбачені для анулювання наступні підстави:

• порушення договору іншими учасниками;

• неможливість виконання договору;

• корінна зміна обставин, при яких був поміщений договір;

• поява нової імперативної норми, якій договір противоречит.

За всіх умов намір анулювати договір повинен бути чітко виражений. Протест проти порушення договору не означає відмови від нього.

Підставою для припинення договору може бути тільки серйозне порушення його основних положень. Інші порушення породжують правовідносини відповідальності, але не анулюють договір. Міжнародний суд підтвердив, що тільки серйозне "порушення самого договору державою-стороною в договорі дає іншій стороні підставу для припинення договору". Інші порушення "можуть виправдовувати вжиття певних заходів, включаючи контрзаходи, постраждалою державою, але не є підставою для припинення згідно праву договорів".

Особливе положення займають договори про права людини, а також відповідні положення в інших договорах. Ніяке порушення такого роду договору не може бути підставою для відмови від нього. Міжнародний суд визнав, що право припинення на підставі порушення не відноситься до договірних "ухвал, що стосуються захисту людини".

Поняття "Неможливість виконання" гранично обмежене в порівнянні із загальним принципом права: при неможливості виконання закон звільняє від зобов'язання (quia implementia exusat legem). У міжнародному праві мова йде лише про випадки безповоротного зникнення об'єкту, необхідного для виконання договору. Навіть стан необхідності не дає підстав для припинення договору. Міжнародний суд визначив, що стан необхідності "не є підставою для припинення договору. На нього можна посилатися лише для уникнення відповідальності... договір може не діяти в той час, коли продовжує існувати стан необхідності... але, якщо сторони за взаємною угодою не припинять договір, він продовжуватиме існувати" .

Застереження про незмінність обставин (clausula rebus sic stantibus) добре відомо міжнародній практиці. Воно означає, що договори укладають при визнанні застереження, що мається на увазі, щодо того, що вони можуть бути припинені при докорінній зміні обставин. Ця підстава була активно використана новими незалежними державами для відмови від нав'язаних їм у минулому колоніальних договорів.

Враховуючи численні випадки зловживання застереженням і її недостатню визначеність, Віденські конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і 1986 р. не підтверджують її існування. Вони забороняють відмову від договору на підставі докорінної зміни обставин, за винятком двох випадків:

a) якщо наявність таких обставин складає істотна підстава згоди учасників на обов'язковість для них договори;

b) якщо наслідки зміни обставин корінним чином змінюють сферу дії договору (ст. 62).

Таке обмежене визначення зміни обставин як підстави, що дає право на припинення договору, привело до того, що зазвичай на зміну обставин посилаються як на підставу для перегляду, а не анулювання договору.

У листопаді 1990 р. посол Австрії в Москві передав МЗС СРСР повідомлення свого уряду про те, що, виходячи з основоположних змін в Європі, воно розглядає ряд положень Державного договору 1955 р. застарілими. Одночасно воно підтверджує прихильність Державному договору в цілому. У врученій послу пам'ятній записці була викладена позиція Радянського уряду, який не мав заперечень проти тлумачення відмічених положень як таких, що втратили практичне значення. Одночасно було виражено задоволення готовністю Австрії і надалі дотримуватися Державного договору.

Припинення договору звільняє учасників від обов'язку виконувати його положення, але не впливає на права і обов'язки, набуті в результаті виконання договору.

Призупинення означає тимчасове припинення дії договору. Воно може мати місце відповідно до договору, з відома учасників, а також на основі міжнародного права. У останньому випадку підставами є істотне порушення договору і тимчасова неможливість його виконання. Два або декілька учасників багатостороннього договору можуть шляхом угоди припинити дію договору в своїх взаєминах за умови, що це не позначиться на правах решти учасників і не суперечитиме цілям і принципам договору.

Призупинення тимчасово звільняє учасників від обов'язку виконувати договір, не впливає на набуті права і обов'язки. Учасники мають утримуватися від дій, які зробили б відновлення договору неможливим.

Останнім часом все частіше зустрічаються випадки припинення і призупинення дії договорів відповідно до рішень міжнародних організацій, зазвичай як санкції за порушення міжнародного права. В обов'язкових вирішеннях Ради Безпеки ООН відносно Іраку містилася вимога до держав здійснювати певні заходи незалежно від їх договірних зобов'язань відносно Іраку.

Подібний підхід може бути застосований і при розгляді питання про виключення держави з міжнародної організації за порушення її статуту. Представляє інтерес положення європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 р., згідно якому припинення членства в Раді автоматично припиняє участь в Конвенції (п. 3 ст. 65).

Як вже наголошувалося, договір є єдиним цілим. Тому припинення або призупинення дії може стосуватися лише всього договору. Припинення або призупинення дії окремих положень можливе лише тоді, коли це передбачено договором або узгоджено між сторонами. Так, Угода про створення СНД допускає припинення або відміну певних положень.