Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лачинов В.М., Поляков А.О. Інформодинаміка [укр.язык].doc
Скачиваний:
31
Добавлен:
02.05.2014
Размер:
5.23 Mб
Скачать

10.5. Обговорення гармонійних побудов

Проти приведеного тут екскурсу в конструкцію звукоряду, тобто у внутрішню організацію коливальних процесів і систем можна висунути безліч заперечень. Розглянемо деякі найбільш очевидні чи найбільш очікувані.

По-перше, деяка “поверховість” розгляду, нехтування численними дослідженнями від механіки до теорії музики. Але це тільки дослідження ефекту, явища самоорганізації. Факт самоорганізації системи з трьох сусідніх октав у центральносиметричну систему зі своїми простими дільниками і факт наявності власних окремих законів “розширення” і “дроблення” базової триоктавної системи є цілком достатніми і заслуговуючими уваги.

Треба врахувати, що все сказане вище відносилося до одновимірних систем. Не важко здогадатися без складних побудов і обчислень, що при переході до розгляду тривимірних, тобто об’єктів що існують реально у Всесвіті, відмінність способу внутрішньої організації триоктавної структури (зокрема, відмінність правила симетрії) може привести не лише до метричних, чисельних особливостей, але і фундаментальнішим – топологічним. Відмітимо, не тільки може, але неминуче призводить. Але це, у свою чергу, означає, що будь-який об’єкт, що володіє деякою власною внутрішньою організацією, несе в собі властивості, аналогічні властивостям внутрішньої організації триоктавної структури звукоряду. Якщо ми досліджуватимемо такі об’єкти в деякій унітарній системі відліку (координат), тобто в шкалах із деякою штучно введеною метрикою, то деякі фундаментальні властивості об’єктів неминуче будуть спотворені до невпізнання, або взагалі втрачені!

Більше того, неминуча і поява властивостей, а значить і класів, класифікацій об’єктів, в реальності тих, що не існують. Вказаний феномен заслуговує уваги, і до цього ми ще повернемося, тут же відмітимо наступне: все сказане вище ще раз підкреслює, що підхід до досліджень відкритих систем повинен корінним чином відрізнятися від підходу до замкнутих систем.

Замість пошуку універсальних шкал і уявлень треба шукати ті закони організації структур і їх взаємодії, які забезпечують “природне” виділення структури системи з її оточення. Пошук же “абсолютних універсалій” на основі штучних побудов, не говорячи вже про їх використання для подання об’єктів, є, щонайменше, заняттям, ведучим до спотворення сприйняття Світу. Якщо такі універсалії і існують взагалі, то тільки у вигляді законів взаємодії і взаємоузгодження структур.

Звичайно, останнє зовсім не означає, що в реальності не мають місця і загальні властивості об’єктів метричного характеру. Навпаки, саме метричні властивості виявляються такими, що найлегше виявляються і узагальнюваними і найбільш стійкими до довільного вибору шкал (системи координат подання). Звідси, неминуче, випливає “по-друге”.

У других, досвідчений в теорії управління читач заперечить – всі розглянуті вище структурні особливості системи (чи, в усякому разі, дуже схожі) ми можемо виявити вивчаючи логарифмічні амплітудно-частотні характеристики САУ. Більше того, можлива побудова строгих, з теоретичної позиції, класифікацій і теорій.

У відповідь на це приведемо лише один приклад. Розглянемо задачу управління маніпулятором антропоморфної конструкції {139. За матеріалами захищеної дисертаційної роботи В.Н. Неокесарійського.} (рис. 10.2).

Рис. 10.2. До задачі управління антропоморфною конструкцією

На цьому малюнку: – міри рухливості в суглобах, забезпечені стежачими приводами за положенням; П – перешкода; Ц – ціль – орієнтований предмет (вектор);- положення предмета,- орієнтація.

Ставиться задача пошуку вектора управління

У загальному випадку виділяються три класи рішень.

За відсутності перешкоди П відображення А має у фазовому просторі {,} особливості у вигляді системи гіперповерхонь, задача має рішення, наприклад, у вигляді наборів полілінійних регуляторів.

Наявність перешкоди П суттєво ускладнює задачу, проте особливості і далі належать деякій системі гіперповерхонь, тобто множини міри нуль у {,}, і, отже, задача розрішима.

Нарешті, якщо перешкода П чи ціль Ц переміщаються, то гіперповерхні особливостей перетворюються на галузі в просторі {,}, тобто задача стає аналітично нерозв’язною навіть і в тих випадках, коли цільове положення досяжне і кінематично, і за ресурсом управління.

Відмітимо, проте, що в природі з цим завданням успішно справляються не тільки людина і вищі тварини, але й істоти дуже примітивні (павуки, краби тощо.), яких у надлишку інтелекту запідозрити важко.

Звернемо тепер увагу на наступне. Залучення так званих евристик, принаймні, не змінює істоти проблеми – врешті-решт не важливо, декомпозується управління в систему полілінійних регуляторів, чи яких-небудь інших. За визначенням, евристики поверхні перемикання (переходу від одного набору регуляторів до іншого) апріорі невизначені, а це, у свою чергу, зумовлює і евристику вибору алгоритму перемикання, тобто у результаті приводить до породження ієрархії евристик.

Інакше кажучи, “строге подання” задачі в рамках ТАУ призводить до того, що задача розсипається в ієрархію псевдовипадкових виборів. Отже, навіть у розглянутому випадку далеко не граничної складності, втрачається не тільки феномен самоорганізації, але і можливість якої-небудь організації {140. Насправді запропонована множина інженерних рішень, але мова-то про те, що про “строгість” згадувати вже неприпустимо!}.

Тут ми хочемо звернути увагу читача на наступний факт – будь-яке адаптивне управління будується за однією і тією ж схемою:

  • знаходяться особливості фазового простору і простору управлінь;

  • будується деяка індикаторна функція, що відображає “зручним” способом простір управлінь у фазовий простір;

  • за значеннями індикаторної функції будується система поверхонь перемикання головного зворотного зв’язку системи.

Отже, не тільки вся здатність системи управління такого роду до самоорганізації, але і її межі насправді вже визначені апріорі вибором метрики, масштабу індикаторної функції і алгоритму перемикання.

Але й і в разі “ситуативного” чи “чисто евристичного” підходу всі відмінності зводяться лише до способу вибору масштабу оцінок і способу конструювання алгоритму перемикання. Вся самоорганізація на ділі визначається апріорі з точністю до вибору масштабу оцінок.

Представляється доцільним визнати, що феномен структурної самоорганізації взагалі лежить зовні формалізмів ТАУ і її узагальнень, оскільки є явищем зовсім іншого порядку і природи.

Навіть якщо сприйняти і прийняти всю приведену тут аргументацію, то можлива ще безліч заперечень проти фундаментальної природної особливості гармонійних шкал. У їх числі можливе наступне заперечення “в третіх” – суб’єктивність сприйняття.

Звичайно, сприйняття гармонії суть властивість суб’єктивна. Але аж надто разюча “збіжність смаків всіх сприймаючих”, як “живих”, так і “неживих”, тобто скоріше треба говорити про деякий загальний закон організації структур, про те, що гармонія суть властивість природна, така, що існує об’єктивно, а наші деякі відхилення в смаках і пристрастях визначаються більшою чи меншою здатністю індивідуально “увійти до контакту з процесом структурної самоорганізації”, налаштуватися на сприйняття тих чи інших природних структур фізичної або чисто інформаційної властивості.

Ми саме на тому і наполягаємо, що феномени самоорганізації, виникнення сприйняття і свідомості можуть вивчатися лише в сукупності з феноменом інформації. І більше того, саме поняття, сам феномен інформації виникає як такий тільки як результат процесу самоорганізації.