Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

10.11. Ще раз про аксіоми умовчання

Цей розділ ми виділяємо спеціально, як особливо важливий, такий, що стосується головної з аксіом умовчання – логіки дослідження. Звичайне умовчання у всіх “строгих теоріях” {153. Строгими вони оголошують себе лише на тій основі, що використовують як апарат подання математику, і від цього, в межах дії цих теорій, дійсно виходить щось корисне в рамках “бажаного”.} – тому, що підрозуміваєтся використання формальної математичної логіки (як само собою зрозуміле), але насправді тут-то і відбувається самообман {154. Пропонуємо пригадати історію впровадження методів і моделей “лінійного і нелінійного програмування” і знайти хоча б одну прикладну програму, яка запрацювала без “налагодження алгоритму”, тобто без введення додаткових обмежень, ніяк із математикою не зв’язаних. Не знайдете жодної.}. Про особливості додаток формальної логіки для інформаційних і інтелектуальних систем ми вже говорили, продовжимо їх обговорення в біжучому контексті.

Тільки теоретична фізика відважилася заявити свою власну металогіку дослідження – у вигляді оголошеного принципу комплементарності. Дійсно, поглянемо як діє формальна логіка при дослідженні реальних процесів.

Хай деяка множина процесів має властивість {A}. Привласнимо цій множині значення деякої функції F{A} = 1. Тоді F{¬A} = 0. Та, якщо, проводячи якісь операції, ми проведемо явну чи неявну симетризацію висновку, то автоматично оголосимо неіснуючими всі множини, де F{¬A} = 0. Якщо той же процес, але в іншому масштабі, цієї властивості {A} не має, то виходить, що і сам процес в цьому масштабі не існує.

Модель, можливо, вельми незграбна, але розкриваюча причину введення самого принципу комплементарності, а саме – на неіснування апріорного способу оцінки масштабів. Звичайно, існують і інші причини.

Через складність даних об’єктів (явищ) і те, що ми взагалі змушені відмовитися від апріорної оцінки масштабів, здається доцільним вчинити аналогічно до теоретичної фізики. І навіть дещо спростити ситуацію, прийнявши “логіку доповнюваності” {155. відносно формальних систем, у тому числі і віртуальних, це звичайна бінарна логіка. Відносно об’єктів (процесів) – все, що “не об’єкт” (не важливе, за однією ознакою чи за довільною безліччю ознак), то і “не нуль”, але щось влаштоване за тими ж законами, що й “об’єкт”, тобто “віртуальний нуль”. І так до тих пір, поки не виявлено ) явно зворотне.}. Можна було б залишити все “як у фізиків”, але є необхідність виділити два аспекти.

По-перше, це не дві системи аксіом (логіка “окремо”, принцип доповнюваності “окремо”), а одна, що має інтерпретацію “у бік реального світу” у вигляді принципу доповнюваності.

По-друге, логіка доповнюваності не має нічого спільного з k-значними і “пороговими” логіками, які самі по собі вже породжують строгі порядки (нумерації) там, де їх на справді (у природі) і в помині не було.

І знову про головне – що б і як би не робилося, але прийом (умовчання) приймається тільки один – оголосити все явно і так, щоби таким чином дію цього оголошення можливо було прослідкувати незалежно від складності подальших побудов. Адже це стандартні вимоги до апарату конструювання інформаційних систем! А значить, і взагалі загальносистемна вимога до систем, що існують як процеси.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.