8.9. 8.8. Арктика

8.8. Арктика

Арктика – це розташована навколо Північного полюсу область земної кулі, що включає Північний Льодовитий океан з островами і прилеглі частини Атлантичного і Тихого океанів. До неї входять також північні частини материків Євразія і Північна Америка в межах полярного кола. Арктичними країнами є Росія, Канада, США (завдяки Алясці), Данія (завдяки Гренландії), Норвегія, а також Ісландія, Фінляндія і Швеція. Ці країни внесли найбільший внесок в дослідження і освоєння Арктики, яка є унікальною у багатьох відношеннях, - екологічному, економічному, військово-політичному.

Арктика робить істотний вплив на формування клімату і погоди Північної півкулі. Арктичні простори і природні ресурси, що знаходяться там, включаючи крупні родовища нафти і газу, набувають все більшого значення для приарктичних держав. Арктиці належить важлива роль і з погляду військово-стратегічної безпеки. Росте її значення для міжнародних сполучень. Все це пояснює ту підвищену увага, яка приділяється режиму Арктики останніми роками.

Через своє географічне положення і історичні причини приарктичні країни традиційно виходять з наявності у них особливих інтересів і відповідно пріоритетних прав при визначенні правового режиму арктичних просторів і їх використанні.

Правовий режим Арктики є особливим. У 1925 р. Канада прийняла доповнення до Закону про північно-західні території. Відповідно до них, іноземним державам і їх громадянам заборонено здійснювати яку-небудь діяльність в межах Канадської Арктики без дозволу влади Канади. Були визначені і географічні межі Канадської Арктики.

Ухвалою Президії ЦВК СРСР 1928 р. "Про оголошення територією Союзу РСР земель і островів, розташованих в Північному Льодовитому океані" було проголошено право СРСР на всі землі і острови, відкриті і ще не відкриті, в межах встановлених географічних меж. Виключення було зроблене для східних островів Шпіцбергенського архіпелагу, приналежність якого Норвегії була визначена Паризьким договором про Шпіцберген 1920 р. Радянська Росія не була запрошена для участі в розробці цього договору. СРСР приєднався до нього тільки в 1935 р.

Так народилася концепція арктичних секторів, згідно якої держава, що володіє арктичним узбережжям, має особливі права в своєму секторі. Сектором є трикутник, основою якого є узбережжя відповідної держави, а сторонами - лінії, що проходять по меридіанах до Північного полюсу. Можна говорити про існування п’яти полярних секторів Росії, Канади, США, Данії і Норвегії.

Встановлені Канадою і Росією полярні сектори означають, що землі, що знаходяться в них, і острови, як відкриті, так і невідкриті, належать цим державам. Що ж до режиму морських просторів Арктики, то він є загальним, правда, з деякою специфікою.

По-перше, природа Арктики особливо чутлива до негативних дій. Тому приарктичні держави видали закони про охорону природного середовища регіону. У Росії діє Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1984 р. N 1398-XI "Про посилення охорони природи в районах Крайньої Півночі і морських районах, прилеглих до північного узбережжя СРСР".

На Арктику розповсюджуються загальні положення Конвенції з морського права 1982 р., що закріпила право прибережної держави приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил по запобіганню, скороченню і збереженню під контролем забруднення морського середовища з судів в покритих льодами районах (ст. 234). Це право діє в межах виключної економічної зони.

Друга особливість режиму арктичного моря стосується прибережного судноплавства. Норвегія і Канада встановили своїми законами особливий режим для такого судноплавства. У Росії про це йдеться в Законі про морські води (ст. 14). Північний морський шлях розглядається як національна єдина комунікація Російської Федерації, що історично склалася. Протяжність цієї комунікації приблизно 35000 морських миль. Вона проходить також через ділянки відкритого моря. Користування здійснюється відповідно до законів і договорів Росії, а також Правил плавання по трасах Північного морського шляху, затверджуваними Урядом РФ.

Відповідно до Правил плавання по трасах Північного морського шляху 1991 р., цей шлях відкритий для міжнародного судноплавства. Здійснюється воно із згоди і під контролем російської влади. Центральне положення серед них займає Адміністрація Північного морського шляху.