12.2. 12.1. Поняття права міжнародних організацій

12.1. Поняття права міжнародних організацій

Право міжнародних організацій - галузь міжнародного права, принципи і норми якої визначають порядок створення міждержавних органів і організацій, а також їх статус і функції.

В сучасному світі все більш відчутною є тенденція до посилення ролі міжнародних організацій. Взаємозалежність держав скорочує сферу проблем, які держави здатні вирішувати поодинці. Вирішення життєво важливих для кожної держави міжнародних проблем можливе тільки організованими колективними зусиллями. Як результат - збільшується кількість міжнародних організацій, розширюються їх функції. Міжнародна система не могла б нормально функціонувати без розвиненого комплексу організацій. Міжнародним організаціям належить важлива роль у функціонуванні міжнародного права. Це стосується як правотворчого процесу, так і правозастосування.

Організація володіє інтегральними якостями, тобто такими, яких немає у жодного з її членів. Вона не сума членів, а система їх взаємодії, що істотно збільшує її потенціал. Участь в організації відкриває нові можливості перед кожною державою.

Основний масив права організацій утворюють норми їх установчих актів, а також договорів, що стосуються організацій (Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р.). Збільшується число і посилюється роль звичаєвих норм в цій сфері.

Особливе місце займає внутрішнє право міжнародних організацій. Статут не в змозі врегулювати всі питання, пов'язані з діяльністю такої організації. Тому вирішення значної кількості конкретних питань внутрішньої діяльності надається самій організації, органу. До таких питань належать, зокрема, процедурні правила та ін.

Внутрішнє право міжнародних організацій регулює внутрішньоорганізаційну діяльність, а не відносини між державами. Організації не наділені правом створювати норми міжнародного права. Тому воно має специфічну обов'язкову силу, необхідну для регулювання внутрішньоорганізаційної діяльності. Дотримання внутрішнього права забезпечується засобами самої організації. Мова йде про особливий різновиді міжнародних норм, об'єктом якого є внутрішньоорганізаційні відносини, у тому числі і за участю фізичних осіб. У одному випадку вони належать до адміністративного права організацій, в іншому - до їх трудового права.

Наявність права організацій є однією з характерних ознак сучасного міжнародного права.

12.3. 12.2. Постійні міжнародні органи

12.2. Постійні міжнародні органи

 Постійні міжнародні органи - органи взаємодії держав, що володіють спеціальною компетенцією в певній області і спрощеною організаційною структурою.

Постійні міжнародні органи можуть мати різні найменування, наприклад Рада держав Балтійського моря, Чорноморське економічне співробітництво, Центральна комісія судноплавства на річці Рейн, Дунайська комісія.

Основою міжнародних органів є міжнародні договори. Їх організаційна структура може бути достатньо розвиненою, наближеною до структури міжнародної організації. Рада держав Балтійського моря має раду міністрів закордонних справ, комітет вищих посадових осіб, комісара з прав людини, робочі групи. В інших органах вона простіша. Наприклад, Дунайська комісія складається з самої комісії і секретаріату.

Міжнародні органі, як правило, не володіють міжнародною правосуб’єктністю. Їх правосуб'єктність існує в рамках права країни перебування (власність, імунітет і ін.), рішення не мають юридично обов'язкового характеру.

Особливо виділимо найбільш численну категорію органів - змішані комісії, що створюються на основі двосторонніх або багатосторонніх угод і покликані сприяти здійсненню цих угод. Створюються вони на паритетних засадах і схвалюють правила процедури. Вони розглядають питання, що належать до реалізації угоди, приймають програми співпраці, встановлюють порядок їх реалізації, контролюють хід виконання угод. Їм надано право приймати рекомендації. Інколі угоди передбачають порядок вступу рекомендацій в силу. Відомі угоди, що передбачають обов'язковий характер резолюцій, навіть прийнятих більшістю голосів членів комісії. Мова, зрозуміло, йде про спеціальні сфери співпраці.

Держави можуть наділити комісію правом ухвалювати обов'язкові рішення в межах своєї компетенції. В основному це акти здійснення норм договору. Якщо ж вони встановлюють більш загальні правила, то останні відносяться до категорії міжнародних адміністративних норм.