Частина третя узгоджений світ інформодинаміки

Теорії – це держави зі своїми кордонами, кодексами, інтересами, населенням релігією і проблемами. Вони виникають, розростаються, квітнуть і вмирають за тими ж законами що й держави людей на нашій планеті. Їх зброя – аксіоматика, їх перемоги – краще дотримання аксіом, їх економіка – принесена користь творцям порівняно із завданою шкодою всім іншим. Війни між теоріями мають ті ж цілі, що й війни між тоталітарними державами – захоплення нових територій і ринків, знищення суперників, здобуття доступу до ресурсів.

Узгодженість і миролюбність – ось основна парадигма Відкритого світу, побудованого з руху. Інформодинаміка не врятує світ, вона лише подасть його нам у всій його пишноті. А що ми робитимемо в цьому палаці при нашій свободі волі – це вже зовсім інша історія.

Man suche nur nichts hinter den Phänomenen: sie selbst sind die Lehre.

{127. Нічого не слід шукати за явищами: вони самі і є вчення. (нім.), Гете, “Вчення про квіти”.}

Розділ 10. Аксіоми відкритого світу

10.1. Феномен інформації як предмет науки про відкриті системи

Феномен інформації виникає і існує у вигляді процесу узгодження структур взаємодіючих потоків даних, визначення ж інформації як сигналу, повідомлення, образу тощо є визначення “статичного”, “модельного” зрізу цього процесу.

Людина, що зберегла всі свої якості в повному обсязі, але втратила пам’ять про те, хто вона така, як іменується тими, що її оточують, визнається юристами недієздатною, тобто вже не зовсім людиною. Тим більше ніхто не визнає людиною найдосконалішу рухому, таку, що говорить, пахне тощо голограму і, тим більше, фотографію. Тут ми строго вимагаємо всієї сукупності ознак. Втрата людиною “самоідентифікації” спричиняє за собою жорстке приєднання до нього ознаки неповноцінності, вказівки на те, що це вже не людина, а муляж певного виду.

До інформації відносяться прямо протилежним чином. Інформацією оголошують практично “все, що завгодно” - і знак, і довільний текст, і просто купу бітів вільно приєднуючи до цього будь-яку сукупність властивостей і процесів. І чиниться це залежно від поточної потреби – в ім’я “строгості теорії”, щоб виправдати своє власне теоретичне подання, свої інформаційні экзерциції, довільно виконану “голограму або фотографію”. Вимірювати ж таку “інформацію” заповненням її машинного носія і взагалі стало нормою {128. Цілком логічно, раз вже біт у всіх підручниках оголошений одиницею кількості інформації, останню вимірювати і довжиною стандартизованих (типу мірного відра) бібліотечних полиць, зайнятих “одиницями зберігання”. Скільки ж можна користуватися вульгарно-механістичним підходом, створювати примітивні аналогії. Машина Тьюрінга своєю нереалізованістю кричить нам, що щось недобре в данському королівстві. Якщо машина, “запроваджена як формальне уточнення інтуїтивного поняття алгоритму”, є абстрактною до машини, що не реалізується, то непогано б залишити обчислювальному – обчислювальне, назвавши це за аналогією з технічною кібернетикою, наприклад, обчислювальною інформатикою, а для потреб інших пошукати і подання біта, і розуміння алгоритму (та і “формальної логіки”), що ведуть до створення абстрактної інформаційної машини, що “реалізується”.}.

Адже обидва ці явища одного порядку. І людина як інтелектуальна система, і інформація як явище існують тільки як процес, тільки як контекстна взаємодія з оточенням. Чим є ця підміна логіки у випадку з інформацією? Адже термін-то наукоутворюючий, зі всіма витікаючими затратами на нього...

Науці про інформацію пора поставити в фокус свого інтересу не “інформаційну” точку зору, не дослідження нескінченної множини часткових інформаційних проявів (образів, знаків, текстів, повідомлень, “інформаційних посилань” - всього того, що справедливо можна назвати “частковими моделями інформації”, що відображають лише нескінченно малу частку глобального явища), а саме явище, сам феномен інформації.

Історично ми отримали сучасне поняття інформації {129. Первісне, ще з античних часів значення терміну інформація – роз’яснення, розтлумачення так і залишилося в нашій свідомості і практичному розумінні на побутовому рівні, а ось “наука інформації” почалася з теорії передачі і підрахунку кількісних оцінок сповна невизначеного поняття. Апріорне сприйняття енергетичного світу як світу самодостатнього, забезпеченого інформацією як атрибутом укупі з “приладовим матеріалізмом” науки просто подавили інформацію як явище.} з математичної теорії зв’язку К. Шеннона, з автоматизації процесів управління, коли на перший план висувалися питання її передачі і перетворення переданого. Те поняття інформації, яке сьогодні зазвичай використовується, або запозичене з теорії сигналів, або розглядається як предмет аналізу і синтезу тієї самої нескінченної множини часткових інформаційних проявів в “інформаційній машині” тієї чи іншої архітектури (у найширшому сенсі цього терміну).

У першому випадку теорія зв’язку (або теорія сигналів, або теорія інформації, що загубила в своїй назві слово “передачі”) має справу з моделями систем зв’язку. Звідси цілком зрозуміло, що, не піклуючись про визначення інформації як феномена, що підлягає дослідженню, теорія такого роду має значне число визначень інформації комбінаторно-ймовірнісного і термодинамічного характеру – математична, модельна сутність систем зв’язку неможлива без кількісних оцінок {130. Взагалі-то коли варіантів таких кількісних оцінок занадто багато, то це вже інформація до роздумів: за Хартлі і К.Шенноном, за Р. Фішером і А.М. Колмогоровим, за Н. Рашевським, за Р.Карнапом і І. Бар-Хіллелом тощо.}.

У другому випадку “нескінченні” можливості інформаційних машин дають нам таку ж значну кількість способів організації роботи зі сигналом у всіляких його поданнях.

Предмет досліджень тут (навіть при розумінні такої машини як не більше ніж скінченого автомата) настільки широкий, що до конструктивно-корисного визначення власне інформації як предмету науки, як явища справа поки що не дійшла і замість її глобального осмислення цілком можна довгі роки займатися вивченням часткових законів для окремих груп моделей інформації, що, звичайно, і корисне і придатне на кібернетичному рівні побудов.

При цьому зазвичай стверджується, що “в теорії інформації мають місце такі ж закономірності, що і в термодинаміці”, що кількість інформації на N символів повідомлення носить назву ентропії, і в цьому сенсі поняття ентропії і кількості інформації збігаються {131. Роботи авторів “загальної кібернетики” своєю математичною основою чітко ведуть нас до сигналів і повідомлень, геть від самого феномена. І навіть інтуїтивне розуміння, що “тут щось не так” веде тільки до пропозицій типу заміни чи доповнення кількості інформації кількістю семантики.

Наприклад, в [10]: “Те поняття інформації, яке зазвичай використовується, запозичене з теорії зв’язку. Основна його особливість полягає в абстрагуванні від смислового змісту інформації, використанні її кількісної міри за К. Шенноном. Проте для більшості задач кібернетики необхідно оперувати саме кількісними характеристиками смислового чи семантичного змісту інформації”.

Висновок із таких тверджень можливий тільки один: їх авторам потрібне поняття “Кількості сенсу” або “кількості семантики” і тоді вже все буде добре і більшість задач кібернетики будуть вирішені! Але чому не почати просто з самої інформації, а тільки потім, при необхідності і можливості, перейти до винаходу одиниць її вимірювання? Від феномена зазвичай можна перейти до міри, але у зворотному напрямі то як?} [31]. І в імовірнісному сенсі термодинамічна і інформаційна ентропія суть явища одного порядку... А повідомлення, за відомим методом Габора, передаються “квантами”, причому кожному кванту відповідає квадрат одиничної площі на площині. У кількісному підході до інформації все вірно, але, насправді, дуже схоже на твердження Герхарда? (див. примітку 33).

До цього абзацу читач вже володіє достатнім матеріалом для критичного переосмислення сутності інформації, сприйняттю її феномена як предмету науки.

Дійсно, і вказана раніше необхідність початку управління з використання семантики “другого порядку”, і особливості роботи з інформацією для утримання системи на гомеокінетичному плато, погано узгоджуються з наведеними вище “класичними” твердженнями саме через орієнтацію останніх на математичний, “зв’язковий” апарат подання потоків інформації. Або на математико-лінгвістичний, що по суті те ж саме “замкнуте модельне подання часткового прояву”.

Залишимо ж “інформацію як модель”, для дослідження прикладними науками своїх застосувань за допомогою прикладної математики. Феномен же інформації далеко виходить за рамки потоку бітів, яких-небудь символів чи текстових масивів, використовуваних на кібернетичному рівні моделювання і подання інформації.

Ми вже кілька разів спожили поняття моделі, моделювання інформації замість звичнішого терміну “інформація”. Щоб це поєднання стало остаточно зрозумілим вкажемо, що феномен інформації і його конкретний прояв – інформація перебуває приблизно в тому ж співвідношенні, як відкрита система і її модель.

Далі ми прагнутимемо розділяти поняття “Феномена інформації” і “моделі інформації” у всіх випадках, коли з якої-небудь причини їх використання не самоочевидне. При ясності контексту для синонімії ми залишаємо за собою право вжитку терміну “інформація”.

Тепер розглянемо поняття “Власної структури інформації”. У попередніх частинах ми користувалися ним на рівні інженерної проблеми структуризації інформаційного потоку (зв’язки “даних” і “знань”), не уточнюючи змісту цього поняття, глибоко не замислюючись над тим, до якої міри ця “природна” властивість феномена інформації, “відбиток” структур деяких зовнішніх, породжуючих систем, і наскільки воно “нав’язане” різними моделями і апаратами, використовуваними в дослідженнях?

Останнє фактично означає, що за рамки “кількісної” теорії інформації цілком випадає питання про те, звідки береться структура інформації? І що таке проектування будь-якої системи, що працює з інформацією, як не нав’язування даним особистого погляду проектувальника (можливо і вірного, але що таке “правильність” погляду в контекстно-залежних системах?) на те, як і якими відносинами ці дані зв’язані?

Загальна відповідь на всі ці питання одна.

Всі без винятку відомі теорії (і не тільки передачі інформації) неминуче втикаються в непрохідний бар’єр рамок початкових постулатів і прийнятих обмежень і застосовних тільки в їх межах. При цьому кожного разу виявляється, що суть бар’єру в тому, що досліджується закрита система, а кожен крок вперед вимагає почасти революцій в науці. Інформація ж, як феномен настільки пов’язана для нас із засобами її подання що деколи “сама по собі” представляється замкнутою системою мало не “за визначенням”. Скільки разів зустрічався всім нам канонічний текст: “задамо на вході...отримаємо на виході”. Але все це тільки після того, як задамо передавальну функцію і модель зовнішнього світу.

Тепер невеликий, але дуже важливий коментар і до сказаного, і до подальшого. Ми вже відважилися підтримати поняття системи соціального рівня, рівня “громадського інституту” як віртуальної інформаційної системи зі своїми власними “поведінковими” характеристиками. Залишилося зробити невеликий крок далі. Узгоджений Світ інформодинаміки трохи нижче введе нас у поняття феномена інформації без матеріального еквівалента – знаку, сигналу, в поняття Світу інформаційного, опосередкованого Світом фізичним (частково), та не твореного фізичним Світом “цілком і повністю”.

Можливо, методологічно вірно було б організувати якийсь інший порядок викладу матеріалу, але ця робота написана для тих, хто у всіх побудовах шукає нове з метою аналізу його можливої корисності, а не суперечності із загальновизнаним, і, “щоб не втрачати часу випередимо події” – вже тут оголосимо феномен інформації відкритою системою {132. Просимо не путати “феномен інформації як систему” з інформаційними системами. В даному випадку йдеться про “світоутворюючий” феномен.}.

Для організації роботи з інформацією як із відкритою системою у нас є тільки одна можливість – побудувати процес дослідження феномена так, щоби система в процесі дослідження явно (чи неявно, що ще гірше) не замикалася під впливом самого інструменту дослідження.

Отже, вже тут ми повинні прийняти аксіому, вірніше метааксіому відкритості: феномен інформації є система відкрита і залишається таким тільки при використанні для контакту з нею відкритого інструментарію – фізичної або інформаційної системи, що об’єктивно володіє цією властивістю. У разі замикання будь-якої з цих систем (досліджуваної і/або інструментальної), ми маємо вже не явище інформації, як таке, а лише її кількісний вияв, що цілком підпадає під закони модельної інформації.

Для ясності підкреслимо, що перша (феноменологічна) відрізняється від другої (модельної) своєю контекстністю або власною, безперервно змінною структурою, що породжується взаємодією інформаційних потоків і визначуваною особливостями цих джерел і адресним контекстом посилань, тобто всім тим, що ніяк не може бути видобуте з власне повідомлення.