Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

16.2. Неминучість краху і свобода повтору

Quid leges sine moribus vanae proficiunt?

{279. Яку користь можуть принести закони там, де немає моральності? (лат.)}

Горацій, “Оди”, III, 24, 35

У самому принципі устрою піраміди, як і в будь-якій відкритій системі закладена неминучість її деструкції. Ефективно вона може працювати тільки в режимі експансії: енергетичною, територіальною, але краще всього – військовою. При цьому забезпечується її динамічна стійкість, бо:

  • верхній “конвеєр знищення” переходить на повне зовнішнє забезпечення, на природний спад, більше того, його наявність і роботу вже не треба обґрунтовувати і пояснювати. Навпаки, він стає могутнім ідеологічним чинником, оточуючи “кадри” ореолом жертовності;

  • нижній конвеєр також стає механізмом ефективного підвищення щільності і однорідності маси, так би мовити інструментом “ідеологічного і емоційного самозабезпечення”;

  • з’являється можливість захоплення, привласнення первинного ресурсу, що і виявляється вирішальним чинником.

Але коли вичерпуються можливості для військової експансії, система повинна знайти хоч якийсь замінник, наприклад, режим підготовки до експансії (холодну війну), оскільки режим економічної експансії вимагає підвищення технологій, а значить структуризації управління, що небезпечно для структури системи – піраміди.

Недолік первинного продукту повинен компенсуватися розширеною експансією всередину власного ареалу, своєї країни, тобто розширеною екстенсивною експлуатацією природних ресурсів і ресурсів людських – перетворення значної частини маси вже просто в рабів.

Необхідність постійної підтримки режиму підготовки до військової агресії ще більше посилює ці процеси, а підвищення рівня технологій система не може собі дозволити – це, повторюваний, вимагає структуризації управління виробництвом і, отже, повинно зруйнувати саму структуру піраміди.

Далі дуже швидко, буквально за одне виробниче покоління – років 20-25, відбувається наступне: природні і людські ресурси, а частіше їх співвідношення приходять у критичний стан у результаті екстенсивної експлуатації; рівень технологій вже не може бути підвищений через те, що “шарошки”, вся система “відкритої” і “закритої” науки і техніки сама починає інтенсивно перероджуватися в піраміду.

З одного боку саме ці “контори” перебувають під управлінням піраміди. З іншої – поповнення складу йде з “прошарку”, тобто ідеологічно і морально орієнтованого на життя в піраміді. Виходить класичне “бажання зверху” і “готовність знизу” і тут пограти в піраміду, побудувати знайоме, близьке і рідне.

Саме тому далі неминуче наступає остання стадія – колапс піраміди. Стадія колапсу також обмежена часом одного виробничого покоління. Через катастрофічні перевитрати людського ресурсу на “здвоєну” піраміду (але ніяк не на “доброго вождя”) система вимушена різко скоротити роботу іншого конвеєра – просто не вистачає ресурс для поповнення “прошарку” і “кадрів”. Звичайно ж “кадри” для себе організовують ще більшу пільгу, послаблення.

В результаті струнка піраміда перетворюється на “матрьошку” (ваньку-встаньку), голова у якої катастрофічно росте, а основа поповнюється недостатньо і погано підготовленими в сенсі “кадровості” особами, управління різко погіршується.

Одночасно починається падіння рівня технології, технічні і, в першу чергу, наукові структури перетворюються на піраміди і прямо тут же в “матрьошки” з розпухаючими головами. Але ці голови, верхні рівні технології і науки заповнюються вже не “спецами”, а “кадрами”, що хоч і походять із середовища “спеців”, але вміють в основному тільки займати місце в ієрархії і лише до цього прагнучими.

“Специ”, що реально знають і уміють, прагнучі працювати для свого призначення, тобто науки, техніка і культури, впресовуються в самий низ ієрархії і нічого вирішувати не можуть уже внаслідок того, що управління продовжує працювати за старих законах і у них просто немає ні “права голосу”, ні навіть можливості бути почутими. Голови структур при цьому продовжують рости і займаються в основному вже тільки внутрішніми проблемами – перерозподілом місць в ієрархії.

При загальному зростанні розміру структур, чисельності і витрат на науково-технічні потреби відбувається різка деградація технології.

Те ж саме відбувається і зі всією пірамідою, тобто вже не пірамідою, а структурою управління країною в цілому. Наступає момент, коли голови матрьошок стають занадто масивними, а основи вже не можуть і не хочуть виконувати роль підстав. Точніше люди, складові ці основи “починають хотіти”, розуміють, що вони можуть бути й не гвинтиками.

Матрьошки починають перекидатися, а коли перекидається головна – відбувається те, що ми називаємо “завершенням перебудови”, переходом до посттоталітарного стану соціуму.

Але дуже важливо відзначити – це не посттоталітарна форма соціуму, це взагалі не форма, а стан – нестійка динамічна рівновага посттоталітарних, самих себе скалічивших структур, рівновага, підтримувана безперервними внутрішніми і зовнішніми конфліктами та битвами.

Механіка і облаштування піраміди, тоталітарної системи розписані тут виключно заради двох висновків про управління в “сукупності інтелектуальних систем”.

Перше. Виникнення таких “сукупностей”, їх життя і смерть відбуваються виключно і лише з того, що вони побудовані ради керування {280. І не із злості управителів і дурості керованих, але по суті відносин, що складаються, в групі систем з свободою волі, тобто систем, що принципово відрізняються один від одного, зокрема, за ступеню амбітності і ціни, яку вони згодні платити за право вижити. Але в той момент, коли всі без виключення будуть позбавлені цієї відмінності, суспільство звалиться в масу без управління, в ніщо. Вийде один суцільний буріданівський осел, зі всіма витікаючими наслідками.

Все мистецтво всіх демократій очевидне прямо з ТСУ – баланс між бажанням управління взагалі, що знімає з індивідуума відповідальність за свою діяльність, що є незламною властивістю сукупності індивідуумів із свободою волі і усвідомленням необхідності управління в рамках моралі, релігії, Віри, привнесених у цю сукупність ззовні, з учень, але ніяк не ідеологією, виробленою зсередини, тобто управління, що вимагає повсякденної роботи цієї самої свободи волі в рамках вказаних обмежень.}.

Обвалюються вони не тому, що десь щось погано управляється або планується, а тому, що добре, ідеально будується управління ради управління, його можна побудувати чисто логічно, безвідносно до всіх внутрішніх і зовнішніх параметрів і процесів і навіть суті складових елементів, тобто “кадрів”, “гвинтиків” і персоналії самого “вождя”.

Весь гігантський антураж умов, природних і історичних процесів визначає лише часткові особливості і придатний виключно для “промивки мізків” і ідеологічних димових завіс. Істота процесів, історія виникнення, життя і смерті піраміди визначаються виключно законами структур.

Друге. На етапах розпаду тоталітарної піраміди (“перебудови”) і посттоталітарного стану динаміка процесів така, що яке-небудь прогнозування чи аналіз просто безглузді, оскільки самі ці процеси і процеси дослідження – строго одного порядку. З цієї ж причини активне управління, швидше за все, просто принесе шкоду, будь-яка акція, виявиться неадекватною і такою, що запізнилася, інше визначиться масштабом цієї акції.

Будувати які-небудь прогнози, теорії і програми виходу з посттоталітарного стану марно, можна лише позначити крайні межі, крайні точки виходу.

Перехід до відкритого суспільства може забезпечити система управління досить сильна і жорстка, щоб забезпечити тривале виконання наступних умов:

  • придушення і руйнування всіх тоталітарних структур, включаючи ізоляцію найбільш активних “кандидатів у вожді”. Корисна і необхідна ізоляція від апологетів тоталітаризму таких структур як ЗМІ, освіта, фінанси, поліція, юридичні інститути. Повна заборона для них на ці професії зовсім не надмірна, будь-який минулий практичний досвід і кваліфікація скоріше абсолютно шкідливі, ніж корисні. Але методи тоталітарні, конвеєри смерті і таборів абсолютно виключаються;

  • повне зняття будь-якого контролю над економікою, ринком і приватним життям, окрім податкових стосунків, регульованих законом;

  • встановлення і дотримання всього комплексу цивільних прав шляхом створення незалежних інститутів, контролюючих їх дотримання;

  • планомірне знищення коріння тоталітарного мислення. Не формальне засудження і покаяння, але викладання на всіх рівнях освіти, історії і пояснення механізмів, що викликають ті чи інші події...

Чи не так, щось дуже знайоме? Чи то список із західної демократії, чи то “місто сонця” на новий лад. Скільки ж років, поколінь і сил треба покласти, щоб це хоч частково почало збуватися? А поряд, сусіди, що відстали на невизначений час. Трохи промахнися, попадися в своїй демократії на пару “президентських процесів” і достатньо, виникнуть умови для реконструкції піраміди.

А якщо багаторічної культури демократії немає – все відбудеться само собою через неминучість у посттоталітарному стані просівшої економіки. Досить просто притримати випадковими не координованими діями розвиток найнижчого шару економічної структури, виробництво хліба (первинного продукту) і самі собою виникнуть голодні натовпи, готові стати масою і в ситому стані, просто за обіцянку цієї ситості.

Далі все просто і незворотно – за вже тисячократно перевіреним рецептом. Звідси ще один висновок: ніяке суспільство не гарантоване від тоталітарної моделі, немає в природі об’єктивних причин, що дають цю гарантію, оскільки основа тоталітаризму, по суті, ірраціональна.

Країнам, яким “повезло”, які з якої-небудь причини вийшли з-під тиску піраміди все одно доводиться щоденно стежити за ситуацією багатоликою і різноманітною, такою, що ніколи не повторюється, але завжди може ввергнути країну в тоталітарний хаос. Навпаки ж – тільки тяжкою, тривалою повсякденною працею. Так який стан і в енергетичному і в інформаційному сенсі є для суспільства, як системи, природнішим?

І ще. Сама матеріальна основа і експериментальна модель діалектичного і історичного матеріалізму, тоталітарне суспільство засновані на суті не матеріальній, не інформаційній, але взагалі віртуальному – підсвідомому відчутті (саме відчутті, а не думці, на інформаційному артефакті) про існування абсолютної і загальної рівності.

Але! Загальна економічна рівність-то якраз і не головне, інтернаціональна ідея завжди поступається національній, що завжди має видимі шляхи реалізації через ідею вибраності, світового панування, володіння рабами {281. Пригадайте те, що називали утопіями, наприклад: “..все були багаті і вільні від турбот, і навіть найостанніший землероб мав не менших трьох рабів...”}, просто побутового благополуччя.

Найстрашніше тут – рівність релігійна і ідеологічна, що по суті одне й те ж. Справа в абсолюті, рівність (як мрія, не важливо в чому саме) суть дуже хороший підсилювач, що збільшує і об’єднує масу. І в гіпотетичному випадку досягнення цього ідеалу суспільство миттєво міняє його критерій, начисто ігноруючи навіть пам’ять про минулі критерії рівності.

Самоцінний шлях, управління, а не результат.

І більше в цьому базисі немає просто нічого...

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.