10.2. Аксіоми умовчання

Вивчаючи феномен інформації як відкриту систему, нам, перш за все, необхідно відмовитися від традиційного для строгих теорій заклинання “нехай” як від глобального принципу. Причому, починаючи зі самого принципу “чистої абстракції”.

Це означає, що системоутворюючими законами для всіх необхідних теоретичних побудов для відкритих систем (звичайно, не тільки інформаційних) ми можемо вважати лише ті, які діють повсюдно, на всіх рівнях організації Всесвіту і при цьому механізм їх дії однозначно зрозумілий (зрозумілий контекст повідомлення), але ніяк не “закони мислення”, “закони філософії” чи які-небудь інші, що походять із формальних систем.

У цьому і лише цьому сенсі без деяких “спеціальних нехай”, якщо хочете – “Природних нехай” спочатку все ж таки не обійтися як з погляду суті дослідження, так і для зв’язності викладу. Ми робимо це починаючи з уведення аксіоми відкритості, щоби не втопити хід міркувань у тривалих поясненнях і подробицях, які самі по собі можуть і повинні бути предметом окремих досліджень.

Далі необхідна пряма вказівка аксіом умовчання: принцип комплементарності, принцип найменшої дії (він же виступає і як принцип мінімуму початкових сутностей) і принцип переваги найбільших симетрій (за суттю похідний від перших двох).

Ми припускаємо, що все це насправді різні сторони вияву одного природного принципу, що поєднує в собі мінімізацію як енергетичних, так і інформаційних затрат в природі. Назвемо його тут поки що “принципом розумної основи побудов”.

Допущення ще одного типу – з серії загальноприйнятих умовчань у предметному обговоренні, типу “після не означає внаслідок” (в усякому разі, не завжди).

Так, наприклад, із розглянутої в частині I ієрархії інформаційних структур, що виникли в процесі (інформаційної) еволюції, зовсім не витікає, що “хребетні відбулися від комах” чи інший подібний висновок.

Із пропонованого підходу випливає якраз у деякому розумінні зворотний висновок: - від комах безпосередньо нічого не відбулося і ніколи не відбудеться, оскільки вид цей закінчується самозамкнутою структурою – “колективною істотою”. У них лише один шлях – кількісна різноманітність на своєму рівні організації.

На жаль, серед дослідників систем такого роду самодостатньою є посилка: “більше складових – означає складніше”, “колектив розумніший (складніший) за індивідуума”. Як ми побачимо нижче, системоутворюючі закони єдині для всіх і вірно рівно зворотне. Тим паче, що в Природі Раціональною такі закони не можуть скільки-небудь сильно розрізнятися для Світу енергетичного і Світу інформаційного.

Тут же вкажемо, що вибір “живої Природи” як початкового матеріалу для наших подальших досліджень, міркувань, побудов і аналогій при розгляді відкритих систем і системоутворюючих законів також цілком природний. Поки що тільки тут ми можемо знайти достатню різноманітність високоорганізованих систем.

Техногенні і соціальні об’єкти в цьому сенсі представляють сьогодні обмежений інтерес при їх невеликій різноманітності і невисокому рівні організації. “Початковий матеріал” в них буквально похоронений під горами подробиць різних спеціальних досліджень, може бути що і мають архіважливе прикладне значення для даного моменту чи відрізка часу, але абсолютно пустих у плані загального аналізу {133. Перетворення їх в складний світ високоорганізованих систем можливо і є однією із перспективних задач людства. Сподіватимемося, виходячи з антропоцентричних міркувань, що не єдиною і не останньою.}.

Що ж до методики викладу матеріалу в частині використання спеціальної символіки, математичного апарату – її мінімум у нашій роботі не від нехтування точності і строгості викладу. Дія відповідних алгебраїчних, групових і топологічних механізмів є проглядається достатньо явно і їх “акуратне” введення цілком можливе без штучного замикання відкритих систем, так що наведення відповідної математизації – “діло техніки”. Але припустиме і корисне таке наведення не раніше, ніж воно стане апаратом несуперечливого викладу вже усвідомленого матеріалу, а не джерелом відкриттів “на базі своїх власних угод”.

Феномен інформації або виникає через свою об’єктивність із вказаної вище “системи аксіом Природи”, або сам є сутністю первинною. Іншого просто не залишається, із “чисто аксіоматичного підходу”, як його традиційно розуміють, тобто з аксіом, довільно постульованих, феномен інформації не спостережуваний.

Отже, ми стверджуємо: феномен інформації існує як реалія світу. Його можна сприйняти і зрозуміти тільки з тієї системи посилань, тієї “системи аксіом” на базі яких влаштований сам Всесвіт, із процесу його існування, з того, що вже було в Природі задовго до появи першої формальної теорії.