§ 2. На постанову в справі затримання виконання рішення може бути подано скаргу, крім випадку видання постанови міністром або самоврядною апеляційною колегією.

Ст. 153. § 1. Сторона, яка зазнала шкоди внаслідок видання рішення з порушенням припису § 1 ст. 145 або скасування такого рішення внаслідок

336

>>>337>>>

відновлення провадження, може подавати клопотання про відшкодування шкоди в обсязі й на засадах, визначених у приписах Цивільного кодексу. § 2. Вирішення питання про відшкодування відбувається у провадженні в загальному суді.

Розділ 13. Скасування, зміна та визнання рішення недійсним

Ст. 154. § 1. Остаточне рішення, на підставі якого жодна зі сторін не набула права, може бути в будь-який час скасоване чи змінене органом публічної адміністрації, який його видав, або органом вищого рівня, якщо це відповідає суспільним інтересам або слушним інтересам сторони.

§ 2. У випадках, зазначених у § 1, компетентний орган видає рішення щодо скасування або зміни попереднього рішення.

§ 3. У справах, які належать до завдань одиниць територіального самоврядування, компетентними щодо зміни або скасування рішень, зазначених в § 1 та ст. 155, є органи цих одиниць.

Ст. 155. Остаточне рішення, на підставі якого сторона набула право, в будь-який момент за згодою сторони може бути скасоване чи змінене органом публічної адміністрації, який його видав, або органом вищого рівня, якщо окремі приписи не виключають скасування чи зміни такого рішення і це відповідає суспільним інтересам або слушним інтересам сторони; приписи § 2 ст. 154 застосовуються відповідно.

Ст. 156. § 1. Орган публічної адміністрації стверджує недійсність рішення, яке:

1) було винесене з порушенням положень про компетенцію;

2) було винесене без правових підстав або з грубим порушенням права;

3) стосується справи, яка вже була раніше розв'язана іншим остаточним рішенням;

4) виявилося спрямованим на особу, яка не була стороною в справі;

5) було невиконуваним в день його видання і неможливість його виконання має сталий характер;

6) в разі виконання спровокувало б дію, яка підпадає під покарання;

7) має недолік, через який воно є недійсним з точки зору права.

§ 2. Не стверджується недійсність рішення з причин, зазначених у пунктах 1, 3, 4 і 7 § 1, якщо з дня його вручення або оголошення пройшло десять років, а також якщо рішення призвело до невідворотних правових наслідків.

Ст. 157. § 1. Компетентним встановлювати недійсність рішення у випадках, зазначених у ст. 156, є орган вищого рівня, а якщо рішення було винесене міністром або самоврядною апеляційною колегією — цей орган.

§ 2. Провадження у справі встановлення недійсності рішення розпочинається на вимогу сторони чи за приналежністю.

22 — 4-164

337

>>>338>>>

§ 3. Відмова здійснення провадження у справі недійсності рішення приймається шляхом рішення.

Ст. 158. § 1. Вирішення справи про встановлення недійсності рішення здійснюється шляхом рішення.

§ 2. Якщо не можна встановити недійсність рішення з причин, про які йшлося у Ст. 156 § 2, орган публічної адміністрації обмежується встановленням того, що оскаржене рішення було винесене з порушенням права, а також зазначенням обставин, на підставі яких він не встановив недійсності рішення.

Ст. 159. § 1. Орган публічної адміністрації, компетентний у справі встановлення недійсності рішення, призупиняє за приналежністю або на вимогу сторони виконання рішення, якщо виникає вірогідність того, що воно має один з недоліків, зазначених у § 1 ст. 156.

§ 2. Постанова про призупинення виконання рішення може бути оскаржена стороною.

Ст. 160. § 1. Сторона, якій завдано шкоди в результаті винесення рішення з порушенням норми § 1 ст. 156 або встановлення недійсності такого рішення, може вимагати відшкодування за фактично заподіяну шкоду, крім випадків, коли вона винна у виникненні обставин, зазначених у цьому приписі.

§ 2. Щодо відшкодування застосовуються положення Цивільного кодексу, за винятком його ст. 418.

§ 3. Відшкодування здійснює орган, який видав рішення з порушенням норми § 1 ст. 156, крім випадків, коли провина за виникнення обставин, зазначених у цьому приписі, лежить на іншій стороні у провадженні із цього рішення; в цьому випадку вимога про відшкодування спрямовується проти сторони, винної у створенні таких обставин.

§ 4. Призначення відшкодування від органу, зазначеного в § 1, здійснює орган публічної адміністрації, який встановив недійсність рішення через порушення норми § 1 ст. 156 або встановив, згідно з § 2 ст. 158, що воно було винесене з порушенням § 1 ст. 156. Позов про відшкодування від сторони, винної у виникненні обставин, зазначених у § 1 ст. 156, розглядається у ході провадження загальним судом.

§ 5. Сторона, незадоволена відшкодуванням, яке їй призначив орган публічної адміністрації, зазначений у § 4, протягом тридцяти днів з дня вручення їй рішення у цій справі може внести позов до загального суду.

§ 6. Вимога про відшкодування втрачає силу за строком давності через три роки з дня, коли було винесене остаточне рішення про недійсність рішення, виданого з порушенням положення § 1 ст. 156, або рішення, яким орган встановив, згідно з § 2 ст. 158, що оскаржене рішення було винесене з порушенням норми § 1 ст. 156.

Ст. 161. § 1. Міністр може скасувати або змінити в необхідному обсязі кожне остаточне рішення, якщо іншим способом не можна усунути ситу-

338

>>>339>>>

ацію, яка загрожує життю чи здоров'ю людини, або запобігти значній шкоді народному господарству чи важливим інтересам держави.

§ 2. Повноваження, зазначені у § 1, щодо рішень, виданих органами одиниць територіального самоврядування у справах, які належать до переданих їм функцій урядової адміністрації, надаються також воєводі.

§ 3. Сторона, якій завдано шкоди в результаті скасування або зміни рішення, може вимагати відшкодування за заподіяні фактичні збитки від органу, який скасував або змінив це рішення; цей орган рішенням визначає також відшкодування.

§ 4. Вимога про відшкодування втрачає силу за строком давності через три роки з дня, коли було винесено остаточне рішення про скасування або зміну рішення.

§ 5. Відшкодування здійснюється згідно з положеннями § 2 і 5 ст. 160.

Ст. 162. § 1. Орган публічної адміністрації, який виніс рішення у першій інстанції, встановлює закінчення строку його дії, якщо воно:

1) стало безпредметним і встановити закінчення строку його дії вимагають норма права, суспільний інтерес чи зацікавленість сторони;

2) було винесене із застереженням щодо дотримання стороною певної умови, але сторона не виконала цієї умови.

§ 2. Орган публічної адміністрації, зазначений у § 1, скасовує рішення, якщо воно було винесене із застереженням щодо виконання певних дій, але сторона не виконала цих дій у визначений строк.

§ 3. Орган своїм рішенням встановлює закінчення строку дії рішення або скасовує рішення на підставі приписів § 1 і 2.

Ст. 163. Орган публічної адміністрації може скасувати або змінити рішення, на підставі якого сторона набула право, в інших випадках та на інших засадах, ніж визначені у цьому розділі, якщо це передбачено спеціальними приписами.

ЧАСТИНА III. Окремі приписи у справах соціального страхування Ст. 164-179 (вилучені).

Ст. 180. § 1. До справ у сфері соціального забезпечення застосовуються приписи кодексу, якщо приписи щодо соціального забезпечення не встановлюють інших засад провадження в таких справах.

§ 2. Під справами у сфері соціального забезпечення розуміються справи, які випливають з положень про соціальне та пенсійне забезпечення, аліментний фонд, а також із приписів про інші виплати, які здійснюються з фондів, призначених для соціального забезпечення.

22«

339

>>>340>>>

Ст. 181. Апеляційні органи, до компетенції яких належать справи у сфері соціального забезпечення, обмежуються спеціальними приписами; при провадженні цими органами застосовується, відповідно, положення § 1 ст. 180.

ЧАСТИНА IV. Участь прокурора

Ст. 182. Прокурор має право звертатися до компетентного органу публічної адміністрації з вимогою про початок провадження для усунення становища, яке суперечить праву.

Ст. 183. § 1. Прокурор має право брати участь у кожній стадії провадження з метою забезпечення правомірності провадження і вирішення справи.

§ 2. Орган публічної адміністрації повідомляє прокурора про початок провадження і про здійснюване провадження щоразу, коли вважає потрібною участь у ньому прокурора.

Ст. 184, § 1. Прокурор має право внести протест щодо остаточного рішення, якщо приписи кодексу або окремі приписи передбачають відновлення провадження, встановлення недійсності рішення або його скасування чи зміну.

§ 2. Прокурор вносить протест до органу, компетентного відновлювати провадження, встановлювати недійсність рішення, скасовувати чи змінювати його.

§ 3. Протест щодо рішення, виданого міністром, вносить Генеральний прокурор.

§ 4. Якщо підставою для протесту є порушення норми п.4 § 1 ст. 145, для внесення протесту потрібна згода сторони.

Ст. 185. § 1. Протест прокурора має бути розглянутий і вирішений протягом тридцяти днів з дати його внесення.

§ 2. У випадку невирішення протесту в строк, зазначений у § 1, застосовуються відповідним чином положення ст. 36—38.

Ст. 186. У випадку, коли після внесення протесту прокурором компетентний орган публічної адміністрації розпочинає провадження у справі за приналежністю, він повідомляє про це сторони.

Ст. 187. У випадку внесення прокурором протесту орган публічної адміністрації, до якого він внесений, зобов'язаний без зволікань розглянути, чи є потреба призупинити виконання рішення до моменту прийняття рішення щодо протесту.

340

>>>341>>>

Ст. 188. Прокурор, який бере участь в провадженні у випадках, визначених у ст. 182—184, має права сторони.

Ст. 189. Прокурор, який подав скаргу на рішення органу публічної адміністрації до адміністративного суду, не може з тих самих причин подати протест.

ЧАСТИНА V. Вирішення спорів про компетенцію між органами публічної адміністрації і звичайними судами²⁰⁷

Ст. 190. § 1. Спори про компетенцію між органами публічної адміністрації і судами розв'язує Колегія з компетенції при Верховному Суді.

§ 2. У випадку виникнення спорів припис ст. 23 застосовується відповідним чином.

Ст. 191. § 1. Колегія з компетенції складається з трьох суддів Верховного Суду, а також представників міністра, відповідального за справи юстиції, й міністра, зацікавленого у предметі справи.

§ 2. Колегія працює під керівництвом судді.

§ 3. Судців до Колегії з компетенції, в т. ч. головуючого суддю призначає Перший Голова Верховного Суду, після кожного внесення справи. Міністри, зазначені у § 1, призначають своїх представників до Колегії протягом семи днів з дня, коли Перший Голова Верховного суду повідомив їх про внесення справи.

Ст. 192. § І.Зпропозицією про вирішення спору можуть виступати:

1) зацікавлений орган публічної адміністрації або суд — коли одночасно вважають себе компетентними вирішувати справу (позитивний спір);

2) сторона — коли некомпетентними у справі визнають себе як орган публічної адміністрації, так і суд (негативний спір);

3) міністр, відповідальний за справи юстиції;

4) Генеральний прокурор.

§ 2. Пропозиція про розв'язання спору надсилається Першому Голові Верховного Суду. Про надходження пропозиції Перший Голова Верховного Суду:

1) міністрів, зазначених у § 1 ст. 191;

2) Генерального прокурора.

Ст. 193. § 1. У судовому засіданні з розгляду спору про компетенцію між органом публічної адміністрації й судом бере участь представник органу публічної адміністрації, якого стосується спір, сторона адміністративного

провадження та представник Генерального прокурора.

__________________________

²⁰⁷ УВАГА! З 1 січня 2004 року вилучається частина V.

341

>>>342>>>