Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
23
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

12.5. Правила тсу – похідні

Все вище сказане є хорошою ілюстрацією для наступних правил “ТСУ–похідних”.

Правило структурного розпаду.

Якщо в результаті зміни умов роботи руйнується структура одного з метарівнів (у інформаційному сенсі чи в сенсі носія), то відбувається реструктуризація до стійкої структури нижчого рівня організації.

Правила сходинки.

  1. Оптимальною стійкою структурою співтовариства вільно взаємодіючих систем є система рівня складності на одиницю нижче утворюючих.

  2. При достатньо жорсткому обмеженні взаємодії може бути запущений механізм структурного розпаду, аж до примітивної однорівневої сигнальної взаємодії, а за “відповідних” умов ми маємо закон фізичної ентропії.

Правила сходинки можуть виявлятися залежно від ситуації і по-іншому.

На деякому рівні розвитку системи з’являється структурно-повний рівень подання, який займає окремий апаратний простір (у живому – виділяється периферична нервова система як цілісне функціональне утворення). Вихідні сигнали цього рівня мають два подання (у нім самому і наступному) і ці подання істотно різні. Ідентифікація стану метаструктури тільки за деяким обмеженим вхідним набором стає неможливою. Необхідно “бачити” не тільки “малу шкалу”, але і “шматок великої”, щоб ідентифікацію можна було вважати однозначною.

Назвемо це правилом ноніуса. Це той рівень, де з’являється контекстна залежність як феномен. Тобто мова внутрішніх уявлень у всіх (від ІСУ до живих) організмів, що мають функціонально-повну периферичну систему по суті контекстно-залежна. Там же, де з’являється передача сигналу через зовнішнє середовище правило ноніуса працює як правило сходинки.

Деяка кількість систем певної структури рівня вищого, ніж , що спілкуються через зовнішній обмін сигналами, складають систему із структурою “на одну сходинку нижче”, а не суперструктуру, не “суперістоту”. Сам рівень– це і є граничний випадок “суперістоти”, колективної свідомості, але він реалізується тільки у вельми жорстких рамках структурної організації (типу вулика).

У цьому сенсі мережа рівноцінних комп’ютерів ніколи не стане “розумнішою” за окремий комп’ютер, підключений до неї. Більшою – так. Але тільки за кількістю інформації, а не за “інтегрованою” взаємодією з нею. Якщо у риб можуть бути ситуації, коли “зграя розумніша”, то у приматів – ніколи, окрім деяких виняткових чи спеціально побудованих випадків – тобто безліч ситуацій нульової міри. Чим вище рівень організації особини – тим вище сходинка. І це відноситься взагалі до всіх організованих систем.

Звернемо тепер увагу на наступну обставину.

Для самоорганізації як процесу, потрібна цілісна сукупність, набір правил, що спільно діють. Деструкцією командує всього одне правило, правила сходинки по суті лише його уточнення. Саме ж правило структурного розпаду діє через цілком певний механізм – побудову пірамідального управління.

По суті, тут відбувається наступне: топологія ієрархій даних неявно (втім, іноді і явно) оголошується метрикою і ця метрика нав’язується самому управлінню. Виходить гірша з можливих підмін: топології, взаєморозташуванню даних привласнюється семантика, управління оголошується таким, що “має сенс саме по собі”, “управління як самоціль ради управління”. Відмітимо, що “оголошення” проводиться в сенсі, визначуваному в системах програмування, часто це відбувається навіть не по волі розробника системи, а автоматично, без його відома, просто тому, що так спроектована система – це розглядається нижче.

Фактично, в попередніх частинах, передуючи сказаному, ми намагалися показати як і чому без чіткого і явного відокремлення семантики (інтерпретації моделі) від організації (інтерпретації) даних неможливо побудувати життєздатну інформаційну систему, тим більше таку що “розвивається”. Але техногенні інформаційні системи все ще достатньо тривіальні і потрібна вельми висока кваліфікація, у тому числі і в сенсі практичної роботи з програмними системами, щоби спостерігати ці явища і тим більше з ними боротися, щоб не побудувати систему, що “саморуйнується” (а таких поки, на жаль, більшість із експлуатованих) {194. В кінці книги (додаток I) пропонується короткий огляд “способів самодеструкції” програмних систем – “Загальна демонологія”. Сподіваємося, що фахівці оцінять гумор, а можливо й отримають із цього якусь практичну користь.}.

А в системах дійсно високої складності, наприклад соціальних, закон піраміди взагалі перетворюється на окремий самостійний феномен (див. р. 16).

Крім розглянутих вище способів деструкції, коли руйнування системи відбувається шляхом переходу до структур нижчого рівня організації, може відбуватися і деструкція катастрофічна, розпад структури по всіх рівнях відразу, або самозамикання системи в жорстку структуру. Такого роду процеси виділяються за двома параметрами. По-перше, безповоротність, неможливість повернути процес назад або до якоїсь керованої послідовності структурних перетворень. По-друге, за тимчасовим параметром, “початкова команда” на руйнування по всіх рівнях відразу (або на “замикання структурного ящика”) передається швидше, ніж за один цикл управління і вже не може бути “відмінена”.

Один із прикладів такої властивості ми вже згадували – розпад особи людини в умовах абсолютного сенсорного голоду в чорному ящику. Приклади самозамикання можна спостерігати, коли система є фундаментальною теорією, тоді вона стає віртуальною, “йде за межі реальності”.

Таке відбулося з космогонією Птоломея. Всупереч існуючій думці, криза була “чисто структурною”, збіг зі спостереженнями, з експериментами був зовсім ні причому, навіть навпаки, Птолемеєву модель використовували для розрахунку навігаційних таблиць більше ста років після визнання геліоцентричної моделі, навіть після відкриття законів Кеплера, оскільки точність розрахунків виходила вищою.

Ще один тип катастроф спостерігається, коли інформаційна система використовується для управління фізичними процесами і наступає втрата адекватності критеріїв реальним фізичним процесам. Класичні приклади – крах “економіки мильних міхурів”, що спостерігався в Голландії у “тюльпановій кризі” чи недавні потрясіння в економіці південно-східної Азії.

Загальним для всіх цих прикладів, а також множини інших, типу крахів сатрапій і тоталітарних режимів, є те, що в результаті неадекватності інформаційних критеріїв або початкових аксіом відбувається “відрив інформаційної компоненти системи від її фізичної суті”. Далі система розвалюється відразу і по всіх рівнях, або самозамикається, стає “чисто віртуальною”.

Мабуть, тут має місце деякий загальний закон, що стосується всіх без виключення скінченних негентропійних систем. Деякі аспекти дії цього закону “інформаційної ентропії” ми розглянемо в різних аспектах у наступних розділах, тут же звернемо увагу на наступне.

Чисто фізична негентропія існує лише у вигляді абстракції – демона Максвелла, інформаційна ентропія навпаки проявляється як фундаментальний закон. Тому ми не поміщатимемо його в ряд правил ТСУ як закон “вищого рангу”, керівник стійкістю “Світу-як-цілого”, як закон безперервності зв’язку фізичного і інформаційного Світів.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.