4.2. Дві загальні теорії систем

Отже, фактично існують два підходи, дві загальні теорії систем (ЗТС) - за М.Месаровичем [20] та за фон Берталанфі [21]. Перша з них спочатку орієнтована на створення теоретичного фундаменту “часткових теорій” і розвивається у бік систем із характеристиками інтелектуальності за рахунок розгляду кібернетики як збірного напряму, що моделює живе в машині. Друга є програмою досліджень незамкнутих систем, направленою на пошук методів доказу існування певних рис живого в системах, починаючи з деякого рівня їх системної складності {69. Ми підсилюємо цю постановку даним раніше визначенням інтелекту як процесу, як обов’язкового атрибуту систем вище за деякий рівень системної складності.}.

Згідно з М.Месаровичем ЗТС повинна бути настільки загальною, щоб могла охопити багато вже існуючих теорій, що стосуються в тому чи іншому розрізі теорії систем. Як окремі випадки з ЗТС повинні виводитися, наприклад, теорія динамічних систем, теорія скінченних автоматів, теорія алгоритмів тощо. При цьому наукові основи ЗТС повинні бути настільки фундаментальні, щоб її висновки мали практичну цінність при вивченні конкретних систем, що зустрічаються в житті.

Термін “загальна” тут означає, що ЗТС має дедуктивний характер і об’єднує інші теорії – ті, які вивчають системи в цілому, і ті, які розглядають поведінку систем (теорію управління, адаптації, самоорганізації тощо.). Використовувані в ЗТС рівні абстрактного опису систем використовуються як роз’яснення терміну “система”.

Для цього пропонується використання найбільш абстрактних галузей математики: теорії множин, загальної топології, абстрактної алгебри тощо. Термін “теорія” за М.Месаровичем визначається у дусі робіт із математичної логіки і основ математики, в яких для його введення заздалегідь дається поняття про клас елементарних висловів, – Р. Тоді “теорія” визначається як підклас () висловів, які вважаються істинними.

Відзначимо, що для ЗТС належить можливим встановити істинність вислову або експериментально, або на підставі деякого набору аксіом. Але, незважаючи навіть на таке допущення, її прикладний варіант поки не створений, та і навряд чи можливий, бо ЗТС за М.Месаровичем – суто теоретичний апарат для створення теорій.

Згідно з роботами фон Берталанфі, ЗТС подається як теорія опису будь-яких систем, де на першому місці варто ієрархічна класифікація систем і далі, кожен рівень ієрархії аналізується з використанням того апарату, тому ступеню абстракції, які допустимі на даному рівні системної складності для досягнення конкретної мети поточного дослідження.

Треба визнати, що конкретно такого формулювання у фон Берталанфі немає, це узагальнене розуміння висунутих ним і його послідовниками положень, на яких зручно конструктивно базувати теорію ІСУ.

За фон Берталанфі в науковому аналізі систем виділяють три етапи. Згідно цієї градації, на першому етапі в науці розглядається “організована простота” (механіка), на другому – “безладна складність” (статистична фізика), на третьому – “організована складність” {70. Це, можливо, перше, правда непряме, розділення систем за їх відношенням до інформації. Звичайно, формулювання сьогодні представляється архаїчними, але в ті роки просто нічого іншого під руками не було. Тут, на нашу думку, відбулася та ж історія, що й з працями Н.Вінера – нові думки про панування власного відношення систем до інформації для створення їх ієрархії вже є, а термінологія вживається стара. Саме тому, щоб не потрапити в ту ж пастку, ми почали книгу з уточнення обсягів понять термінології, що склалася.}. Фон Берталанфі включав у теоретичний апарат ЗТС теорію інформації, теорію ігор і взагалі всі “біля інформаційні” теорії свого часу.

Можна припустити, що перетин ЗТС за фон Берталанфі і за М.Месаровичем на рівні включених у них теорій (які перший розглядав в їх “ще не цілком сформованому” інформаційному сенсі, а другий – в чисто математичному), об’єднаних потім “всеїдною” кібернетикою, внесло до рядів дослідників плутанину і нерозуміння істотно різних концепцій цих варіантів ЗТС.

Зрештою загальними зусиллями різних груп учених було сформовано два трактування для ЗТС. Перше з них іменується “ЗТС в широкому сенсі” і охоплює собою всі необхідні і можливі дисципліни, що мають відношення до аналізу і синтезу систем. Друге трактування “ЗТС у вузькому розумінні” до певної міри узагальнює різні підходи до ЗТС. Вона отримала назву “Абстрактної теорії систем” (АТС).

АТС за М.Месаровичем орієнтує нас на абстрагування для моделювання систем із характеристиками інтелектуальності на рівні апарату кібернетики, як відомо, направленого на забезпечення моделювання живого в машині, на використання “відповідного” рівня абстракції.

АТС за фон Берталанфі орієнтує нас не на “відповідний” для даного дослідження рівень абстракції, а на використання для подання і вивчення системи мови, що забезпечує її максимальну спостережуваність. І хоча фон Берталанфі свого часу міг включити в математичний апарат теорії тільки методи кібернетики, ніщо не заважає нам сьогодні розширити їх рядом доповнень і угод, необхідних для створення і вивчення інтелектуальних систем.

Взагалі кажучи, з підходу, запропонованого фон Берталанфі, не витікає явних вказівок про необхідність створення моделей систем. Підтримуючи такий підхід, ми постараємось показати далі можливість і доцільність організації в деяких випадках роботи безпосередньо з самою системою типу “організована складність” без створення тієї чи іншої її моделі.

Виходячи з сказаного, можна бачити, що трактування ЗТС за фон Берталанфі дає, зрештою, деякий реальний простір для створення прикладної теорії, пов’язаної з інтелектуальним аспектом управління, що розуміється як атрибут системи високого рівня організації.