4.4. Нова парадигма управління

Omnia non pariter rerum sunt omnibus apta.

{83. Не все однаково придатне для всіх (лат.).}

Прикладна теорія ІСУ є теорією, що розглядає проблеми управління для систем всіх рівнів, пов’язаних із поняттям інтелектуальності як здібності в тій чи іншій мірі самостійно приймати, обробляти і видавати в зовнішній світ інформацію.

Перш за все, тут необхідно відзначити факт загального використання управління на основі сигналу зворотного зв’язку так би мовити “за умовчанням” {84. Існування поняття управління в розімкнених системах не змінює цей факт.}. Витоки цього умовчання лежать, мабуть, в аналітико-механістичному сприйнятті світу. Проте, системний погляд привів ряд авторів і до іншої точки зору на зворотний зв’язок, про який ми ще говоритимемо нижче.

Звичайно, для більшості фахівців технічних напрямів цілком природна традиційна орієнтація на сигнальне чи, як його ще люблять називати – “операторно-структурне” управління. Професійно вони підготовлені тільки до роботи з системами технічної орієнтації – кібернетичними. Як інструментально цілком розвинені і такі, що володіють власною елементною базою, ці системи для вказаних фахівців стають самодостатніми, що веде до спроб моделювання такими системами системи будь-якого рівня складності на основі сигнальної парадигми управління.

Навпаки, науки вивчаючі системи вищих рівнів за К.Боулдингом (і які самі є при цьому системами не менш високого рівня), не мають ні власного механізму побудови моделей (вірніше, не мають механізму роботи з відкритими системами), ні власної елементної бази, що і є причиною їх незаслуженої підлеглості примітивним відносно них системам, організованим на рівні зворотного зв’язку.

І скільки б ці науки не намагалися використовувати замість чистої математики більш відповідні для них лінгвістичні апарати, загальний механізм роботи з інформацією для них залишається тим самим – базування на аксіоматичному фундаменті моделювання систем своєї галузі знань на рівні кібернетичного підходу.

Відзначимо, що досяжний рівень розвитку кожної групи наук, окрім всіх інших необхідних характеристик і особливостей, визначається вживаною в них “машиною продукування висновків”, “машиною управління”.

Перш за все, це класичні машини фон Нойманівської архітектури – скінченні автомати різних модифікацій. Цією архітектурою обслуговуються сьогодні всі науки. Її граничні можливості накладають істотні обмеження на процес пізнання (див. р. 5).

Саме тому в різних ключах ставляться питання розробки машин, керованих даними, тобто машин, орієнтованих на мовне подання інформації. Але, як випливає з наших побудов, потрібна вже машина, керована даними і відношеннями, тобто машина для контекстно-залежних повідомлень (докладніше див. р. 6 і 14).

У першому випадку ми маємо управління як результат “оптимізованого інформаційного пошуку”, мета якого – вироблення управляючого рішення, тобто відповідного повідомлення на основі аналізу структури даних, закладеної в машину при проектуванні інформаційної системи, і її біжучого наповнення.

У другому випадку управління структурно-динамічне, мета якого – формування деякої “структури знань”, змінної в часі іменованої структури зв’язків, організація “інформаційного резонансу” (див. частина III). Власне вироблення того чи іншого рішення є завданням найважливішої, але вторинної, похідної від основного завдання системи – “бути в курсі всіх змін і в постійній готовності до сприйняття сенсу запиту чи повідомлення за результатами попередньої інформаційної посилки”.

Далі семантика накопиченої інформації вже забезпечить у потрібний момент вироблення структури зв’язків, що може служити для перетворення в будь-які мислимі дії: організаційні, правові, судові, особові, моральні, чим, власне кажучи, і визначається інтелектуальне управління в нашій поточній інженерній постановці. Саме поточній, тому, що на її понятійній базі ми будемо в частинах III і IV розглядати інші більш довершені підходи до роботи з інформацією.

А поки, якщо говорити строго, в поточній постановці теорія ІСУ займається формуванням “індивідуального алгоритму” прийняття кожного конкретного рішення. Залишилося тільки домовитися, чи можна вважати алгоритмом (пригадайте його початкове визначення) індивідуальну процедуру вироблення кожного окремого рішення?

Уведене в р. 2 поняття інформаційної бази у складі бази даних і бази знань є виключно конструктивним. З одного боку воно дає нам можливість побудови функціональної схеми ІСУ на основі достатньої кількості пар таких баз різного цільового призначення, але, найголовніше, воно забезпечує можливість формування нової парадигми управління і її інженерної реалізації.

“Класична” парадигма управління походить від поняття управляючого сигналу, що виражається в аналоговій або цифровій формі, контролю досягнутого результату управління і його корекції за рахунок зміни передавальних характеристик системи управління зі зворотним зв’язком.

Історично вказана парадигма управління походить від підходів і математичних апаратів, пов’язаних із теорією сигналів. Вона використовувалася, звичайно, з якнайдавніших часів, але остаточно сформувалася в роки царювання кібернетики як “обслуговуючого апарату для всіх наук”, яка в такому варіанті і не претендувала ні на що, окрім моделювання складних систем методами прикладної математики.

Такого роду парадигма природна і припустима для систем, складність яких припускає їх кібернетичне подання чи моделювання. При цьому передбачається, що в деякій галузі допустимого управління передавальні функції системи володіють, принаймні, безперервністю, тобто стверджується, що у кожному конкретному випадку має управляючий сенс поняття “Відхилення величини вихідного сигналу”.

Збереження цієї парадигми для системно-складних об’єктів автоматично зводить нас до рівня кібернетичної моделі, що спричиняє за собою безглуздя будь-яких спроб організації управління на контекстно-залежних мовах – втрачається сенс контекстно-залежного управління.

Системний погляд вказує нам на іншу парадигму управління. Вона походить від поняття управління за рахунок аналізу семантики зміни відношень між даними (контекстному зв’язку даних) і вироблення цих змін у процедурі узгодження структури об’єкта і суб’єкта в інтелектуальній системі. Відповідно, називатимемо її парадигмою узгодження зв’язків даних або парадигмою управління на контекстах. При бажанні її можна називати парадигмою структурного управління, де структура береться не з операторів, а з самої системи. Саме ця парадигма обслуговує всі побудови теорії ІСУ.

Але фундаментальна відмінність вказаних парадигм полягає зовсім не тільки в способах вироблення кінцевого сигналу (через структуру операторів, передавальну функцію чи через власну структуру системи і осмислення через накопичений образ {85. Коли б не принципово різні мови, потрібні для реалізації управління у вказаних парадигмах, то можна було б стверджувати, що перший спосіб є окремим випадком другого, випадком “порожньої структури накопиченого знання” чи заміни цього знання складним функціональним зв’язком.}), але і в замкнутості першої і системної відкритості другої.

Вкажемо тут і надалі повторимо ще не раз: у відкритій системі існує не менше трьох “управлінь”:

1. управління для підтримки гомеокінетичної стабільності системи як деякий процес “внутрішнього переосмислення”, внутрішньої реструктуризації, зміни цільових установок у процесі аналізу зміни власної внутрішньої структури;

2. управління для компенсації збурень від зовнішнього світу;

3. зовнішнє управління, як цілеспрямована дія деякої іншої системи, бажаючої в даний момент виступати як суб’єкт.

Всі ці управління реалізуються однотипно на основі парадигми узгодження зв’язків даних і в повній логічній схемі ми повинні передбачати відповідно три цикли, три процедури СУО, відповідні особливостям і сенсу вказаних управлінь.

Найскладніше і найнебезпечніше для існування системи зовнішнє управління завжди повинно сприйматися через порівняння наявної структури зв’язків даних із тією, яка повинна буде виникнути при позитивній реакції на управління. Сенс СУО тут виявиться в осмисленні кінцевої структури з погляду “сприйняття через накопичений образ” і виробництво логічних висновків із можливих наслідків запропонованої реструктуризації даних, тобто виявиться в осмисленні “пропонованого” управління {86. Якщо Ви хочете побудувати “інтелектуальну” систему, готову виконувати Ваші самогубні для неї накази, то давайте хоч не називатимемо її інтелектуальною. У природі, правда, зустрічаються такі ситуації. Наприклад, самка богомола відкушує голову самця після запліднення. Можна, звичайно, порахувати їх не інтелектуальною, а кібернетичною системою, розібратися, хто кому наказ віддає, підшукати інші приклади або промоделювати цей. Давайте спершу займемося чим-небудь не таким екзотичним і залишимо розгляд таких подробиць для військових, терористів і богомолів. Далі нам зустрінуться і інші “проблеми сенсу сотворіння” інтелектуальних систем.}.