Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
22
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

Проблема seti

Тепер звернемо увагу на наступне. Нігнітрон створює не легкі ядра з важких частинок, а самі стабільні частинки з полів і легких частинок. Тобто безпосередньо використовує енергію первинної взаємодії “протополя” і, значить, повинен впливати на стан просторово-часових співвідношень навколишнього простору. Отже питання “екології” нікуди не подінеться, воно просто перейде на новий рівень, але це вже окрема тема, треба спершу побудувати сам генератор і його теорію.

Тут же ми відмітимо наступне – так само як сучасні міста легко знайти за звалищами і шлейфами диму, так і високотехнологічні цивілізації в космосі повинні бути відмічені малими, але дуже чітко окресленими спотвореннями просторово-часового континууму. А електромагнітний діапазон для переговорів тут зовсім ні при чому, всі сучасні зусилля з проблеми SETI – це все одно, що шукати сучасний мегаполіс за тотемними стовпами і осколками кам’яних сокир. Ось про це і поговоримо далі, бо це теж пряме питання фізики інформаційно-енергетичного світу.

На попередніх сторінках ми встановили, що з’ясування адекватності інформодинаміки і всіх наслідків з цієї теорії – справа всього лише одного не дуже складного і масштабного експерименту. Все вирішується декількома мільйонами доларів і декількома моделями – плата за вихід на новий етап всієї суми технологій просто нікчемна.

Отже ми можемо присвятити частину цього розділу і питанням, зовні фантастичнішим, втім, пропонуємо задуматися і повернутися до цієї частини після прочитання р. 16 – чи така це вже фантастика?

Постановка проблеми SETI, що існує нині, проблеми контактів, безглузда в своїй початковій суті, оскільки не містить головного для проблем такого рівня питання – “навіщо?”. Навіщо потрібна застаріла на десятки або тисячі одиниць часу інформація? І кому? Хто і як збиратиме відомості про цивілізацію за позаторішніми звуками тамтамів?

Ми не рахуємо важливою інформацію про запах чи інші гідності кожної окремої мурашки або про розташування і динаміку гойдання листя на кожному окремому кущі і дослідження такі не проводимо – не треба, нецікаво, немає для чого. Але свій антропоцентризм довели до межі – хочемо спілкуватися з гуманоїдами і все. У перекладі нормальною науковою мовою це означає – хочемо спілкуватися з системами класу . Але цивілізацію побудували класу і нижче. Такими і видні з космосу разом зі всією своєю електромагнітною метушнею. Нічого нового – кібернетичний рівень розвитку, тупикова гілка. Або передментагенезний (див. р. 16) стан. У загальнолюдській аналогії щось подібне до недоробленого мурашника для світляків і чогось на зразок електричних скатів, пов’язаних груповими відносинами, без яких індивід мре. І спілкуватися зовні хочуть сигналами.

Криком, вогнем, семафором прапора тощо. Контекстно-незалежною мовою ми користуємося в ситуаціях вимушених, а в спокійних умовах віддаємо перевагу мові контекстно-залежній, та ще після встановлення контексту. Чи можуть взагалі зрозуміти одна одну дві контекстно-залежні машини, що набрали контекст в абсолютно різних місцях Всесвіту? Адже в деякому розумінні це варіант зупинки машин одна щодо одної, якщо хочете – “відносна смерть”.

Їм потрібний миттєвий канал зв’язку щоб інформаційні вибухи і інформаційні резонатори запрацювали в єдиному ключі.

Інакше можливе тільки сигнальне спілкування. Як НЛО на горизонті. Сигнал був, ну і що? І фігури геометричні прямо на нашій землі випалені (або витоптані?) і не треба поля на половині планети фігурно засівати. І що толку? Без контекстів-то і системи нижче не читабельні, будь сигнали хоч тричі математичними. Писемність інків у міжпланетному масштабі. Особливо якщо пригадати, що цією писемністю сьогодні ніхто особливо і не цікавиться. Може трохи більше ніж торішнім листям, але не набагато більше.

Інформація всіх Пірамід нічого не може дати для кроку на новий ступінь технологій, так чи є сенс у метушні з інформацією від чужих Пірамід? Дзеркало заднього огляду актуальне на автомобілі в ближній перспективі і не потрібне на літаку (окрім військового літака, атавізму, що ще раз підтверджує правило).

До такої дурості як використання електромагнітного діапазону для зв’язку в зовнішньому космосі могла дійти тільки людина, у якої цікавість або гординя забігли вперед розумності.

І ще одне. Ми вже зараз спостерігаємо як падає потреба в перевезенні товарів і росте транспортування інформації. Логічно припустити, що цивілізаціям наступного технологічного класу (у цьому класі можливі багато рівнів) просто немає потреби тягати в дальній космос ні вантажі, ні себе, окрім хіба тільки окремих служб типу МНС.

Вище ми вже встановили тип джерела енергії цивілізацій наступного класу (тобто вищих за нашу). Це твердження виходить з того, що джерело типу “нігнітрон” використовує енергію “протополя”. Швидше за все це останній клас джерел енергії, цивілізації вищого класу взагалі обходяться без енергоспоживання і взагалі ресурсоспоживання в зрозумілому для людини сенсі.

Логічно також припустити, що всі можливі “нігнітрони” мають невелике число стійких режимів роботи, менше ніж рівнів у спектрі водню, а “зручних” або “оптимальних” і того менше. Тоді за спостережуваними спотвореннями просторово-часового континууму в районі кожної цивілізації енергетичного класу можна однозначно визначити тип її джерел, рівень розвитку і багато подробиць.

Можна також припустити, що якщо поздовжня електромагнітна хвиля подібна до “гігантського електрона”, то парні поздовжні хвилі за певних умов повинні давати ефект, подібний до “парних електронів”. Але внаслідок того, що поздовжня хвиля “жорсткіша”, то при певному рівні енергії може з’явитися ефект самофазування двох “суперчастинок”, породжених не в одній точці, а у віддалених точках простору. Тобто виникне “канал структурного зв’язку”, із швидкістю передачі .

Звідси витікає, що коли цивілізація (наша, наприклад) виходить на рівень готовності до контакту, то події протікають приблизно за наступним сценарієм:

  1. Шукаємо в космосі цивілізацію відповідного нам рівня. Бажано ближче, оскільки шукаємо-то ми в електромагнітному діапазоні цілком певні спотворення просторово-часового континууму і бажано, щоб абонент не “втік вперед” у своєму розвитку, поки до нас дійшов сигнал про його наявність.

  2. Орієнтуємо наш генератор у напрямі абонента і посилаємо імпульс, швидше за все послідовність імпульсів, що перекриває весь діапазон параметрів підналагодження.

  3. Якщо абонент готовий, а він швидше за все готовий {272. В зв’язку з цим виникає ще одна версія тунгуського вибуху, нічим не гірше, а може бути і краще за інших пояснює його походження. Як відомо вибух збігся за часом із проведенням випробувань “генератора Тесли”, який припинив своє існування, просто згорів із незрозумілої причини. Відомо, що генератор будували майже на чистій інтуїції, проекту як такого не було, конструкція створювалася “на ходу”. Розхожа версія припускає, що зрештою був побудований механізм заряду конденсатора, що утворюється іоносферою і земною поверхнею. В результаті в деякій точці відбувся пробій, наслідки якого згодом були названі тунгуським вибухом. “Нігнітронний підхід” дозволяє дати дещо правдоподібніше пояснення події. По-перше, відомо, що Тесла займався проблемою поздовжніх хвиль. По-друге, навіть якщо його практично оголосили в кінці життя божевільним, то це ще не означає, що метою створення башти-генератора і витрат на це величезної енергії був заряд конденсатора аж до його пробою. Але якщо метою Тесли було щось близьке до того, то що тепер ми називаємо генератором поздовжньої хвилі, то все пояснюється якщо і не з позиції абсолютного реалізму, то, принаймні, з позиції здорової поведінки американського уряду.

Дійсно, оскільки це був перший зразок генератора поздовжньої хвилі (пакету поздовжніх хвиль?), то імпульс був слабким, неорієнтованим і якщо навіть і “зачепився” за чий-небудь канал зв’язку, то зрозумів як щось подібне до сигналу SOS. Послідувала у відповідь посилка, але оскільки на Землі ніхто не був “готовий”, то все і закінчилося тунгуським вибухом (і, можливо, стало причиною руйнування генератора). Чому ця версія може бути правдоподібнішою, ніж стара, пов’язана з генератором Тесли? Та хоч би просто тому, що навіть американський уряд навряд чи розорився би в ті роки на таку кількість енергії, яка було б потрібна для заряду згаданого конденсатора, не пояснюючи платникам податків, навіщо це, власне кажучи, треба.}, оскільки має в своєму розпорядженні потужності, що створюють спостережувані в електромагнітному діапазоні ефекти, має в своєму розпорядженні відповідну систему зв’язку і систему спостереження, у тому числі і спостерігає за появою неофітів, то виникає “канал структурного зв’язку”.

  1. Залишається зрозуміти один одного і домовитися. Подальший зв’язок встановлюється по ланцюжку, по “Великому кільцю”.

Це один із варіантів – силовий або технічний, але можливо і рішення вищого класу.

Сам зв’язок практично не вимагає енергії, енергія потрібна лише для створення каналу, “структурного хвилеводу”. Але ж весь Всесвіт вже прошитий “струнами” і треба тільки ними скористатися. Тільки перш за все треба вміти слухати і розуміти, уміти “налаштуватися на хвилю”. Сучасна людина до цього абсолютно не підготовлена, не уміє контролювати і розуміти навіть саму себе, не говорячи вже про те, щоб зрозуміти іншу, тим більше, якщо це “не зовсім людина”.

Але чом би не припустити, що на деякому рівні розвитку ця здатність стане такою ж звичною як усна мова? Можливо, що і серед людей вже зустрічалися індивідууми, здатні до такого способу зв’язку, тим більше після спеціальної підготовки. Тут не про експерименти з телепатії і безлічі випадків прийому повідомлень нібито від інопланетних цивілізацій (хоча могли бути і такі випадки контакту). Поспішна інтерпретація явищ, не зрозумілих і неусвідомлених, скоріше принесе шкоду будь-якому дослідженню. Тут йдеться про принципову можливість цілеспрямованого і керованого зв’язку такого роду.

Якщо виходити з конструкції мозку, топології машини і викладеного вище її способу дії, то “зовнішній інтерфейс” повинен виглядати як кільце, що світиться, “німб” навколо черепної коробки. До речі, всупереч поширеному забобону, зображення німба з’явилося зовсім не на християнських іконах, а потрапило на них із зображень куди стародавніших і зовсім не культового толку (можливо, і не тільки з картинок).

Можете вважати все тут сказане фантазією – достатньо скоро з’ясується, так це чи ні. Але вже в усякому разі спочатку пасивний підхід до вирішення проблеми SETI представляється куди дешевшим, екологічно чистим (з погляду нашого сьогоднішнього розуміння екології космосу) і, головне, безпечним – останній проблемі ми чомусь взагалі не приділяємо ніякої уваги, забуваючи про те, що самі безперервно займаємося “вдосконаленням природи” і вважаємо, що шукані цивілізації “вдосконаленням космосу” і очищенням планет від того, що їм заважає, займатися в принципі не повинні.

У самому ж кращому випадку традиційні підходи до SETI суть божевільні витрати на те, щоб ловити з космосу електромагнітне сміття, і самим волати у всіх діапазонах. Якщо ці крики когось і досягнуть, то будуть як сміття і сприйняті.

І все це без урахування можливої загальної перемоги ментагенезу (див. р. 16) над сарсапарелою, тобто над всіма нами без всяких прибульців. А якщо цей етап неминучий? І ще можна поставити питання про суть науки історії і абстрактну цікавість цивілізації, де інформація сходиться зі всім Всесвітом. Не потонути б...

І про принципово обмежену висоту інформаційної машини, принаймні у гуманоїдної цивілізації, і необмеженій її висоті після перемоги ментагенезу – ось тоді від інформаційного “нічого робити” виникає абстрактний інтерес на новому рівні, але ментагенезу немає смислу вивчати попередню систему, бо він...

Розумніше просто визнати – ми не знаємо що ми отримаємо з ментагенезу– суперістоту з людей, велике кільце, міжпланетний розум... Випередження подій явно виходить за межі можливого прогнозування.

* * *

Зрозуміло, що все сказане вище є тільки вступ до усвідомлення інформаційно-енергетичного Всесвіту, той самий Шлях, який ми обіцяли на титульному листі книги, саме його початок...