9.9. 9.8. Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

9.8. Міжнародна кримінальна відповідальність фізичних осіб

Фізичні особи (громадяни держав і особи без громадянства), що вчинили міжнародні злочини, кримінальні злочини міжнародного характеру і інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти), можуть притягатися до кримінальної відповідальності відповідно до міжнародних договорів, що діють і передбачають покарання за такі правопорушення, а також національним законодавством держави, громадянами якої вони є або на території якої вони постійно проживають. За здійснення окремих злочинів, наприклад за піратство або угон повітряного судна, фізичні особи можуть притягатися до відповідальності за законами держави піратів, що захопили його, або викрадачів повітряного судна. Наприклад, в 1990 р. група радянських громадян угнала у Карачі рейсовий літак Аерофлоту. Терористи здалися місцевому спецназу і були засуджені до довічного ув’язнення.

До фізичних осіб застосовні положення Конвенції про незастосування терміну давності до військових злочинів і злочинів проти людства 1968 р., що передбачають видачу злочинців по окремих видах злочинів відповідно до конвенцій, укладених державами з питань надання правової допомоги з кримінальних, сімейних і цивільних справ. Головний принцип, якого дотримуються практично всі держави, полягає в невідворотності покарання за міжнародне правопорушення, особливо за міжнародні злочини, що посягають на життєво важливі інтереси більшості держав або всього міжнародного співтовариства.

В середині 90-х років з метою притягнення фізичних осіб до кримінальної відповідальності створені Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчинені на території колишньої Югославії і Міжнародний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид і інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, здійснені на території сусідніх держав. Ці трибунали повноважні чинити судове переслідування фізичних осіб, відповідальних за вбивства, знищення, поневолення, депортацію, ув'язнення, тортури, зґвалтування, переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів і інші нелюдяні акти.

Міжнародна конференція 17 липня 1998 р. в Римі прийняла Статут Міжнародного кримінального суду. Юрисдикція Суду обмежується самими серйозними злочинами, що викликають заклопотаність всього міжнародного співтовариства. Відповідно до ст. 5 Статуту Суд володіє юрисдикцією відносно наступних злочинів: а) злочин геноциду; б) злочини проти людяності; у) військові злочини; г) злочин агресії.

10.2. 10.1. Поняття права мирного вирішення міжнародних спорів

10.1. Поняття права мирного вирішення міжнародних спорів

Право мирного вирішення міжнародних спорів - галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають порядок врегулювання спорів між суб'єктами міжнародного права мирними засобами.

Значення цієї галузі визначається тим, що без механізму мирного вирішення спорів система міжнародних відносин не може нормально функціонувати. Міжнародне право, як і будь-яка інша правова система, має володіти засобами врегулювання спорів на основі права.

Як особлива галузь, право мирного вирішення спорів формувалося протягом останніх десятиліть. Основи були закладені Статутом ООН і Декларацією про принципи міжнародного права 1970 р., що закріпила зміст основного принципу галузі - принципу мирного вирішення спорів Спеціальним принципом галузі є принцип вільного вибору засобів мирного вирішення спорів. Згідно Декларації, міжнародні спори вирішуються "відповідно до принципу вільного вибору засобів мирного вирішення спорів".

Зобов'язання держав вирішувати всі свої спори виключно мирними засобами так, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку, а також справедливість, має першорядне значення як для правового, так і для політичного порядку в світі. При цьому засоби мають відповідати умовам і природі спору.

Принцип свободи вибору засобів поступово уточнювався в практиці:

- до відповідних засобів слід вдаватися якомога раніше;

- у разі недосягнення результату за допомогою одного із засобів потрібно послідовно переходити до використання альтернативних засобів;

- недопустимі дії, що ускладнюють вирішення спору.

Істотну роль у формуванні галузі зіграли досить численні резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Найбільш повно відповідні правила викладені в Манільській декларації про мирне вирішення міжнародних спорів 1982 р. Нові тенденції закріплені в Декларації про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці 1988 р. (далі - Декларація про запобігання і усунення спорів). Декларація втілює ідею превентивної дипломатії.

Сьогодні все більше уваги приділяється засобам запобігання спору, зокрема шляхом попереднього повідомлення і консультацій щодо дій однієї держави, які з вірогідністю можуть істотно порушити законні інтереси іншої держави (п. 4 Положення НБСЕ про процедуру мирного вирішення спорів 1991 р.).

Важливу роль у формуванні галузі відіграють регіональні акти.

Сьогодні чимало багатосторонніх і двосторонніх договорів передбачають процедуру вирішення пов'язаних з ними спорів. При цьому спостерігається тенденція до підвищення їх ефективності.

Як приклад можна навести Конвенцію про право несудноплавного використання міжнародних водотоков 1997 р. Вона передбачає, що у випадку, якщо спір залишається невирішеною протягом шести місяців після вимоги про початок переговорів, він на вимогу однієї із сторін може бути переданий на "неупереджене розслідування" передбаченою Конвенцією комісії (ст. 33).