14.3. 14.2. Види міжнародної безпеки

14.2. Види міжнародної безпеки

Розрізняють два види міжнародної безпеки: універсальну і регіональну. Обидва види міжнародної безпеки відносяться до колективної безпеки, тобто вони можуть бути тільки колективними зусиллями всіх або більшості держав світу або регіону.

Види міжнародної безпеки : універсальна - заснована на системі міжнародних договорів, направлених на забезпечення міжнародної безпеки для всіх суб'єктів міжнародного права; регіональна - безпека в окремому регіоні.

Універсальна система забезпечення міжнародної безпеки сформована в рамках Організації Об'єднаних Націй. Головним органом такого забезпечення є Рада Безпеки ООН. Це єдиний орган в світі, якому на основі Статуту ООН надано право визначати, чи існує в світі загроза агресії, чи здійснюється така на ділі, які заходи необхідно зробити для того, щоб зберегти мир і забезпечити в повному обсязі міжнародну безпеку.

Рада Безпеки ООН має право застосувати до агресора комплекс заходів, включаючи використання збройної сили, для того, щоб не тільки припинити агресію, але й створити умови для недопущення її в майбутньому. Проте застосувати ці заходи світова спільнота може тільки при єдності всіх держав — постійних членів Ради Безпеки ООН. Цей орган діє в постійному режимі і може своєчасно реагувати на запити держав, які стурбовані реальними загрозами їх безпеці.

Регіональна міжнародна безпека заснована на механізмі функціонування ряду систем, зокрема, Європі – Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) і Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Колективна європейська безпека в рамках ОБСЄ почала формуватися в 1975 р., Саме тоді 33 європейські держави, а також США і Канада на вищому рівні підписали Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЕ). Для європейського континенту підписання Заключного акту НБСЕ було важливим з двох причин.

По-перше, в XX в. Європа була вогнищем двох світових воєн, що забрали більше 55 млн людських життів. Ініціатор обох світових воєн — Німеччина після Другої світової війни більше двох десятиліть проводила політику реваншизму, тобто прагнула до перегляду підсумків війни що завершилася в 1945 р. Європейські держави повинні були зробити все, щоб Європа не стала вогнищем і театром третьої світової війни.

По-друге, не дивлячись на політичний, економічний, соціальний, культурний розвиток Європи, вона представлялася одним з найстабільніших регіонів, де один проти одного розташовувалися два могутніх військових блоки — Організація Варшавського договору (ОВД) і НАТО. Відносини між ними деколи складалися на межі початку військових дій (наприклад, в 1961 р., коли була споруджена Берлінська стіна).

В рамках ОБСЄ відбулося шість зустрічей на вищому рівні і десять зустрічей на рівні міністрів закордонних справ. Їх результатом стало ухвалення великого числа документів, у тому числі і в сфері забезпечення колективної безпеки. Серед цих документів слід виділити Хартію європейської безпеки (1999 р.), в якій намічені шляхи, засоби і методи забезпечення безпеки в Європі.

Колективна європейська безпека забезпечується також і в рамках НАТО. Ця система безпеки має одну незаперечну перевагу перед ОБСЄ. НАТО має в своєму розпорядженні могутні збройні сили, які можуть бути приведені в дію у разі загрози безпеці держав — членів НАТО або, як показує практика, виникнення регіонів нестабільності в Європі.

Одним з прикладів створення основ регіональної колективної безпеки слугує підписання 25 квітня 2002 р. Документа про заходи зміцнення довіри і безпеки на Чорному морі. У поєднанні з Угодою про створення Чорноморської військово-морської групи оперативної взаємодії «Блексифор», яку чорноморські країни підписали також в квітні 2002 р., Документ по заходах довіри формує цілісний механізм військово-морської взаємодії в регіоні. Учасниками Документа є шість причорноморських держав: Росія, Болгарія, Грузія, Румунія, Туреччина і Україна. Особливе значення Договору полягає в тому, що вперше в практиці контролю військової сфери заходами довіри буде охоплена військово-морська діяльність. Зокрема, передбачається обмін різною інформацією, зокрема щорічними планами військово-морської діяльності і попередніми повідомленнями про заходи, що проводяться. Ряд розділів Документа присвячені розвитку військово-морської співпраці між чорноморськими державами. Документ набув чинності з початку 2003 р.

Інший приклад формування регіональної системи колективної безпеці — в рамках Шанхайської організації співпраці (ШОС). Її учасниками є шість держав: Казахстан, Киргизія, Китай, Росія, Таджикистан і Узбекистан. ШОС веде активну діяльність в сфері забезпечення безпеки в регіоні розташування держав-учасників.

Важливе значення в справі забезпечення міжнародної, регіональної і національної безпеки мають двосторонні домовленості між державами.