Частина четверта

Архітектура

Відкритих

СИСТЕМ

Основним шляхом розвитку науки XXI століття

у всіх її напрямах і застосуваннях стане прогресуючий перехід від аксіоматичних теорій і моделей, від заміни природної мови людини математичними символами до дослідження відкритих систем.

Наука базуватиметься на Природній аксіоматиці Відкритого Світу, на дослідженні самих систем, а не їх моделей, застосовуючи для цього апарат, адекватний Світу, побудованому з руху і як рух, – новий апарат його подання і конструювання, “Природну Математику” Світу відкритих систем.

“...користувач відкритої системи повинен читати і розуміти

послану йому інструкцію з поведінки і застосування...”

Попередження: обережно, відкриті системи

Але що дивно, що найнезрозуміліше, це те

як автори можуть брати подібні сюжети,

признаюся, це вже зовсім незбагненно,

це точно... ні, ні, зовсім не розумію.

М.В.Гоголь

Інформодинаміку можна було прийняти давно. Природа ніколи не ховала свою феноменологію і вкладеність динамічних процесів. Проте зброю можна робити і без цього, а хліб сам росте і річки течуть без нашого урахування вкладених процесів, принаймні, поки ми їх не повертаємо. А значить – не треба.

Інформодинаміку можна не прийняти і зараз. Тоді багато існуючих наукових напрямів зможуть зберегти свою фундаментальність, а точніше – фундаменталізм. Але що вабить Людство до експериментів зі створення, ремонту і поліпшення відкритих систем інструментарієм замкнутим? Обмеженість? Гординя самостійного творіння? Чи бажання побудувати самому собі залізні рамки свободи волі, грати в гру, повні правила якої доступні лише жерцям – будівельникам фундаменту?

На порозі XXI століття значна частина фахівців різних галузей знань сповідає математичний апарат як релігію. Переважна більшість – прикладники, в тому сенсі, що прикладають математику до потреб своєї науки. І чути не хочуть про те, що можна отримати різні, але справедливі висновки і докази просто шляхом зміни апріорі вибраної метрики. А декартове подання простору, судячи з усього, не найкращий спосіб його подання, і вже, в усякому разі, не “природно-існуючий” спосіб.

Так, вірна математика, звичайно, але сама по собі, в собі і для себе, а також для всіх замкнутих систем. А боротьба конструктивістів і інтуїціоналістів – це не для громадськості. Кухня аксіоматики – клубна справа. А також знання справжніх математиків, про те що вона описує тільки деяке наближення Природи, але не є апарат Природи і по суті своїй нею у своїй сьогоднішній формі ніколи не буде. Бо з Природою розійшлася якщо і не спочатку, то давно. І навіть не вірою давно вже стала аксіоматика що винаходиться, а марновірством. А боротися з нею доводиться винаходячи необчислювану суть.

Звичайно Р. Пенроузу можна {235. У цьому сенсі дуже характерне зауваження про роботи Р. Пенроуза, приведене в статті Л. Левковича “Фізична особа” (Компьютерра № 40, 1998 р.):

“Писати такі книги, як “Тіні розуму”, можуть дозволити собі тільки дуже авторитетні учені. Мало хто стане читати черговий варіант “теорії всього”, що належить авторові, що до цього не проявив себе в науці дуже і дуже яскраво. Кожний твір такого роду сприймається як спроба вгадати подальший хід розвитку науки. А це божевільно важко і, крім того, викликає майже хворобливе роздратування у багатьох професіоналів: хіба мало які гіпотези можна вигадати”.

Дуже правильне зауваження, якщо, звичайно, Р. Пенроуз погодиться, що він гіпотези вигадує. От так і сприймають нові роботи “в загальному випадку”: хіба мало що там ще не я вигадав. На жаль, часто гіпотези дійсно вигадують, вважаючи, що це перший крок до створення теорії. Та тільки не погано б пам’ятати: гіпотези не вигадують. Ви пам’ятаєте хто сказав: “гіпотез не вигадую”?}. А вітчизняні дослідники про необчислювану суть говорити не повинні – не фундаментально. І це правильно. Згодні. Бо необчислювана суть – це дисиденти “Населених островів” Стругацьких. Несистемна боротьба з окремими вежами, тобто, пробачте, “спотвореними сутностями”. Просто вони, справжні, Природні сутності сама по собі, інші. Добрі і ласкаві як звірі планети Пірр. Для всіх, хто їх приймає, вони дуже навіть обчислювані. Але в Математиці того Світу, де вони живуть, а не в клітках модельного замикання.

Все, що є в цьому Світі цікавого як із пізнавальної, так і з утилітарної позиції, породжується взаємодіями відкритих систем. І зовсім же, кажучи про цю взаємодію, незатишно своїми руками навішувати на себе підозру в спробі розтлумачити “все про все” – і ніяк не менше.

Адекватно побудувати теорію відкритих систем можна тільки в процесі її конструювання, причому конструювання необхідно включає і створення достатньо представницької множини таких систем і накопичення досвіду спілкування з ними. Отже якби хтось і дістав таку можливість організації робіт – все одно завершення теорії затягнулося б на невизначений час {236. Звідси і випливає розуміння еволюції як природно-необхідного етапу конструювання відкритого Світу – Бог володіє часом і вічністю, а у людини їх немає, і тому людині даний Світ модельний. Але чом би не піднестися над цим світом і не зайнятися відкритими системами, якщо рівноподібність людини і Всесвіту витікає з множини різних підходів і побудов?}. Архітектура відкритих систем – поняття комплексне, таке, що має особливості в кожному окремому напрямі.

У цій ситуації залишається тільки стримати свої претензії на повноту і строгість теорії і, не дивлячись на “порушення класичних традицій”, обмежитися розглядом аспектів концептуальних, до певної міри інваріантних до реалізації – такі дійсно доступні нам “правила гри” з відкритими системами.

При розгляді відкритих систем “надмірним” виявляється, мабуть, кожен окремий феномен. Проте, в цій частині ми розглянемо три “архітектурні напрями”:

• загальні принципи створення шуканого представника інтелектуальних систем - “інтелектуального комп’ютера” як відкритої системи, гідної зайняти місце поряд з інтелектом “Природного виробництва”;

• нова архітектура “подання і побудови” Всесвіту, наступні з теорії структурної узгодженості і інших “власних” аспектів відкритих систем;

• соціальні і зв’язані з цим напрямом питання з основною спрямованістю на попередження про відповідальність “за заняття (і не заняття!) відкритими системами”.

Вибір саме цих напрямів не випадковий, більше того, як буде видно, вони в сумі дають якнайкраще охоплення, якнайкраще подання всього кругу проблем і можливостей, що отримуються при відкритій системній постановці робіт при розумному мінімумі числа сторінок, відведених на їх виклад.

Якщо перші два вказані напрями мають в основному технічну і пізнавальну складність, то з такими системами як екологічні, соціуми, сама людина як така (як продукт еволюції) все йде не те, щоб складніше, але, в якомусь сенсі “страшніше”. До всіх проблем чисто дослідницьких додаються ще і неприємності, які приносить дослідникові сам факт роботи з такими об’єктами.

Зате і матеріал воістину унікальний – вся історія цивілізації по суті історія великих і ще більших неприємностей, що мають в своїй першооснові одне єдине загальне джерело – прагнення до “поліпшення” природи, соціальних структур і самої людини, його фізіології і свідомості.

При всіх складнощах, неоднозначностях, переплетеннях і тому подібному, для всіх структур і процесів непорушно і без всяких виключень діє один закон – чим “розумнішим” був проект реконструкції, чим більші були старання і витрати – тим страшніші були наслідки.

Можна з упевненістю стверджувати – головні подарунки ще попереду, але вже зовсім близько і готує їх не хтось інший як сонмище апологетів абстрактного гуманізму, прагнучих зі всією ретельністю і завзяттям перевершити в розумності і справедливості і самого Творця, і ті закони Всесвіту, яким навіть він слідує неухильно. Отже і привід, і матеріал для роздумів, при роботі з такого роду архітектурою відкритих систем, безумовно присутні!

Втім і попередні два напрями дають вельми істотну можливість отримання неприємностей. Про це ми теж у розумних межах поговоримо у міру викладу матеріалу.

…просто вони – інші…

Про інопланетян і інтелектуальні машини