3.5. 3.4. Міжнародні узвичаєня, міжнародна ввічливість

3.4. Міжнародні узвичаєня, міжнародна ввічливість

Від юридично обов’язкових норм міжнародного права слід відрізняти міжнародні узвичаєня, міжнародну ввічливість.

Міжнародна ввічливість (comitas gentium)– сукупність правил доброзичливості, коректності, стриманості та взаємної поваги учасників міжнародного спілкування, що не мають юридично обов’язкового характеру.

Міжнародна ввічливість базується на концепції рівності держав і її дотримання має в основному взаємний характер. Норми міжнародної ввічливості можуть перетворюватися в норми міжнародного права в рамках міжнародного правотворчого процесу. Так, наприклад, деякі правила міжнародної ввічливості, що стосувалися дипломатичних привілеїв та імунітетів, з часом трансформувалися в норми міжнародного дипломатичного права. З іншого боку, з норм міжнародного права можуть випливати норми міжнародної ввічливості. Прикладом можуть бути норми міжнародної ввічливості, що сформувалися на основі засади суверенної рівності держав. До числа таких норм міжнародної ввічливості, зокрема, відносять такі: повага до національних символів держави, повага до правових актів інших держав, встановлення певного порядку місць за столом переговорів для дипломатичних представників з різних держав, правило альтернату тощо.

Міжнародні узвичаєння– це правила поведінки, що складаються між суб’єктами міжнародного праваі підтверджуються практикою, але не є юридично обов’язковими.

В результаті першого етапу узгодження воль держав складаються узвичаєння, тобто правила поведінки, яким зазвичай слідує держава, але які ще не є правовою нормою. Узвичаєння – це загальна практика, яка не відображає правового зобов'язання (прикладом в даному випадку можуть служити морські церемоніали). Для того, щоб стати нормою міжнародного права, узвичаєння має пройти другий, завершальний етап, що полягає в узгодженні волі держав щодо визнання узвичаєння opinion juris.

Узвичаєння стає нормою міжнародного права тільки після того, як дві або більше держави визнали його в цій якості.

3.6. 3.5. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права

3.5. Кодифікація і прогресивний розвиток міжнародного права

Кодифікація міжнародного права

Кодифікація норм МП– це систематизація чинних принципів і норм міжнародного права і розробка нових норм відповідно до предмету регулювання з метою створення внутрішньо узгоджених правових актів.

Кодифікація– це прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права.

Основні завдання кодифікації:

а) встановлення точного змісту і чіткого формулювання чинних принципів і норм міжнародного права (звичаєвих або договірних) у тій або іншій сфері відносин між державами;

б) зміна або перегляд застарілих норм;

в) розробка нових принципів і норм з урахуванням науково-технічного прогресу і актуальних потреб міжнародних відносин;

г) закріплення в узгодженому вигляді всіх цих принципів і норм в єдиному міжнародно-правовому акті (конвенції, договорі, угоді).

Види кодифікації

Кодифікація міжнародного права може бути офіційною, що здійснюється на міжнародному рівні або в межах міжнародних організацій та неофіційною, що здійснюється міжнародними неурядовими організаціями, науковими установами, вченими.

Офіційна кодифікація

Початок офіційної кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного права було покладено на Віденському конгресі (1814—1815 рр.), на якому держави підписали Паризький договір 1814 р. Договір містив положення, що стосувались режиму міжнародних річок, заборони работоргівлі, рангів дипломатичних агентів. Конгрес поклав початок інституту постійного нейтралітету.

Помітну роль в розвитку ряду інститутів міжнародного права зіграв Паризький мирний конгрес (1856 р.). На ньому були прийняті норми про гуманізацію правил ведення морської війни (наприклад, було заборонено каперство). Конгрес визначив, що до Дунаї і в його гирлі будуть застосовуватися правила, встановлені Віденським конгресом 1814—1815 рр. для судноплавства по міжнародних річках без плати за здійснення плавання і без мита з товарів, що перевозяться судами.

Цей Конгрес оголосив нейтралізованим Чорне море.

Важливу роль в кодифікації норм міжнародного права зіграли Гаазькі конференції миру. В 1899 р. відбулася перша Гаазька конференція миру, скликана за ініціативою російського імператора Миколи II. На Конференції було прийнято три важливі конвенції: про застосування Женевської конвенції 1864 р. про захист поранених і хворих в морській війні, про мирне вирішення міжнародних зіткнень і про закони і звичаї сухопутної війни.

Друга Гаазька конференція миру, скликана в 1907 р., затвердила тринадцять конвенцій. Три з цих конвенцій: Конвенція про мирне вирішення міжнародних спорів, Конвенція про закони і звичаї сухопутної війни і Конвенція про застосування до морської війни Женевської конвенції — замінили собою три відповідні конвенції першої Гаазької конференції миру. Проведенню третьої Гаазької конференції завадила Перша світова війна.

Після Першої світової війни питання кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права були зосереджені в рамках Ліги Націй. Асамблея цієї організації 22 вересня 1924 р. прийняла резолюцію, яка передбачала створення постійного органу, — Комітету експертів для прогресивної кодифікації міжнародного права. Комітет експертів вирішив, що для кодифікація необхідна в таких сферах:

1) громадянство; 2) територіальні води; 3) відповідальність держав за шкоду, заподіяну на її території особі або власності; 4) дипломатичні привілеї та імунітети; 5) процедура міжнародних конференцій і порядок укладення проектів міжнародних договорів; 6) піратство; 7) експлуатація морських ресурсів.

відносинами.

Конференція Ліги Націй з кодифікації проходила в Гаазі з 13 березня по 12 квітня 1930 р. Проте на Конференції були прийняті конвенції тільки з питань громадянства. Після 1930 р. Ліга Націй офіційно не займалася кодифікацією міжнародного права.

Після Другої світової війни практично всіма аспектами кодифікації і прогресивного розвитку міжнародного права займається ООН — як універсальна і найбільш авторитетна організація в галузі управління міжнародними

У відповідності с п. 1 ст. 13 Статуту ООН Генеральна Асамблея організовує дослідження і робить рекомендації з метою заохочення прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. В січні 1947р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, що заснувала Комітет з прогресивного розвитку міжнародного права і його кодифікації. Йому було доручено розглянути методи, за допомогою яких Генеральна Асамблея могла б виконувати функції, пов'язані з кодифікацією міжнародного права та його прогресивним розвитком. Комітет схвалив доповідь, в якій рекомендував створити Комісію міжнародного права ООН.

На II сесії Генеральної Асамблеї 21 листопада 1947 р. була прийнята резолюція про створення КМП ООН і затверджено Положення про КМП.

Комісія міжнародного права ООН має на меті сприяти прогресивному розвитку міжнародного права і його кодифікації. В ст. 1 Положення вказано, що Комісія «займається переважно питаннями міжнародного публічного права, але вона може розглядати питання і міжнародного приватного права».

Згідно ст. 15 Положення, визначення «прогресивний розвиток міжнародного права» вживається в сенсі підготовки проектів конвенцій з тих питань, які ще не регулюються міжнародним правом або з яких право ще недостатньо розвинене в практиці держав. Рівним чином визначення «кодифікація міжнародного права» для зручності вживається в сенсі точнішого формулювання і систематизації норм міжнародного права в тих галузях, в яких вже є широка державна практика, прецеденти доктрини.

Якщо Генеральна Асамблея передає КМП ООН пропозиції, що стосуються прогресивного розвитку міжнародного права, Комісія призначає одного із своїх членів доповідачем, складає план роботи розсилає урядам питання і просить їх представляти їй у визначений термін інформацію і дані, що належать до питань включених в план роботи.

КМП ООН розглядає надані їй Генеральним секретарем пропозиції і проекти багатосторонніх конвенцій, що представляються державами — членами ООН, головними органами ООН, окрім Генеральної Асамблеї, спеціалізованими установами або офіційними органами, створеними за домовленістю між урядами для сприяння прогресивному розвитку міжнародного права і його кодифікації. КМП ООН робить огляд міжнародного права з метою кодифікації. Якщо Комісія визнає кодифікацію з певного питання необхідною і бажаною вона представляє свої рекомендації Генеральній Асамблеї. Її прохання розглянути те або інше питання виконуються Комісією в першу чергу.

Комісія готує свої проекти у формі статей і представляє їх Генеральній Асамблеї з коментарями, що містять виклад прецедентів і інших відомостей, включаючи договори, судові рішення і доктрину; висновки щодо ступеня згоди з кожною позицією держав і доктрини, а також існуючі розбіжності та аргументи на користь того або іншого положення.

Якщо КМП ООН визнає який-небудь проект задовільним вона просить Генерального секретаря видати його як документ Комісії. Вона може рекомендувати Генеральній Асамблеї не приймати ніякого рішення, прийняти доповідь до уваги або схвалити її в своїй резолюції; рекомендувати державам — членам ООН з метою ухвалення конвенції скликати конференцію тощо.

КМП ООН організує збір і публікацію документів, що стосуються практики держав, і судових рішень національних і міжнародних судів з питань міжнародного права і представляє Генеральній Асамблеї доповідь.

КМП ООН складається з 34 членів. Члени Комісії обираються Генеральною Асамблеєю строком на п'ять років з числа осіб, внесених у список за пропозиціями урядів держав — членів ООН. Кожна держава може запропонувати не більше чотирьох кандидатів.

Сесії КМП ООН проводяться в Женеві та Нью-Йорку. Федеральна рада Швейцарії надала членам Комісії на період сесії в Женеві ті ж привілеї та імунітети, якими користуються судді Міжнародного суду ООН під час їх перебування в Швейцарії. Мова йде про привілеї та імунітети, яким користуються місії, акредитовані при міжнародних організаціях в Женеві. Членам Комісії надається право на отримання спеціального посвідчення червоного кольору.

За час роботи КМП ООН підготувала проекти багатьох багатосторонніх конвенцій, декларацій і статей. У їх числі Проект декларації права і обов'язків держав (1949), Принципи міжнародного права, визнані Статутом Нюрнберзького трибуналу і що знайшли вираз у рішенні цього Трибуналу (1950 р.), Проект кодексу злочинів проти миру і безпеки людства (1954 р., а в остаточній редакції схвалений Генеральною Асамблеєю в 2001 р.) та ін.

Ряд проектів конвенцій були укладені саме після їх схвалення КМП, наприклад: Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958р., (набула чинності 10 вересня 1964 р.), Конвенція про відкрите море 1958 р. (набула чинності 30 вересня 1962 р.), Конвенція про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря 1958 р. (набула чинності 20 березня 1966 р.), Конвенція про континентальний шельф 1958 р. (набула чинності 10 червня 1964 р.), Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 р. (набула чинності 13 грудня 1975р.). Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. (вступила через 24 квітень 1964 р.), Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р. (набула чинності 19 березня 1967 р.), Конвенція про спеціальні місії 1969 р. (набула чинності 21 червня 1985 р.), Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. (набула чинності 27 січня 1980 р.), Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатичних агентів 1973 р. (набула чинності 20 лютого 1977 р.), Віденська конвенція про представництво держав в їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. (поки не набула чинності), Віденська конвенція про правонаступництво держав у щодо договорів 1978 р. (набула чинності 6 листопада 1996 р.), Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів 1983 р. (поки не набула чинності), Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (поки не набула чинності).

На своєму 2713-м засіданні 1 травня 2002 р. КМП ООН ухвалила включити в свою програму роботи наступні теми: міжнародна відповідальність за шкідливі наслідки дій, незаборонених міжнародним правом; відповідальність міжнародних організацій; загальні природні ресурси; застереження до міжнародних договорів; дипломатичний захист; односторонні акти держав та ін.

Результати роботи КМП ООН публікуються в щорічних доповідях що представляються Генеральній Асамблеї ООН і Щорічниках.

Велику роботу по кодифікації і прогресивному розвитку галузевих норм проводять спеціалізовані установи ООН, особливо ІМО, ІКАО, ФАО, ВОЗ, ВМО, ЮНЕСКО та ін.

Неофіційна кодифікація міжнародного права

Неофіційна кодифікація може здійснюватися міжнародними неурядовими організаціями, національними неурядовими організаціями асоціаціями, окремими ученими.

В 1873 р. в Ганті (Бельгія) був створений Інститут міжнародного права, який складався з вчених різних держав, з метою сприяти колективними зусиллями його членів прогресу і постійній кодифікації міжнародного права.

Активну роль в кодифікації міжнародного права відіграє асоціація міжнародного права, створена в Брюсселі в 1873 р. Спочатку вона називалася Асоціацією для реформи і кодифікації міжнародного права. ЇЇ метою є вивчення, роз'яснення і розвиток міжнародного права і розробка пропозицій по вирішенню колізій і уніфікації правових норм. Штаб-квартира знаходиться в Лондоні.

В 1912 р. в Вашингтоні заснований Американський інститут міжнародного права.

В Україні існує Українська асоціація міжнародного права.

Неофіційну кодифікацію міжнародно-правових норм здійснюють також вчені багатьох країн.