14.4. “Перед прочитанням знищити…”

Ну а раз зупинити все одно не вдасться, згадаємо ще один момент, що представляє інтерес як для теорії, так і для експериментальних і прикладних потреб. Пригадаємо, що програмування машини починається ще на етапі монтажу шляхом копіювання структур “материнської” машини до якої підключений новостворюваний примірник.

Найнижчий рівень (драйвери пристроїв, нижні утиліти, тобто основні “безумовні рефлекси”) кодується на рівні постійної комутації. Наступний рівень (субдрайвери, утиліти організації операційної оболонки, тобто “поведінкові рефлекси”) кодуються ще і налагодженням “зв’язних нейронів”, оскільки вони залежать і від “моделі”, і від конкретного примірника, це тонке, індивідуальне налагодження, яке не може бути вже “зашите наперед”.

Для машини , “інтелекту”, це ще й критичний механізм, який визначає саму можливість подальшого, оскільки забезпечує тонке балансування потоків даних в яких тільки й може виникнути структура Z, тобто “дзеркало”.

Балансування повинно бути дуже точним, буквально з точністю до однієї одиничної структури “власне даних”. Інакше правильно не виконуватимуться основні команди і не зможе не тільки сформуватися , але й правильно не діятимуть “поведінкові рефлекси” і складніші програми – “умовні рефлекси”.

З іншого боку, система за визначенням будується для “граничних режимів” на межі руйнування фізичної структури і навіть для умов, коли таке руйнування відбувається (травми, отруєння тощо ситуативні дії, що викликають масову загибель елементів).

Це означає, що після налагодження зв’язків другого рівня механізм їх зміни повинен бути блокований на найглибиннішому рівні, щоб його повторний запуск був неможливий ні за яких умов, оскільки це зруйнує основу системи.

Оскільки квантовий механізм пам’яті реалізується на квантово-молекулярному рівні усередині клітки, то блокування повинно виконуватися на рівні генокоду шляхом повного вилучення одного з елементів – тільки такий ключ дає надійну гарантію. Будь-яка інша система замка неминуче дасть збій, і, враховуючи загальне число нейронів усіх видів, крах системи буде практично неминучим і миттєвим.

Тепер – увага!

Помістимо “дорослу” клітку (її генокод) в природний інкубатор і виростимо зразок “машини”. Перший етап програмування завершиться нормально, але другий навіть не зможе початися – клітка то вже “доросла” і ключ кодування вже прибраний.

Тобто рівень “поведінкових рефлексів” просто не буде сформований, не говорячи вже про вищі структури, для інтелекту не зможе виникнути навіть основа – “фоновий процес”. Який би зразок ми не брали – генія чи овечку – вийде все одно монстр, мезозойська рептилія.

У точності саме це й продемонструвала овечка Доллі, коли зжерла своїх співмешканок по клітці і вчинила це не як вовк чи гієна, а саме так, як і повинна чинити рептилія.

Не погано було б панам клонувальникам цей факт врахувати {244. І адже ж врахують, тільки що саме і з яким знаком? З інформодинаміки прямо витікає, що з Світу інформаційного можна нанести таких речей, що для нашого Світу фізичного місця у Всесвіті-як-цілому не залишиться.}.

Далі було знайдено, що деякі параметри, зокрема, системний час також “намертво” кодується в процесі роботи організму. У знаменитої Доллі і двох інших овець, клонованих із соматичних кліток дорослої тварини, знайдені деякі структурні порушення спадкового апарату.

Тіломіри – вузлики на кінчиках хромосом, які скорочуються при кожному клітинному поділі, у Доллі на двадцять відсотків коротші, ніж повинно бути при її трирічному віці. Це означає, що Доллі в певному значенні є ровесницею своєї матері, оскільки вік її кліток, оцінений за довжиною тіломір, відповідає дев’яти рокам. Учені вважають, що цей факт слід брати до уваги при клонуванні тканин і органів для трансплантації {245. Повідомлення з’явилося 27 травня 1999 р. в англійському журналі Nature.}.

Але ми звернемо тут увагу не на технологічні проблеми поєднання параметрів клонів, а на те, що при народженні організму системний таймер оголошується абсолютним. Це якраз і вказує на те, що системи такого класу є смертними структурно, а не внаслідок фізичного зносу носія (відома величезна кількість видів, у яких скорочення тіломераз не відбувається).

Останнім часом відкритий і механізм забезпечуючий відновлення довжини тіломерази, тобто він існує в природі. Але якщо Природа не включила цей механізм відновлення в конструкцію всіх видів, починаючи з деякого рівня їх складності то це й означає, що смерть індивіда – запрограмована, значить існує причина для обмеження існування індивіда, що лежить зовні фізіології і фізики.

Повертаючись до механізму блокування, можна стверджувати, що “повернути на місце” ключ практично неможливо, оскільки це швидше за все не якийсь ланцюжок молекул, а система зв’язків, причому індивідуальна для кожного окремого примірника і знищується вона до народження цього примірника.

Так би мовити “перед прочитанням знищити”. Чому саме так?

Згодьтеся, що акт творіння був – і все встане на свої місця. Та й щоби понад міру цікаві не рукосуйствували, не лізли, куди не належить. Може бути і так, що для ссавців підходить “який-небудь” ключ або відмичка. Але у варіанті людини ми одержимо в кращому разі “психа зі всіма властивостями, що бувають і не бувають”. Адже можливий і не кращий випадок. І це якщо не доказ, то надія, що у Природи немає близької власної мети ліквідації людини як виду, принаймні, у такий спосіб.

Та й взагалі Панове, чи не здається, що вже з’явилося багато різних знакових ознак і явищ, вказуючих на те, що, перш ніж влізати кудись, не шкідливо буде задуматися – навіщо?