12.7. Про методологію пізнання з позицій тсу

Жила – була (у Античності) наука Філософія, точніше, якщо разом із прізвищем – Натурфілософія. Цілком пристойна наука і прикладну користь приносила і здорове потомство давала.

І ось одного разу намірилася стати “наднаукою”. Що з цього виходить, ми вже бачили. Нагадаємо. Якщо звичайна наука (тобто інформаційна система, сукупність записаних текстів і загальноприйнятих умовчань) {200. Ми сподіваємося, що нікому не треба доводити, що це, кінець кінцем, одне й те ж. Будь-яка галузь знань існує не тільки “на папері”, але і в “живому вигляді”, як розуміння, інтерпретація її і окремим “живим інтелектом” і сукупністю таких – науковими школами.} при переповненні, з тим чи іншим трудом, чесно ділиться на окремі галузі, то системи, що є “наднауками”, або розсипаються, або, при насильницькій підтримці, стають “шизофреніками” {201. Наприклад, цілком логічно з діамату випливає необхідність використання цілком реалізуємої технології “промивання”, або навіть “поліпшення” свідомості з самими благими намірами на над мовному рівні. Можна й під соусом “загального блага”. А Т. Кампанелла в цьому сенсі просто ремісник.}. Втім, можливе й народження відразу декількох, але з тією ж загальною властивістю.

Заглянемо всередину процесу – як це вийшло. До тих пір, поки Філософія не забула своєї спорідненості (прізвища Натур), в ній не існувало чистої абстракції, за умовчанням передбачалася наявність “чогось ще”.

А такі речі як “принцип виключеного третього”, та і взагалі формальна логіка і закони діалектики мали строго обмежене, для спеціальних потреб вживання, тобто система була відкритою!

Далі спорідненість забулася, принцип абстракції “був очищений”, логіка постульована, весь простір станів поділений непроникною перегородкою між матерією і свідомістю, а емпіричні правила, до речі, що з’явилися не з Природи, а з дослідження “природи суперечок”, зведені в ранг ні багато, ні мало, світових законів.

Далі пішла підгонка реальних явищ – хто як умів і при яких постулатах залишився (по який бік перегородки).

Можна, звичайно, оголосити математичний нуль – чистою абстракцією, а нескінченність – дурістю, але що ж тоді є чиста абстракція? По суті - те ж саме, тільки набагато дурніша, оскільки “строгим нулем” оголошується все, що випадає за межі не тільки постулатів, але й тимчасово прийнятої для даного екскурсу умовності. Тобто система закривається двічі з усіх боків. Закривається не тільки сама система, вона ще і поміщається в замкнутий ящик апарату формальної теорії.

Зрозуміло, що в такій системі феномен самоорганізації не тільки не може з’явитися, але навіть якщо він був туди “посаджений” (постулатом), то для того, щоб він працював, потрібний ще один постулат. Інакше кажучи, необхідно прийняти постулати біхевіоризму – постулати поведінкової прагматики.

Подивимося, як працюватиме система.

Як ми вже встановили, носієм науки є не сукупність писаних текстів, а сам безпосередньо діючий інтелект, але в даному випадку він поміщений не в “чорний ящик”, а в інформаційну систему “теорію”, причому побудовану за допомогою фільтрів, влаштованих на принципі “поганого нуля”, – тобто чистої абстракції.

Якщо система “достатньо акуратно влаштована”, то в неї, а, отже, і далі нічого, окрім “гомеоморфного фільтру” не проникне, а сам інтелект безперервно “видає продукцію”, у тому числі й коректує систему фільтрів цього ящика.

Тоді, завдяки негентропійності інтелекту, а саме властивості “породжувати” інформацію, ящик із часом потрапить під контроль виключно з боку інтелекту. Тобто це й означатиме, що ми отримали завдяки властивості дзеркала усередині інтелекту, ні що інше як чистий розум. Так, в самому, так би мовити, його чистому вигляді!

З розуму-то інтелект не зійде, оскільки ніякого сенсорного голоду немає – ящик справно працює, але “центр тяжіння” з реального світу (тобто що складається з матеріальних і інформаційних процесів) переміститься в чисто інформаційний світ, “провалиться за дзеркало реальності”.

Виходить, що будь-яка система, побудована на “строго формальній основі” незалежно від “розумності вибору нуля” – умов абсолютної абстракції, стає “жителем задзеркалля”.

Подальше залежить від того, де в початковій посилці поміщався центр тяжіння. Якщо центр вже “там” – тобто в основі “чистий” чи “підфарбований” ідеалізм, то виходить “відносно нешкідлива система”, оскільки цікавиться вона, в основному, “сама собою” – ну видає “гомеоморфно–антропоморфного” Бога (що має до Нього, втім, вельми непряме відношення), до того ж не позбавленого і деякої “гомеоморфності Природи”, – інформація-то з навколишнього світу проникає, хоч і відфільтрована.

Випадок із центром “на поверхні дзеркала” – чистий екзистенціалізм - найтривіальніший, структурно-бідніший, але і “найшкідливіший”.

Нарешті, якщо центр у “матеріальній частині” – чекай неприємностей. Якщо це тільки “фундаментальна наука”, то відносно короткоживуча. На першому ж кроці утворюється явна невідповідність “видимого” і “відбитого” центрів. Включення механізму коректування, швидше за все, тільки погіршить положення, оскільки корекція, побудована за законами дії інтелекту, не адекватна спотворенням, що вносяться ящиком.

Врешті-решт, якщо система і стабілізується, то в режимі постійних кардинальних перебудов ящика. Ящик (тобто “наука”) перебуватиме в стані постійної бурхливої еволюції, а насправді судорожної гонки за подіями, що протікають гармонійно в гармонійному світі – чи не так, знайома картинка?

Але ж вона обчислена “чисто механічно”, навіть і без згадки про які-небудь конкретні подробиці чи залучення додаткових абстракцій. Очевидно, процесом управляють закони настільки загальні і могутні, що й подробиці не потрібні.

А тепер використаємо “революційну науку” для управління. Перше що вона зробить – полізе виправляти навколишній світ, ні мало не піклуючись про стан “ящика” – адже причина-то за визначенням “тут”, у матеріальному світі, а не в його уяві. Наслідки ми всі бачили і неодноразово.

Втім, і решта всіх наук теж неминуче стає “жителями задзеркалля”, так що кожна, яка “хоче жити” в реальному світі обов’язково обзаводиться противагою – прикладним варіантом. Але якщо, наприклад, математика не прикладна, то що це тоді взагалі? – це ще Гільберт сказав. А деякі науки, наприклад, фізика обзавелася дуже навіть вагомою противагою – і в тонах, і в доларах, і все для того, щоб не потрапляти в кризи. Аналогічно цілком серйозно виникає питання: скільки важить і коштує інформація? І на скільки їй цього вистачить, щоб не потрапити ще якийсь час у кризу ?

Ну, а щодо чистої ваги, без носія, то сама по собі вона має масу негативну, про що ми будемо говорити в р. 15.