Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

8.5. Самовдосконалення ісу

Для забезпечення постійного вдосконалення ІСУ, яке в прикладній теорії ІСУ розуміється як проблема спрямованої зміни внутрішньої структури системи, необхідно передбачити наявність деякого спеціального апарату. Враховуючи той факт, що наше розуміння ІСУ передбачає її організацію як автоматичної, а не автоматизованої системи, єдиним припустимим варіантом тут може з’явитися створення деякого програмного випробувального стенду, доповнюючого собою стенд, розглянутий в розділі 7.3.

Представляється необхідним для ІСУ, користуючись згаданими вище властивостями організації об’єкта, розробити систему імітаторів (демонів), керованих за темпу і обсягу породжуваної інформації від деяких незалежних генераторів, що імітують собою різні режими роботи робочих місць. Високий ступінь організації системи, що володіє інтелектуальними функціями, дозволяє побудувати демонів, що генерують синтаксично достовірну і семантично правдоподібну інформацію.

Таким чином, ми приходимо до постановки переборної задачі, що має на вході всілякі поєднання темпів надходження і семантичного змісту інформації від достатньо довільного числа демонів, а на виході - зони стійкості, оцінювані за мінімумом зміни динаміки інформаційних потоків усередині об’єкта. До певної міри ці зони еквівалентні розглянутому вище поняттю гомеокінетичного плато.

Рішення вказаної задачі може бути можливе лише повним, або, в кращому разі, направленим перебором. Нашою перевагою, що дає надію на успіх, є тимчасове масштабування, що дозволяє моделювати повністю передбачувані зміни вхідних величин, тобто займатися дослідженнями інформаційно-динамічних властивостей об’єкта.

Реалізація таких демонів, разом із міняючим характер їх діяльності генератором, є реальною задачею і може бути виконана таким чином.

Стандартна і автоматично підтримувана структура програмного забезпечення робочого місця вимагає явного виділення програм для реалізації обміну інформацією з користувачем і програм обробки інформації. У разі роботи системи в реальному оточенні запуск програмного комплексу обслуговування робочого місця ініціюється діями користувача, а програми обміну інформацією налагоджуються на термінальне введення-виведення. Імітація активності користувача-демона можлива шляхом запуску у фоновому режимі програмного комплексу із зміненими програмами обміну інформацією. Таким чином, користувач–демон із погляду комп’ютера і операційної системи є не окремим активним завданням, а всього лише набором програм.

Уніфікована побудова оброблювальних підпрограм робочого місця, наприклад, на базі таблиць інтерпретації команд, дозволить будувати демонів практично з тим же ступенем уніфікації. Маючи доступ до системних таблиць, демони можуть бути позбавлені від необхідності генерувати вхідну інформацію на рівні випадкових послідовностей символів, створюючи випадковим чином відразу цілі команди чи навіть групи команд. Чим вище складність програмного забезпечення робочого місця, тим простіше може бути влаштований відповідний демон при збереженні рівня правдоподібності результуючої інформації.

Моделювання перебігу часу вимагає, щоб демони перед запуском отримували завдання на розробку деякої кількості документів, а після його виконання повідомляли про цей факт і звільняли машину. При цьому самим демонам не потрібно оперувати поняттям тривалості і темпу роботи, це за них робить єдиний центральний супердемон-розподільник робіт і синхронізатор часу. Задаючись деяким тимчасовим інтервалом і набором темпів для різних видів робіт, супердемон активізує демонів, вказує їм необхідні обсяги робіт і вважає черговий часовий інтервал завершеним, коли закінчені роботи всіх підлеглих йому виконавців.

Така організація робіт дозволяє максимально ущільнити внутрішній час системи, отримати добре керований ансамбль демонів і виділити моменти, в яких найзручніше проводити оцінку інформації. Алгоритм роботи супердемона може бути заданий в різних формах залежно від того, чи потрібна одноразова оцінка конкретного варіанту співвідношення параметрів зовнішнього світу чи рішення пошукової задачі в деякій галузі зміни параметрів із заданою ймовірністю розподілу усередині галузі.

Взагалі кажучи, немає ніяких обмежень на спільну роботу в рамках однієї інформаційної системи як реальних виконавців, так і демонів, що створюють змішану реально-модельне середовище існування системи комплексної автоматизації. Демон спеціального виду може забезпечити синхронізацію роботи всього ансамблю з перебігом фізичного часу, хоча це і не є абсолютно необхідним для спільної роботи.

Результатом такого симбіозу є прогнозування стану системи відповідно до передбачуваного плану робіт, перерозподіл завантаження робочих місць і множина інших превентивних рішень, складових сутності управління, показ власних інтелектуальних можливостей автоматичної системи і вивчення зросту цих можливостей у міру її розвитку.

Зрозуміло, що можна і потрібно використовувати механізм організації демонів і для проведення інших досліджень із вдосконалення системи. Наприклад, можна розглянути питання про пошук причин найбільш помилок, що часто зустрічаються, про аналіз вхідної або вихідної інформації робочих місць і її впливу на вигляд функції розстановки і багато що інше. Основним напрямом досліджень тут повинен бути пошук можливостей отримання наперед не прогнозованих повідомлень про можливості, стан і перспективи роботи системи {117. Приблизно такий же підхід, але для управління “кібернетичного рівня з інтелектуалізацією”, був висунутий в 1986 році в університеті (США) Ілінойса для створення прогностичних систем управління АЕС. Кібернетичний рівень прогнозування вимагав завдання експертних знань і виключно великих обчислювальних потужностей, що природно для об’єкта з безперервним технологічним циклом.

У нашому випадку, ми маємо “системну зручність” взаємного забезпечення робочих місць інформацією і “організаційна зручність” періодичної свободи обчислювальних потужностей в соціальній системі, що живе в ритмі своєї системоутворюючої частинки (людини). Ці чинники дають нам спроможність обходитися реально необхідними для технологічного процесу потужностями, не залучаючи додаткових ресурсів.}.

Залишається ще раз відзначити тут чудовий факт, що спостерігався і експериментально, в реальній функціонуючій системі – для роботи механізму саморозвитку {118. Завдання “саморозвитку” спочатку не ставилося. Можливість її постановки і рішення з’ясувалася “по ходу справи”, просто системний обхват джерел і потоків інформації надав ці і інші аналогічні (системні) можливості.}системи вирішальною виявляється динаміка потоків інформації.

Завершуючи цей короткий огляд реальних прикладних систем, що володіють деякою “інтелектуальністю”, відзначимо їх властивості, найбільш важливі для подальшого викладу.

  1. Системи володіють можливістю розвиватися, змінювати свою структуру услід за зміною проблемної галузі і сукупністю завдань, що, очевидно, куди важливіше за всі разом узяті хитрощі і специфічні прийоми в системах ШІ, особливо якщо говорити про реальні, а не “іграшкові” ситуації, “шахові”, “логічні” тощо, формально сконструйованих “середовищах існування” системи.

  2. У перерахованих системах сам механізм “розвитку структури системи” явно вимальовувався тільки у разі множинної взаємодії активних компонентів – як системних, так і користувачів, тобто добре ідентифікується тільки у великих і складних системах.

  3. У всіх розглянутих випадках явно і чітко виявляється природна структура, організуюча саму систему. Над “шаром статичних даних” виникає ієрархія з трьох віртуальних машин управління ієрархією даних. Нагадаємо, це: а) “власне модель даних (МД)”, тобто реалізація механізму B*-дерев, відображення даних на фізичні структури пам’яті;b) модель метаданих (абстрактна МД), те, що в Cache’ називається ТБМД;с)генератор абстрактної МД. Для того, щоб ця система віртуальних машин могла “створювати сама себе” потрібний четвертий шар надбудови – віртуальна інструментальна машина, яка потрібна для “самостворення” як інструментального шару, так і застосувань.

  4. Оскільки буквально одна і та ж ієрархія віртуальних машин виникає з абсолютно різних концепцій, природно виникає припущення, що такий устрій високоорганізованих інформаційних систем не наслідок якогось підходу чи підходів, а наслідок такого устрою самого явища, феномена інформації.

  5. Останній висновок і є одним із головних, таких, що визначають подальший напрям справжнього дослідження в наступних частинах цієї книги.

Deus ex machina.

{119. Багато років тому в старому підручнику фізики цей вислів був наведений не в дослівному, а в смисловому перекладі: “Утворюючий походить зі складної організації руху”.}