ЗМІСТ
	ПЕРЕДМОВА
І.	КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ
ІІ.	ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
ІІІ.	ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ
1.1.	Вступ до спеціальності
1.2.	Історія соціології (протосоціологічний період)
1.3.	Історія соціології (класичний період)
1.4.	Загальнотеоретична соціологія
	Соціологічна думка в Україні
	Зарубіжні соціологічні теорії
	Сучасні соціологічні теорії
IV.	СПЕЦІАЛЬНІ ТА ГАЛУЗЕВІ СОЦІОЛОГІЧНІ ТЕОРІЇ
2.1.	Гендерні дослідження
2.2.	Демографія та соціологія сім’ї
2.3.	Економічна соціологія
2.4.	Етика ділового спілкування
2.5.	Етносоціологія
2.6.	Методологія соціального пізнання
3.1.	Основи конфліктології
3.1.1.	Соціоекологія
3.1.2.	Соціокультурні модуси сучасних трансформаційних процесів
3.1.3	Історія соціології (класичний період)
3.1.4.	Соціологічна думка в Україні
3.1.5.	Зарубіжні соціологічні теорії ХХ ст.
3.1.6.	Сучасні соціологічні теорії
3.2.1.	Демографія і соціологія сім’ї
3.2.2.	Економічна соціологія
3.2.3.	Етносоціологія
3.2.4.	Гендерні дослідження
3.2.5.	Соціокультурні модуси сучасних трансформаційних процесів
3.2.6.	Соціальна антропологія
3.2.7.	Соціальна політика
3.2.8.	Соціологія громадської думки
3.2.9.	Соціологія дитинства
3.2.10.	Соціологія культури
3.2.11.	Соціологія медицини
3.2.12.	Соціологія міста
3.2.13.	Соціологія маркетингу
3.2.14.	Соціологія масових комунікацій
3.2.15.	Соціологія молоді
3.2.16.	Соціологія освіти
3.2.17.	Соціологія особистості
3.2.18.	Соціологія політики
3.2.19.	Соціологія права
3.2.20.	Соціологія праці
3.2.21.	Соціологія релігії
3.2.22.	Соціологія соціальної сфери
	Соціологія тілесності
	Соціологія управління
3.3.	МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИКА І ТЕХНІКА СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
3.3.1	Методологія і організація соціологічних досліджень
3.3.2	Методи збору соціологічної інформації (опитувальні методи)
3.3.3	Методи збору соціологічної інформації (неопитувальні та тестові методи)
3.3.4	Методи обробки та аналізу соціологічної інформації
	Математичні методи в соціології
3.3.5	Якісні методи в соціологічних дослідженнях

Передмова

Пріорітетним напрямком розвитку сучасної вищої освіти стає проектування та впровадження моделей самостійної роботи студентів. Реалії постіндустріального суспільства актуалізують необхідність безперервної освіти та самоосвіти, формування таких професійних і особистісних рис, як гнучкість та мобільність, самостійність прийняття рішень у ключових сферах життєдіяльності та конкурентоспроможність в умовах ринкової економіки. Студент, що володіє навичками самостійної учбової діяльності, ефективніше адептується у професійному середовищі як фахівець.

Представлений посібник "Контрольні роботи з соціологічних дисциплін для студентів заочної та дистанційної форм навчання" орієнтує студентів на системний підхід до самостійного вивчення навчальної інформації. Автори вбачають у підготовленому посібнику певну умову для самостійного, творчого формування у студентів наукового соціологічного мислення, бо саме на таких фахівців – із задатками творчого підходу й сучасним соціологічним мисленням, пред'являє попит сучасний ринок висококваліфікованої праці. Саме курс соціологічної теорії дозволяє розширити кругозір й одержати можливість пізнання соціальної дійсності. Структура посібника відображає структуру навчального плану з спеціальності "Соціологія". У першій частині висвітлюються теоретико–методологічні основи соціології: предмет, метод, структура й еволюція соціологічної теорії. У другій частині послідовно розглядаються спеціальні та галузеві соціологічні теорії. І, нарешті, у заключній частині посібника викладені методологія, методика і техніка соціологічних досліджень.

Таким чином, даний посібник як інтелектуальне джерело основ соціологічної теорії, надає можливість підвищення якості проведення установчих лекцій, самостійної роботи студентів, практичних занять актуального навчального курсу. Це відповідає умовам фундаменталізації освіти й формуванню творчої індивідуальності. Навчальний посібник створено колективом викладачів кафедри соціології Дніпропетровського національного університету ім.О. Гончара. Посібник призначений не тільки для студентів–соціологів, але й для студентів заочної та дистанційної форми навчання усіх факультетів університету, що вивчають курс соціології.

І. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

1. Загальні положення і визначення

(затверджено Постановою МОН України В.Г.Кременем 20 грудня 2000р.)

Світовий процес переходу від індустріального до інформаційного суспільства, а також соціально–економічні зміни, що відбуваються в Україні, вимагають суттєвих змін у багатьох сферах діяльності держави. В першу чергу це стосується реформування освіти. Національною програмою "Освіта. Україна ХХІ сторіччя" передбачено забезпечення розвитку освіти на основі нових прогресивних концепцій, запровадження у навчально–виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково–методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у трансконтинентальну систему комп'ютерної інформації.

Розвиток освітньої системи в Україні повинен призвести до:

• появи нових можливостей для оновлення змісту навчання та методів викладання дисциплін і розповсюдження знань;

• розширення доступу до всіх рівнів освіти, реалізації можливості її одержання для великої кількості молодих людей, включаючи тих, хто не може навчатись у вищих навчальних закладах за традиційними формами внаслідок браку фінансових або фізичних можливостей, професійної зайнятості, віддаленості від великих міст, престижних навчальних закладів тощо;

• реалізації системи безперервної освіти "через все життя", включаючи середню, довузівську, вищу та післядипломну;

• індивідуалізації навчання при масовості освіти.

Для досягнення зазначених результатів необхідно швидкими темпами розвивати дистанційну освіту, запровадження якої в Україні передбачено Національною програмою інформатизації.

ВИЗНАЧЕННЯ

Дистанційна освіта – з це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному, за технологіями дистанційного навчання.

Технології дистанційного навчання складаються з педагогічних та інформаційних технологій дистанційного навчання.

Педагогічні технології дистанційного навчання – це технології опосередкованого активного спілкування викладачів зі студентами з використанням телекомунікаційного зв'язку та методології індивідуальної роботи студентів з структурованим навчальним матеріалом, представленим у електронному вигляді.

Інформаційні технології дистанційного навчання – це технології створення, передачі і збереження навчальних матеріалів, організації і супроводу навчального процесу дистанційного навчання за допомогою телекомунікаційного зв'язку.

Незначна за часом та обсягом частина навчального процесу дистанційної освіти може здійснюватись за очною формою (складання іспитів, практичні, лабораторні роботи тощо). Кількісні та змістовні показники цієї частини залежать від напрямку підготовки (спеціальності) та етапу розвитку дистанційної освіти і визначатимуться нормативними документами Міністерства освіти і науки України.

Технології дистанційного навчання можуть використовуватись не тільки в дистанційній освіті, а й в інших формах навчання: очній, заочній, екстернаті; крім того – в окремих дисциплінах або блоках дисциплін, що призначені для підвищення освітнього рівня чи кваліфікації окремих осіб та (або) груп слухачів.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ

Гнучкість: учні, студенти, слухачі, що одержують дистанційну освіту, в основному не відвідують регулярних занять, а навчаються у зручний для себе час та у зручному місці.

Модульність: в основу програми дистанційної освіти покладається модульний принцип; кожний окремий курс створює цілісне уявлення про окрему предметну область, що дозволяє з набору незалежних курсів–модулів сформувати навчальну програму, що відповідає індивідуальним чи груповим потребам.

Паралельність: навчання здійснюється одночасно з професійною діяльністю (або з навчанням за іншим напрямком), тобто без відриву від виробництва або іншого виду діяльності.

Велика аудиторія: одночасне звернення до багатьох джерел навчальної інформації великої кількості учнів, студентів та слухачів, спілкування за допомогою телекомунікаційного зв'язку студентів між собою та з викладачами.

Економічність: ефективне використання навчальних площ та технічних засобів, концентроване і уніфіковане представлення інформації, використання і розвиток комп'ютерного моделювання повинні призвести до зниження витрат на підготовку фахівців.

Технологічність: використання в навчальному процесі нових досягнень інформаційних технологій, які сприяють входженню людини у світовий інформаційний простір.

Соціальна рівність: рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров'я і соціального статусу.

Інтернаціональність: можливість одержати освіту у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни та надавати освітні послуги іноземним громадянам і співвітчизникам, що проживають за кордоном.

Нова роль викладача: дистанційна освіта розширює і оновлює роль викладача, робить його наставником–консультантом, який повинен координувати пізнавальний процес, постійно удосконалювати ті курси, які він викладає, підвищувати творчу активність і кваліфікацію відповідно до нововведень та інновацій.

Позитивний вплив на студента (учня, слухача): підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини, що одержує дистанційну освіту, за рахунок самоорганізації,

прагнення до знань, використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, вміння самостійно приймати відповідальні рішення.

Якість: якість дистанційної освіти не поступається якості очної форми навчання, оскільки для підготовки дидактичних засобів залучається найкращий професорсько–викладацький склад і використовуються найсучасніші навчально–методичні матеріали; передбачається введення спеціалізованого контролю якості дистанційної освіти на відповідність її освітнім стандартам.