Розділ 16. Відповідальність створюючого

Нас іноді рятує безрозсудність

А план обдуманий не вдається.

Є божество, що веде нас до мети

Який би шлях не обирали ми.

В. Шекспір. “Гамлет”.

Отже, механізм побудови інтелектуальної системи запропонований. Не обговорюватимемо його правомочність ще раз. Не будемо і зачіпати тут ступінь його доказовості деякою ідентичністю системоутворюючих побудов у фізичному і інформаційному світі. Просто припустимо, що цей варіант або, для об’єктивності, який-небудь інший аналогічний за результатом виявився справедливим і правомірним.

Тоді дехто, створений тим чи іншим способом вже нами за нашим образом і подобою, набуде всіх властивостей, пов’язаних із процесами самоорганізації систем рівня людини.

Для того, щоби поведінка створеної інтелектуальності (а не псевдоінтелектуальної – “нечисті”, що ми розглядали вище) не стала для нас несподіванкою, простіше всього розглянути цей процес “у чистому вигляді”, на прикладі процесів самоорганізації людського суспільства “необтяженого” Вірою, релігією і мораллю – тобто всім тим, що в традиційному конструкторсько-технологічному розумінні не властиве спочатку інтелектуальній системі, інакше як у фантастичний літературі.

При цьому, раз ми створюємо щось за нашим образом і подобою, (і не задумуємось про попереднє створення для цієї “нечисті” механізму сприйняття тієї самої Віри, моралі та всього решти, що існує паралельно з нами, також від всього цього до певної міри вільними), то неважливо буде це один зразок у нашому оточенні чи їх буде багато – закони самоорганізації в світі, необтяженому жорстокими рамками умовностей, єдині для всіх інтелектуальних, і ми можемо подивитися на них, “штучників”, просто поглянувши на себе і довкола себе.

16.1. Короткий самовчитель не створення тоталітарного суспільства

Опери пишуться не для фахівців, а для публіки.

Дж. Верді

Дивні справи творяться в світі, організованому з копій Творця, зроблених за образом і подобою. Системи з копій цих все ніяк влаштуватися не можуть. Війни, убогість, влада не демократична. Пояснень більше, ніж неприємностей. Що тут ще від ТСУ чекати?

Та все ж, пошукаємо пояснення у дусі нашого підходу до організації і самоорганізації відкритих систем. Розглянемо під “структурним кутом зору” архітектуру завідомо відкритої системи, чомусь завжди і неминуче за відсутності Віри і моралі породжуючої механізм діяльності тоталітарного суспільства, піраміди для марнотрачення не мільйонів доларів, а мільйонів життів.

Написано на цю тему дуже багато, рецептів виправлення диктатур – не менше. Але півсвіту або більше – як колонія для неслухняних, або неосвічених, або неправильно утворених держав {273. Як завжди для відкритих систем це оцінка зовнішня, від деякого спостерігача. Самі то вони (владу або ідею імущі) можуть себе оцінювати абсолютно інакше. І як тут розібратися без апеляції до критеріїв Віри і моралі, з яких вже потім будуються всі декларації?}.

Пропонуємо читачеві “конструктивну антиутопію”, кращий рецепт боротьби зі всіма цими негативними явищами – щось на зразок самовчителя зі створення тоталітарної держави, “ТСУ спосіб її конструювання” і “ТСУ захист”. Якщо знати, як тоталітаризм виникає, то може захочеться комусь в цій справі не брати участь навіть і мимоволі? Якщо таких буде багато – тоталітарна держава не виникне ніколи і це буде самовчитель не створення. Як буде видно з подальшого, можливо, це єдиний спосіб.

Отже, самоорганізація – річ не завжди нешкідлива, від первісних племен і фараонів до всіх демократів із республіканцями діє один і той же закон виникнення пірамідальної структури, всі місцеві чинники, як внутрішні, так і зовнішні, здатні лише вплинути на антураж.

На ділі досить всього дві умови – помітна частина населення активно готова стати масою, монолітом; деяке угрупування (головний мисливець, жерці, партія) готове будувати міцну владу. Ситуація по суті всіх Природних систем і їх сукупностей стандартна, іншої і бути не може просто за правилами існування відкритих систем.

Простіше і ефективніше, та і швидше (природніше!) створювати направлено саме пірамідальну структуру влади, що спирається на моноліт маси. Далі досить протримати таку владу будь-яким способом рівно стільки, щоб система “ожила”, почала діяти – стала спостережуваною в інформаційному сенсі, вийшла на гомеокінетичне плато.

Видимі ідеї і цілі, що викликали цей процес, рівень розвитку економіки, рівень менталітету і утворення маси, традиційні державні структури, що відносяться до цього часу, і все решта абсолютно ні при чому, важлива лише одна активна готовність бути масою (альтернатива – повна байдужість натовпу або практична неможливість яких-небудь змін своїми силами дещо знижує швидкість процесу, але зовсім не перешкоджає йому), що вже давно, у свою чергу, могло б стати інтересом відповідній цій проблемі науці.

Тим, що цікавляться технічними подробицями в порядку практичної орієнтації вкажемо, що для ефективної роботи піраміди (для допомоги природним законам структуризації, якщо треба прискорити процес) необхідно створити і запустити декілька простих механізмів.

Механізм підготовки кадрів, саме кадрів а не фахівців, оскільки основна і єдина їх спеціальність (призначення і уміння) – бути членами ієрархії, готовність займати своє місце і прагнення нагору, на наступні ступені. Конвеєр виробництва кадрів повинен витягувати відповідні особи з маси, готувати їх, запускати в ієрархію і підштовхувати вгору шляхом підтримки бажання зайняти наступну ступінь за всяку ціну.

“Діри” в піраміді, особливо біля основи, вкрай небезпечні – відомо, що армія може вижити без вищих і середніх офіцерів, але без унтерів і сержантів звалиться, перетвориться на натовп, аморфну масу. Тому розширене виробництво повинно бути з солідним запасом, з урахуванням усіх можливих непередбачених обставин.

Це неминуче приведе до перевиробництва кадрів, а подіти їх нікуди, верхні ступені зайняті, а вниз, тим більше в масу їх відправляти не можна, вони “вже були привілейованими” і своїми амбіціями (псевдоіндивідуальністю) розкладатимуть підставу. Тому повинні бути відповідний механізм – зворотний конвеєр.

Зворотний конвеєр – це механізм знищення зайвих кадрів, він же виконує роль механізму відбору кращих за критерієм здатності займати місце і просуватися вгору за ієрархією. По суті це і є привід, рушій всієї пірамідальної системи.

Якщо хочете – це підтвердження висновків частини III про те, що рух є суть самодостатня. Більше того – це взагалі механізм існування сукупностей відкритих систем, чи то друза гірського кришталю, вовча зграя чи щось інше. ТСУ в чистому вигляді, так би мовити.

І це абсолютно все, що необхідне для роботи механізму управління, саме тут секрет абсолютної переваги піраміди над всіма іншими способами управління в сенсі ефективності, швидкодії і жорсткості системи. Управління найпростіше, бінарне за допомогою одного важеля, що має всього два положення і абсолютно інваріантне, незалежне від будь-яких зовнішніх дій, тим більше від таких “віртуальних категорій” як етика, мораль тощо.

Таким чином “вождь всіх народів” нічого не втаїв, сказавши, що “кадри вирішують все”, але “незамінних у нас немає”. Потрібно тільки розуміти цю геніальну тезу буквально, без привнесення чого-небудь додатково, прихованого значення – контекст не потрібний!

Крім управління система в цілому вимагає ще й забезпечення. Маса лише робоча сила, з’явися в ній Майстер, він буде або розмазаний по тій же масі, втратить свої якості, або знищений масою, як ворожий її масовості елемент, тобто, індивідуальність.

Кадри в принципі не придатні для виробництва хоч чого-небудь, їх спеціалізація орієнтована на цілком конкретні речі, що виключають знання, майстерність і працю {274. Якщо хочете, кадри – це зафіксований контекст, маса – дані і їх співвідношення таке саме, як у вертикальній машині, якщо вона запущена на полі однотипних даних, а всі контексти апріорі встановлені. У цьому є глибокий сенс – і самі відкриті системи і їх сукупності працюють в безперервній інформаційній взаємодії. За критерієм абсолютної простоти все повинно бути побудовано абсолютно однаково, бо все відкрите – контекстно-залежне, від цього нікуди не відійти, але залежність-то тут потрібна не контекстна, а абсолютна.}. Тому необхідні окремі підрозділи, касти майстрів, що користуються певними привілеями і недоторканністю, але, по суті, ті ж раби, вхід у кадри для них практично закритий. Це і було у всіх тоталітарних системах, від мурашок до фараонів і Чингіз-ханів завжди були касти ковалів, будівельників і грамотіїв, у нові часи – закриті виробництва, “шарошки”.

З хлібом насущним набагато складніше. Виробництво хліба (у широкому сенсі первинного продукту) вимагає і участі великих мас працівників, і постійної присутності в масах касти майстрів оскільки виробництво безперервне.

Навіть мінімально-необхідна кількість знаючих індивідуумів (що хоч би розуміють на інтуїтивному рівні закони природи, закони природного розвитку) вже виявляє незворотну розкладаючу дію на масу, порушує її однорідність.

З необхідності підтримки мінімального рівня виробництва випливає потреба в певному рівні кваліфікації, умілості як рядових працівників, так і майстрів безпосередньо керуючих процесом, а, отже, і потреба в системі навчання і тих, хто навчає.

Так виникає “прошарок”, “не маса”, але і “не кадри” - проміжний рівень ієрархії. Термін “прошарок” точно відповідає меті тоталітарної термінології.

Компенсувати структуруючу дію прошарку (структуризацію “вниз”), що порушує однорідність маси можна тільки одним способом, – за допомогою страху, причому елементарного, тваринного, першоосновного і тому здатного подавити не тільки будь-які думки, але й емоції, “порухи душі” {275. І тут все зрозуміло – піраміда повинна бути примітивною, ніхто не любить працювати навіть із предикатами другого порядку, а високі ієрархії суспільства з матеріальними критеріями цінності життя неминуче ведуть до відносного матеріального зубожіння старших угрупувань.

Правда, в Світі інформаційному все відбувається навпаки. Не той багатий, хто володіє байтами, а той, хто розуміє контексти. Можливо, саме тому навіть факт його (інформаційного Світу) існування відкидається до останньої можливості, а кількісне визначення інформації дається в десятках однотипних визначень. Володіти великою кількістю інформації – володіти Світом. Чим більше кількості інформації – тим більше влади. Це вже засвоїли наші діти. Адже такий кількісний інформаційний псевдосвіт найбільш корисний для підтримки пірамідальних конструкцій. Ось і будуємо Світ за образом і подобою – матеріальні цінності в примітивній ієрархії “відбирання всього у натовпу”, а інформаційні – в повній ієрархії “всього про все” – майже як Творець, що любить всіх, але споглядаючий на кожного окремо.}.

Тобто повинен працювати ще один конвеєр знищення, причому вельми ефективний, а це визначає необхідність розширеного виробництва “спеців” у системі професійного навчання - для компенсації “природного” спаду.

Наявність двох конвеєрів знищення, які і є основним механізмом, що забезпечує цілісність і функціональність піраміди, призводить до того, що людський ресурс стає критичним, а це піддає небезпеці всю систему, ставить її на грань елементарної голодної смерті від недостачі первинного ресурсу (хліба) {276. У примітивних випадках у ролі такого конвеєра може виступати сама Природа. Для випадку ж систем з певною часткою свободи волі, коли системи “починають допомагати Природі”, нижче розглядаються витонченіші механізми.}.

Тому необхідний ще один механізм – ідеологічної обробки свідомості і підсвідомості, що дозволить понизити продуктивність “нижнього конвеєра знищення”, страх частково заміщається “внутрішнім бажанням” маси і прошарку, заснованим на керованих емоціях.

Найефективніше для системи інтегрувати “касту жерців” в саму піраміду, в “кадри”, це ж і найбезпечніше, якнайкраща гарантія від того, що “каста присвячених” втратить керованість.

Для повноти картини залишається додати “наукову і культурну еліту”, але по суті це обслуговуючий персонал “кадрів”, верхівки, ті ж “шарошки”, тільки вище рангом і чисельністю трохи меншою, а насправді – ті ж раби (цікаво – все абсолютно так само, як і у Чингізхана, схоже, що і придумати що-небудь новеньке просто неможливо – “закон структуризації суворий, але він закон”) {277. Все це звичайний випадок опору системи своїй реструктуризації “до останньої можливості”, розглянутий в правилах ТСУ.}.

Ось і вся механіка тоталітарної системи в тому вигляді, як вона була задумана спочатку. І не Платон стояв у витоків Великого Гуманізму, і “вождеві народів” нічого не вдалося б реалізувати, якби не було в цьому процесі його Природної природності.

Ну, а якщо про частковості окремих його проявів, то не все було зрозумілим відразу, дещо доводилося доробляти на ходу, методом проб і помилок, але на кінцевому результаті це мало позначилося {278. Але і теорія говорить про те, що відкриті системи створюються і існують в процесі їх конструювання, так що результат був зумовлений, а подробиці – це вже предмет вивчення для тих, хто встиг залишитися осторонь.}. Вийшла система гранично ефективна в сенсі простоти і надійності управління і стійкості до зовнішніх чинників, “паливом” для її мотора служать трупи, точніше душі убитих – більше просто нічого і не треба.

Звичайно можна спробувати все зробити і дещо акуратніше, без зайвого поспіху і без убитих грубо фізично, зовні гуманніше, але все приблизно так само вийде, тільки повільно.