7.4. 7.3. Безгромадянство

7.3. Безгромадянство

Безгромадянство - юридичний стан, при якому особа не володіє громадянством якої б то не було держави. Такі особи називають апатридами.

Особа може опинитися в такому стані вже при народженні, якщо закон місця народження і закон країни громадянства батьків засновані на принципі права грунту. Громадянство може бути втрачене і згодом. У минулому такі особи знаходилися в безправному стані. Сьогодні безгромадянство негативно позначається на правах людини.

Сучасне міжнародне право в цілому негативно відноситься до без громадянства, спрямовано на скорочення випадків такого стану і переслідує мету всемірного скорочення такого роду випадків. Цьому присвячена Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. Вона зобов'язує державу надавати громадянство будь-якій особі, що народилася на її території, яка інакше стала б апатридом. У таких випадках громадянство надається або при народженні відповідно до закону, або за клопотанням відповідної особи або її представника.

Генеральна Асамблея ООН Резолюцією від 30 листопада 1976 р. встановила, що органом, до якого можуть звертатися особи, що вважають, що відносно них не дотримуються права, передбачені в Конвенції, є Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.

Міжнародне право в чималій мірі сприяло поліпшенню правового статусу осіб без громадянства, який наближається до статусу іноземців. Конвенція про статус апатридів 1954 р. зобов'язує зрівняти цей статус із статусом іноземців. Мова йде про статус за внутрідержавним правом. Це ще не означає права на дипломатичний захист з боку держави, яким володіють іноземці, а також прав, передбачених договорами з їх країною.

* * *

7.5. 7.4. Біпатризм

7.4. Біпатризм

Через відмінності між національними законами про громадянство особа вже при народженні може отримати громадянство двох і більше держав. Дитина, що народилася у громадян Росії на території США, набуває громадянства обох держав. Громадянство Росії отримується відповідно до принципу права крові, а громадянство США в даному випадку - згідно принципу права грунту. Друге і третє громадянство може бути отримане і шляхом натуралізації.

Особи з подвійним громадянством іменуються біпатридами.

Загальновизнаною є норма, згідно якої особа, що володіє громадянством декількох держав, розглядається кожною з цих держав як така, що володіє тільки її громадянством (ст. 3 Гаазької конвенції про деякі питання, щодо колізії законів про громадянство 1930 р.).

Особа, що знаходиться на території третьої держави, тобто держави, громадянином якої воно не є, і що володіє декількома громадянствами, розглядається як така, що має тільки одне з них. Третя держава керується правилом ефективного громадянства, відповідно до якого береться до уваги громадянство тієї держави, в якій особа постійно проживає. Якщо це встановити важко, то визнається громадянство держави, з якою особа фактично найбільш пов'язана (ст. 5 тій же Конвенції).

Наведені положення є загальновизнаними нормами. Вони не раз підтверджувалися у рішеннях міжнародних судів, наприклад у вирішенні Міжнародного Суду ООН 1955 р. у справі Ноттебома.

Для біпатридів особливе значення має вирішення проблеми військового обов'язку. Цьому присвячений Гаазький протокол про військовий обов'язок в деяких випадках подвійного громадянства 1930 р. Відповідні положення є і в Європейській конвенції 1963 р. Військова служба обов'язкова для проходження тільки в державі звичайного мешкання або ефективного зв'язку.

Як бачимо, загальне міжнародне право негативно відноситься до біпатризму, оскільки воно ускладнює правовідносини між державами. Таке відношення загалом виправдано. Разом з тим існують випадки, коли біпатризм є засобом вирішення питань, що мають істотне значення для прав людини, тому законодавство ряду держав, наприклад ФРН і Ізраїлю, визнає допустимість такого статусу.