Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

12.8. Обговорення тсу

Розглянемо, тепер, декілька “подарунків із задзеркального світу”. Для прикладу, пригадаємо постулат: матерія і рух нерозривні і це є “причина всього”. Правда звідси ніяк не випливає феномен самоорганізації, а тільки феномен фізичної ентропії. Проведемо, проте, експеримент.

Хай є деяка система, наприклад, КЗ мова з двома рівнями метаструктур і реалізована на ній інформаційна система (довідник), що містить відповідно не тільки текст, але і два рівні метатекстів.

При отриманні нового, чималого тексту зупинимо процес, не переходячи до реструктуризації метарівнів (чи взагалі в системі механізму реструктуризації не було). Тоді вийде, що текст не тільки зрушився щодо свого контексту, але і перший рівень метатексту зсунувся стосовно іншого.

Але на перший рівень метатексту не те що повідомлення (сигналу) – навіть і інформації не надходило, але те, що зрушення відбулося можна реально побачити за поведінкою системи – ставлячи їй запитання. Так що ж це – рух навіть без передачі сигналів (так би мовити рух у чистому вигляді?).

Напевно, все ж таки рух – властивість не тільки матерії, а більш загальна, а одна половинка комплементарної пари не може бути більше іншою {202. Наприклад, ті, що знають старолитовську мову в якійсь мірі розуміють того, хто говорить на санскриті, оскільки в ньому зрушення від початкової бази – загальних кореневих основ – істотно менше, ніж для інших мов.}.

Залишається припустити, щоб не влаштовувати революцій в науці, що:

  1. Починаючи з інформаційного рівня організації (а саме, ) виникають реально існуючі (об’єктивно!) структури, усередині яких інформація може переміщатися без фізичного контакту – передачі сигналів;

  2. Існують ці структури тільки всередині “відповідним чином” організованих матеріальних структур;

  3. Наступним рівнем самоорганізації є структури типу інтелект, які володіють властивістю “внутрішнього інформаційного дзеркала”, завдяки якому вони набувають властивостей “самодостатності” і “негентропійності”, оскільки, через “безенергетичну” передачу, на рівні контекстів (метатекстів) відсутня дисипація інформації першого роду – за рахунок втрат сигналів;

  4. Системи типу інтелект існують об’єктивно, хоч і всередині адекватно влаштованого фізичного носія, але “внутрішнє дзеркало” є істотно віртуальним. Варто тільки обмежити “віртуальність” цього дзеркала або фізичним шляхом (людина в чорному ящику), або інформаційним шляхом (введення “достатньо жорстких” “абсолютних абстракцій”) – інакше кажучи, перекрити підживлення механізму самоорганізації, як відбувається саморозпад (саморуйнування системи) до рівня інформаційного, або гірше. Таким чином “задзеркалля” така ж реальність, як і будь-яка інша в спостережуваному (чи ще поки не спостережуваному) світі.

Із вказаних положень виходить, що системи, проміжного типу між інтелектуальними і інформаційними, довго існувати не можуть. Якщо ж такі все-таки виникають, наприклад, у результаті жорсткого контролю (відповідної підтримки на інформаційному рівні), то вони мають тенденцію стягуватися (або спеціалізуватися) до породження “Геделівсько–АнтиГеделівських” (що мають внутрішню віртуальну пару) інформаційних артефактів, які з одного боку не відображають ніякого реально існуючого артефакту, а з іншою не можуть бути зруйновані (спростовані) ніяким логічним, інформаційно-модельним і навіть “достатньо безпечним” фізичним експериментом.

Відмітимо, що “основне питання філософії” – так і залишилося за межами розгляду – а саме, як отримані, внаслідок чого:

  • виникли структури “про три рівні” тобто ті, в яких зміг запрацювати структурний резонанс?

  • відбулася поява інтелекту, тобто виділення інформаційного світу і поява “дзеркала”?

І це добре – теорія відкритих систем займається існуючими відкритими системами, а саме “питання про первинність” ні для теорії, ні для її об’єктів просто ні нащо не потрібне. Наука займається тим “як влаштовано”, “як це можна повторити”, “що з цього виходить”. “Хто перший”, “хто винен” – не питання науки, чи, вірніше, питання не науки {203. Відповіді на такі питання покладає на себе традиційно філософія (від убогості фактичного матеріалу), а повинні б – історія, що розуміється як описова наука, наука, що вивчає тимчасову динаміку глобальних інформаційних структур рівня, скажімо, . Тому прийшов час задатися питанням – чи не пора побачити на порозі XXI століття принциповою новий сенс багатьох традиційних наук чи всі подібні питання повинна увібрати в себе інформодинаміка?

Так історії цілком розумно зайнятися описом інформаційного процесу створення (самоструктуризації, деструкції і відтворення на новій основі) тієї чи іншої відкритої системи (системи, що існує тільки як процес безперервного конструювання і інакше нецікавої) залежно від поточної спеціалізації дослідження. Тоді і базуватися їй можна буде не “на твердому математичному фундаменті”, а на використанні інформаційної машини, що відображає за своєю суттю предмет дослідження – динаміку процесу. І інститут експериментальної історії Стругацьких із розділу соціальної фантастики зможе у якійсь своїй частині з часом потрапити в наш інформаційно-енергетичний Світ.

Втім, все це – інформація для роздуму, замітки на майбутнє, а поки і Л.Н. Гумільов, що впритул підійшов до інформаційної динаміки як до етногенезу, не в честі у “класичного” напряму науки, і ментагенез (див. р.16) нам доводиться самим відкривати, а не запозичувати у істориків і соціологів, – продовжимо дослідження, що ведуть до створення інформодинаміки як науки і, відповідно, самої інформаційної машини.}.

Взагалі ж картина стану “всього організованого” на цей день представляється простою і логічною:

  1. “Мертва” матерія, тобто те, що організоване на “до інформаційному” рівні;

  2. “Інформаційні” утворення – весь тваринний світ від одноклітинних до приматів і китів, у якому відбувається процес еволюції - самоорганізації (пошуку) стійких структур із трьома метарівнями – повними і ще одним – перелічувальним, формування якого як деякої фізичної структури пам’яті не може завершитися, оскільки це порушує правила узгодження структур;

  3. Інтелект – атрибут, що виділяє людину з множини вищих тварин (цілком можливо і не тільки людини, швидше за все, говорити про якусь чітку “межу інтелекту” неправомочно і, в цьому сенсі, інтелект, в тому чи іншому ступені, залежно від класифікуючого антропоцентризму, взагалі є атрибутом інформаційних утворень);

  4. Картину доповнюють “віруси” – безгоспні половинки “комплементарних пар”, які бовтаються де і абияк, а коли знаходять свою половинку, то здійснюють свою єдину мету – розмножуються. Та і що це таке – “мета” чи “засіб” або те і інше разом {204. Насправді все дуже нетривіально. Це предмет окремого дослідження, визначення межі між живим і неживим, ентропійними і негентропійними системами. Але це тільки одна сторона питання, в інформаційному Світі “вірус” не обов’язково щось “дуже маленьке і примітивне”, пригадайте комп’ютерні віруси і програми-демони, бо якщо до цих пір ми знайомі тільки з рукотворними продуктами подібної властивості, то це зовсім не означає, що вони не можуть бути природного походження з погляду того ж інформаційного Світу.}?

  5. З позицій ТСУ повинні бути і інші об’єкти – деякі структурно-динамічні утворення, які не можуть бути віднесені ні до одного з перерахованих вище класів. Які вони? Інформаційні? Інтелектуальні? Про це див. додаток I.

Підведемо деякий підсумок дослідженню самої ТСУ.

Тільки що ми виявили наступні факти.

1. Виявили ще одне правило ТСУ – правило антипроектне, додаткове до правила повноти оточення. Втім, воно достатнє добре знайомо тим, хто працював з розпізнаванням образів – досить упустити одну важливу координату, щоб змінилася топологія подання образу, круг перетворився на кільце, кулю в тор, а то і зовсім все розсипається на шматки.

Далі вийшло досить обгрунтоване припущення про “ниткоподібну топологію”, але це не новина, а скоріше підтвердження раніше висловленого іншими дослідниками і, виходячи з інших міркувань, припущення, що і весь фізичний Світ, Всесвіт так влаштований. Сьогодні у фізиків ця гіпотеза в числі поважаних.

І, нарешті, сама можливість виявлення “нових” правил ТСУ і гіпотез також самій ТСУ і затверджується – це адже відкрита система, узята з відкритого світу. До того ж навряд чи ми їх знайдемо багато – скоріше це будуть зручніші інтерпретації вже сформульованих тут правил.

2. Будь-яка можлива інформаційна машина класу може бути змодельована (зведена) до розглянутої вище топологічної структури в 3-вимірній оброблювальній пам’яті оскільки:

  • ця модель є мінімальною реалізацією машини класу ;

  • ця модель єдина, всі інші саморуйнуються;

  • цю машину не можна зупиняти, інакше, після руйнування операційної зони пам’яті (лінзи-дзеркала) її (машину) треба створювати наново {205. Дуже примітно. Виявляється загальна проблема початкової установки семафорів не вирішувана ні в якому вигляді (уявленні). Єдиний спосіб – взагалі не вирішувати її. При підключенні нових процесів (при “запуску машини”) вони підстроюються до того, що вже є, якщо щось зламалося – то починай все з початку або з того стану, який вдалося зберегти.

І ще про те ж, але “з іншого боку”. Поки накопичення в машині пов’язане тільки з текстами нічого страшного від виключення машини не походить – завжди можна встигнути поповнити те, що зберігається. Але відключення від динаміки поповнення контекстів приведе машину до неможливості правомочного використання даних – як і вище: починай все з початку або з того стану, який вдалося зберегти. Але якщо це не алгоритмічна, а контекстна машина, то кому потрібний її старт на довільному контексті, поточній реальності не відповідному?}.

3. Інфокварки можуть переміщатися нефізичним чином (без передачі сигналів), проте це можливо тільки усередині структур потоків даних – організованих потоків бітів і структур , , тобто усередині працюючої живої машини .

Таким чином, феномен чи динамічний об’єкт, часткові прояви якого все і усюди назвали “інформацією”, насправді є сукупність, ієрархія взаємозв’язаних і різнопорядкових явищ.

Крім статичних уявлень – бітових рядків, текстів, масивів і інших структур статичних даних реально існують потоки цих і інших структур (контекстів верхнього рівня) і це вже якісно інші феномени, що характеризуються різним ступенем, різними рівнями організації, які ми позначили як , ,,.

Нарешті, на рівні , в динамічному стані за певних умов, у певному середовищі, інформація набуває фундаментальної властивості, а самевластивість потоку “частинок”, “інфокварків”, який пересувається “нефізичним”, “несигнальним” способом.

Як спостерігати саме цей “не матеріальний рух” ми не знаємо, як його вимірювати – теж. Проте, дуже просто виявляється, що зафіксувавши, запам’ятавши результат цього переміщення ми можемо тим самим його спостерігати {206. Нагадаємо, що вимірювання електричних, магнітних, електромагнітних полів також опосередковане, спостерігати їх “безпосередньо” ще ніхто не навчився.}.

Більш того, виявляється, що це і є механізм обробки “самого верхнього” рівня контексту інформації, тобто саме те саме явище, яким ми постійно користуємося, самі того не підозрюючи, оскільки воно є суть нас самих, те явище, яке суть причина всіх без виключення наших результатів, досягнень, помилок і неприємностей. Це і є механізм роботи інтелектуальної машини – будь то наш мозок чи ще що-небудь класу .

А тут вже сам Бог велів зайнятися дослідженням законів руху цих частинок і потоків, тобто дослідженням інформодинаміки.

Завершимо обговорення ТСУ деяким аналізом використаної нами моделі інформаційної машини.

Конструкція машини може сприйматися як чисто абстрактна, така ж “придумана” як машина Тьюрінга. Але ми нічого не “надумували”. Така машина вже є – це живий мозок, а завдання створення структурної схеми для відтворення “в металі” і зовсім поки не чіпали.

Модель побудована, вірніше “сама вишикувалася” з аналізу взаєморозташування і взаємодії структур даних в ієрархії інформаційних систем, що ускладнювалися. А все, що було сказане вище про “елементну базу” і способи подання – лише допоміжний засіб для міркувань.

Пригадайте, наскільки широко використовуються чисто топологічні поняття “лінійного” і “плоского” файлів, інших складніших структур, наприклад, мереж, які самі привносять проблем не менше, ніж дозволяють вирішити. Але при цьому просторове розташування записів лінійного файлу на диску або в кеш-пам’яті не утворює ніякої структури, не говорячи вже про плоскі файли і складніші структури.

Наша модель дозволяє застосувати єдині “топологічні мірки” не тільки до статичних структур даних, але і до їх динаміки і взаємодії і це дає реальний ефект – дозволяє встановити на рівні очевидності суть феномена інформації і ще достатньо багато цікавого.

Що ж до реалізації “в металі”, то створення просторової структури зовсім не фантастичне завдання – НВІС з трьох і більше шарів структур вже мають щонайширше застосування і ніщо не заважає будувати з них “етажерки” чи щось аналогічне. Так вчинили і розробники в Колумбійському університеті, з’єднавши в просторову структуру більше чотирьох тисяч вельми потужних мікропроцесорів (правда для абсолютно інших цілей).

З іншого боку, якщо говорити про “інтелектуальні інформаційні машини”, то в цьому випадку точне співвідношення топології віртуальної машини і топології мікросхем, і всієї фізичної машини особливого значення не має – це ми побачимо в р. 14, присвяченому архітектурі “Вертикальної машини”.

Але основне питання зовсім не в цьому.

Чи варто взагалі створювати “справжній, але металевий (кремнієвий, арсенід-галієвий тощо.)” мозок? Чи є в цьому сенс?

Was vernünftig ist, das ist wirklich;

und was wirklich ist, das ist vernünftig.

{207. Що розумне, то дійсне, і що дійсне, те розумне (нім.)}