9. Витрати в адміністративній процедурі 9.1. Тягар витрат та порядок оплати

Звичайно, діяльність публічної адміністрації є справою недешевою. При цьому постає питання, яким чином покривати витрати в адміністративній процедурі. Особлива дискусійність цього питання зумовлена насамперед неприйняттям самої думки, що за діяльність адміністративного органу необхідно платити, адже він і так утримується на гроші платників податків.

Відповідь на це питання не є однозначною, але можна запропонувати декілька засад для його розв'язання. Насамперед необхідно диференційовано підходити до питання тягаря витрат, враховуючи вид процедури. У втручальній процедурі, за загальним правилом, усі витрати має нести адміністрація, адже саме вона зініціювала розгляд певної справи.

Аналогічно у заявній процедурі тягар витрат на розгляд справи або принаймні частини таких витрат мав би покладатися на особу, з ініціативи якої розпочато провадження. Тут можна змоделювати дві ситуації. Якщо розгляд усіх заяв є безоплатним для заявника, то в цьому випадку витрати, пов'язані з конкретним провадженням, лягають в рівній мірі на всіх платників податків. Але чи є справедливим такий підхід? Спрощено це може виглядати так, що окремі особи бажають займатися певним видом діяльності, який вимагає дотримання деяких умов. Відповідно, держава запроваджує ліцензування цього виду діяльності, оскільки відмовитися від превентивного контролю за даною сферою відносин не може, бо це матиме негативні наслідки для публічних інтересів. Тоді постає проблема, як покрити витрати на виконання нової функції держави, особливо в умовах постійної обмеженості публічних ресурсів. На нашу думку, більш раціональним і справедливим є саме другий підхід, тобто коли держава бере на себе загальні витрати щодо утворення даного органу, а конкретні користувачі послуг цього органу оплачують витрати, пов'язані з вирішенням таких справ. При цьому має діяти правило про те, що ці послуги надаються конкретним особам в порядку вирішення індивідуальної адміністративної справи (наприклад, видача посвідчення на право керування транспортним засобом), а не загалом суспільству (наприклад, охорона громадського порядку).

82

>>>83>>>

Отже, загальним принципом покриття витрат в адміністративній процедурі має бути правило: хто ініціює провадження, той і оплачує його. Таким чином складається і вітчизняна практика. Об'єктивно невиконува-ною є нинішня норма Закону «Про звернення громадян», якою передбачено, що звернення громадян розглядаються без стягнення плати¹³⁵. Відповідно до багатьох інших законів (наприклад, щодо реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, щодо реєстрації об'єднань громадян тощо), адміністративний орган великий масив заяв навіть не прийме до розгляду, якщо разом із цими заявами не буде подано документів про оплату. Зрештою, не викликає особливого обурення обов'язковість сплати державного мита перед зверненням до суду. За логікою противників плати за адміністративну діяльність, зокрема за адміністративні послуги, це вже можна було б кваліфікувати як «торгівлю правосуддям» і суттєве обмеження прав особи на гарантований Конституцією судовий захист.

Звичайно, Україна, яка прагне бути правовою та соціальною державою, має проводити виважену і соціально обгрунтовану політику у сфері оплати діяльності публічної адміністрації. Отже, вирішення окремих категорій справ не тільки може, а й повинне бути безоплатним для заявника. По-перше, мабуть, невиправдано намагатися щось компенсувати за рахунок осіб, які звертаються за рішенням у справах державного пенсійного або соціального забезпечення, приміром, щодо призначення пенсій, житлових субсидій. До речі, Законом України «Про соціальні послуги» передбачено, що соціальні послуги можуть надаватися і за плату¹³⁶. Але при цьому не зазнач єно ні підстав для стягнення такої плати, ні критеріїв визначення розміру плати, що, на нашу думку, неприпустимо. Інший приклад, коли можна утриматися від стягнення плати або, принаймні, необхідно прагнути до його мінімізації, — це справи, які безпосередньо стосуються реалізації основних прав і свобод людини. Наприклад, без отримання загальногромадянського паспорта в Україні особа позбавляється можливості реалізувати цілу низку своїх прав, зокрема виборчого права. І нарешті, третя категорія справ — це випадки, коли розмір плати настільки дрібний, що її стягнення не виправдовує самих витрат, пов'язаних зі стягненням. Наприклад, за реєстрацію місця проживання або шлюбу розмір державного мита складає аж (!) 85 копійок. Зрозуміло, що в цьому випадку час витрачений, на здійснення цього платежу, та економічний ефект для держави є неспівмірними.

Хочеться звернути увагу й на інший приклад, який досить переконливо ілюструє, як не повинна чинити держава. Так, сьогодні частина суб'єктів господарювання зобов'язана реєструватися платниками податку на додану вартість¹³⁷. При цьому без належних підстав Кабінетом Міністрів встановлено, що вартість бланків реєстраційної заяви та свідоцтва про реєстрацію

^13І Див. статтю 21 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року.

¹³⁶ Див. частину третю статті 7 Закону України «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 року.

¹³⁷ Див. статтю 9 Закону «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року.

83

>>>84>>>

у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян відшкодовується платниками податку¹³⁸. Таким чином, складається ситуація, близька до абсурду, адже виходить, що за обов'язок платити податки спочатку теж потрібно заплатити.

Щоправда, можливі випадки, коли окремі витрати, навіть у межах втру-чальної процедури, доцільно покладати на особу. Зокрема, йдеться про оплату так званих «додаткових» процедурних дій, які здійснюються за клопотанням учасників процедури, оскільки їх вчинення не випливає із законних обов'язків органу. Скажімо, особа вимагає проведення додаткової або повторної експертизи, але в органу немає підстав сумніватися в результатах первинної експертизи. Проте до концепції «додаткових дій» можна підходити і з тієї позиції, що адміністративний орган в принципі не зв'язаний вимогами особи, якщо вважає за недоцільне вчиняти їх, оскільки лише орган несе відповідальність за правильне вирішення справи. І навпаки, якщо орган вважає за доцільне прислухатись до клопотання особи, то і тягар витрат також повинен нести адміністративний орган.

Отже, за загальним правилом, у разі, коли розгляд справи загалом ініціюється адміністративним органом, то тягар витрат повинен нести адміністративний орган, зокрема компенсувати витрати, які несе приватна особа (приміром, витрати на проїзд).

Інше питання: як обрахувати вартість провадження? Що включати в неї? Тут можна йти за аналогією із судовим процесом і до витрат в адміністративній процедурі віднести: витрати учасників процедури, пов'язані з явкою на запрошення, наприклад, витрати на проїзд; витрати, пов'язані з проведенням експертизи, оглядом на місці; витрати, пов'язані із залученням свідків, перекладача, спеціаліста, інші витрати, безпосередньо пов'язані з розглядом та вирішенням справи.

Але механізм оплати витрат з урахуванням фактичної вартості провадження у конкретній справі є незручним для приватної особи в заявній процедурі. Особа може просто відмовитися від реалізації свого права, не знаючи наперед, скільки їй коштуватиме розгляд та вирішення конкретної справи. Тому доцільно обраховувати усереднені показники щодо окремих категорій заявних справ і встановлювати їх у фіксованому розмірі в централізованому порядку. Це зробить вирішення питань про витрати та оплату більш простим і зрозумілим.

Не всяка діяльність адміністрації має бути платною для приватних осіб. Так, на нашу думку, консультування адміністративним органом має бути безоплатним для особи. Проте копії документів можуть надаватися адміністративними органами за плату, особливо якщо їх обсяг є значним або збирання інформації вимагало значних зусиль. Але розмір цієї плати повинен також грунтуватися на собівартості виготовлення копій чи з урахуванням інших прямих витрат.

¹⁾⁸ Див. пункт 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про заходи у зв'язку з введенням у дію Закону України «Про податок на додану вартість» № 540 від 9 червня 1997 року.

84

>>>85>>>

Стосовно іноземного досвіду слід зазначити, що в багатьох країнах підходи до визначення вартості процедури та порядку оплати дуже подібні. У більшості західних країн підхід практично однаковий: хто ініціює провадження, той і платить. У США навіть звернення з деяких питань у соціальних справах є платним для особи, щоправда, потім застосовуються механізми адресної компенсації таких витрат. У ФРН у справах за заявою особи, якщо так званий «збір», який визначається у фіксованому розмірі з урахуванням собівартості провадження для певних категорій справ, не визначено централізовано, то заявником відшкодовуються фактичні витрати на вирішення конкретної справи. У Нідерландах особа окремо сплачує за розгляд справи, а у разі позитивного вирішення сплачує ще й фіксований розмір збору за дозвіл тощо. У Польщі органу публічної адміністрації в обгрунтованих випадках надається навіть право вимагати від сторони внесення авансу для покриття витрат на провадження, а в Австрії такий аванс може вимагатися, якщо передбачаються значні готівкові витрати¹³⁹.

9.2. Особливості оплати в адміністративному оскарженні

Вище йшлося лише про безспірну адміністративну процедуру. За подання скарги в адміністративному порядку та її розгляд зі скаржника плата стягуватися не повинна. Процедура правового захисту має бути безкоштовною для скаржника, крім випадку, коли він подає завідомо неправдиві відомості. Теперішня стаття 27 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що «витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування... у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду». Дійсно, в цих випадках, особливо, якщо розгляд скарги спричинив значні витрати, виправдано покладати відшкодування таких витрат на недобросовісного скаржника. Якщо особа відмовляється відшкодувати витрати, то, звичайно, це питання має розглядатися в судовому порядку.

Окремо необхідно вирішити питання компенсації послуг адвоката чи іншого платного представника в процедурі адміністративного оскарження, якщо скаргу було задоволено. Стаття 25 Закону України «Про звернення громадян» сьогодні передбачає, що «у разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обґрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток». Така нормативна конструкція та механізм загалом мають багато недоліків. По-перше, відповідальність по-

¹³⁹ Див. абзац (4) § 76 Загального закону Австрійської Республіки про адміністративну проце-ДУРУ-

85

>>>86>>>

кладається на посадову особу, а не на орган чи державу. По-друге, отримання компенсації у формі «відшкодування матеріальних збитків» вимагає подання позову до суду, тобто складного судового процесу. Отже, механізм відшкодування витрат на адвоката чи іншого оплачуваного представника є недосконалим.

Зарубіжний досвід у цьому питанні неоднаковий. Так, у Німеччині послуги адвоката компенсуються лише у випадку, якщо складність справи вимагала його залучення. Для отримання такого відшкодування необхідно подавати окреме клопотання до адміністративного органу. При цьому відшкодування здійснюється в межах тарифів на послуги адвокатів, визначених законодавством. Якщо особа уклала з адвокатом договір на більш високий розмір гонорару, то різниця між гонораром і.тарифом адміністрацією особі не відшкодовується. У Нідерландах оплата участі адвоката в адміністративній процедурі до останнього часу взагалі не компенсувалася. Щоправда, в 2001 році у парламенті на стадії прийняття знаходився законопроект, яким передбачалося запровадити правило про компенсацію участі адвоката у розгляді скарги в адміністрації, якщо скаргу задоволено. Між парламентом і урядом дискутувалося питання: чи в усіх випадках повинна здійснюватися така компенсація, чи лише у випадках грубого порушення закону з боку адміністрації. До речі, на відміну від ФРН, у Нідерландах немає жодних обмежень щодо суми відшкодування, як не існує і встановлених законом тарифів на адвокатські послуги. Вважається, що дотримання вироблених практикою стандартів розмірів оплати послуг адвоката та адвокатської етики достатньо, щоб не допустити зловживань у цій сфері. На нашу думку, з часом Україна також повинна передбачити право на компенсацію послуг юридичного представника в адміністративній процедурі, принаймні у процедурі адміністративного оскарження, але за формою, ближчою до німецького досвіду.

Вирішення питання про компенсацію витрат залучених учасників та інших приватних осіб в адміністративній процедурі мало б здійснюватися оперативно, загалом не пізніше остаточного вирішення справи, тобто до прийняття адміністративного акта. Такий механізм, на відміну від судового вирішення спору про відшкодування збитків, є набагато зручнішим для особи. При цьому в наших умовах важливо передбачити чіткі та прозорі механізми таких компенсацій, щоб не допустити зловживань у цій сфері.

>>>87>>>

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ. ПЕРСПЕКТИВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ

Необхідність правового регулювання порядку діяльності адміністративних органів в Україні, і особливо їх відносин з приватними особами, сьогодні не викликає сумнівів. У демократичних державах це завдання виконують закони про адміністративну процедуру. На нашу думку, чимало питань теорії адміністративної процедури ще вимагають поглибленого вивчення та розробки у вітчизняній науці, проте затягувати з прийняттям загального закону про адміністративну процедуру недоцільно, адже приватні особи уже давно потребують ефективних механізмів захисту своїх прав та законних інтересів у відносинах із владою. Крім того, незважаючи на деякі проблеми, можна відзначити, що за короткий проміжок часу українські фахівці змогли опрацювати більшість принципових аспектів проблематики адміністративної процедури.

Насамперед, важливо відзначити, що поступово формується досить системне розуміння поняття «адміністративна процедура». Це дає нам підстави зробити висновок, що саме визначення встановленого законодавством порядку розгляду та вирішення адміністративними органами індивідуальних адміністративних справ як адміністративної процедури є не просто науковою домовленістю, а цілком обгрунтованою позицією з точки зору теорії адміністративного права. В цьому переконують також історичний розвиток адміністративного права, вимога цілісності системи права та іноземний досвід. Цей підхід розв'язує також проблему визначення поняття «адміністративний процес», оскільки обмежує його лише сферою адміністративної юстиції.

Сучасна орієнтація вітчизняного адміністративного права на теорію публічної адміністрації також сприятиме чіткішому визначенню предмета регулювання адміністративно-процедурного законодавства, адже його вимоги повинні поширюватися на діяльність не лише органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а й на інших суб'єктів, які здійснюють функції публічної адміністрації. В цьому сенсі є доцільним введення у правовий обіг поняття «адміністративного органу» в так званому функціональному значенні.

Заслуговує особливої підтримки увага фахівців у галузі права адміністративної процедури до «втручальної» діяльності адміністративних органів, адже дотепер ці відносини не лише практично не регулювалися, а й не виділялися у теорії адміністративного права. На якісно новий рівень захисту прав та законних інтересів приватних осіб повинно вивести запровадження такої категорії учасників адміністративної процедури як «заінтересована особа». Разом з обов'язком адміністративних органів проводити у необхідних випадках слухання у справі згадані вище новації мають сприяти прийняттю адміністрацією найбільш виважених та найменш конфліктних рішень.

87

>>>88>>>

Правове регулювання адміністративної процедури повинно повернути в український правовий обіг поняття «адміністративного акта». Це дасть нам можливість знаходити спільні позиції з адміністративним правом європейських держав, а також сприятиме уніфікації діяльності різних адміністративних органів в Україні. Якісно оновленого обличчя повинен набути інститут адміністративного оскарження, з тим щоб стати дієвим інструментом захисту прав та законних інтересів приватної особи.

Загалом законодавчий розвиток права адміністративної процедури є надзвичайно перспективним напрямком для нашої країни, якщо ми бажаємо будувати демократичну і правову державу. При цьому заслуговує на підтримку обраний Україною шлях підготовки саме загального законодавчого акта, який встановлюватиме адміністративну процедуру. Це виправдано хоча б тому, що досі у нас взагалі не існувало повноцінного регулювання у даній сфері.

Щодо того, повинен це бути закон чи кодекс, то, на нашу думку, оптимальну форму законодавчого акта необхідно обирати виходячи з його змісту. Якби, крім загального порядку вирішення індивідуальних адміністративних справ, передбачалося також регулювання окремих категорій справ, то, звичайно, цей законодавчий акт за структурою і змістом відповідав би вимогам «кодексу». Якщо ж такий нормативний акт регулюватиме лише загальну адміністративну процедуру, то у цьому випадку, очевидно, було б коректніше, щоб це був закон. До речі, у більшості країн Європи це все-таки закон, а не кодекс.

Звичайно, з точки зору адміністративного процедурного права, найбільше значення має той аспект розгляду та вирішення справи, який стосується особи. Проте у питанні правового регулювання адміністративної процедури слід уникати невиправданої формалізації, тобто потрібно знайти раціональний баланс між захистом прав та законних інтересів приватної особи і наданням достатніх можливостей для ефективної організації діяльності адміністрації. Але в будь-якому випадку такий закон повинен регулювати процедуру розгляду заяв фізичних та юридичних осіб, «втру-чальну» діяльність публічної адміністрації, а також механізм адміністративного оскарження.

Загальний закон про адміністративну процедуру повинен відігравати базисну роль у розбудові правового поля у відносинах між владою і приватними особами, визначаючи та впроваджуючи єдині принципи адміністративної процедури: верховенство права, законність, публічність, відкритість, підконтрольність, ефективність. Крім того, ми повинні враховувати такі європейські стандарти адміністративної процедури, як право особи бути вислуханою, право доступу до інформації, обов'язок адміністрації обґрунтовувати свої рішення та відображати в адміністративному акті мотиви прийнятого рішення, а також обов'язок зазначати порядок оскарження акта. Спеціальне адміністра-

88

>>>89>>>

тивно-процедурне законодавство має неухильно дотримуватися зазначених вище засад.

Отже, вироблення теорії адміністративної процедури є вкрай важливим для сучасної української доктрини та практики, адже це дасть можливість системно підходити і до прийняття законодавства. Крім того, доцільно проводити періодичний моніторинг прийнятих законодавчих актів з метою з'ясування стану їх реального виконання та необхідності вдосконалення.

Загалом якісне правове регулювання адміністративної процедури має стати важливою гарантією участі громадськості у вирішенні публічних справ та міцним фундаментом захищеності особи у відносинах з владою, адже кожна особа зможе займати активну позицію у відстоюванні своїх прав та законних інтересів. Крім того, законодавча регламентація адміністративної процедури робить діяльність адміністрації придатною для зовнішнього контролю, зокрема судового, а отже, є важливою передумовою правового захисту особи.

Бачення Центру політико-правових реформ щодо порядку правового регулювання адміністративної процедури подається у вигляді відповідного законопроекту (див. Додаток).

>>>90>>>

Проект¹⁴⁰

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕДУРНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ¹⁴¹

Цей Кодекс визначає порядок вирішення органами виконавчої влади і місцевого самоврядування індивідуальних адміністративних справ фізичних і юридичних осіб.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Глава 1. Основні положення

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Кодексі наведені нижче терміни застосовуються у таких значеннях:

Індивідуальна адміністративна справа (надалі — справа) — це справа, що стосується конкретної фізичної або юридичної особи (надалі — особа), яка розглядається органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування, їх посадовими особами (надалі — адміністративний орган) та вирішується шляхом прийняття індивідуального адміністративного акта.

Індивідуальний адміністративний акт (надалі — акт) — це рішення адміністративного органу, яким завершується вирішення індивідуальної адміністративної справи.

Адміністративна процедура — це визначений законодавством порядок провадження в індивідуальних адміністративних справах.

Провадження в індивідуальній адміністративній справі (надалі — провадження) — це послідовно здійснювані процедурні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальної адміністративної справи.

Адміністративна послуга — це передбачена законом діяльність адміністративних органів, яка здійснюється за заявою особи, щодо юридичного оформлення умов реалізації її прав, свобод та законних інтересів (видача дозволів (ліцензій), реєстрація тощо).

Стаття 2. Предмет регулювання та дія Кодексу

Цей Кодекс регулює відносини, що складаються під час здійснення проваджень у справах:

1) за заявою особи, в тому числі з надання адміністративних послуг;

2) за ініціативою адміністративного органу, в тому числі у порядку здійснення контрольних повноважень;

3) за скаргою особи на рішення, дії та бездіяльність адміністративного органу.

¹⁴⁰ Проект Центру політико-правових реформ.

¹⁴¹ Зважаючи на зміст даного законодавчого акта, більш точною була б назва Закон України «Про адміністративну процедуру».

90

>>>91>>>

Дія цього Кодексу актами законодавства може поширюватися також на діяльність інших органів державної влади, а також підприємств, установ, організацій та посадових осіб, які здійснюють функції публічної адміністрації на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень.

Законами України можуть бути встановлені особливості процедури в окремих видах справ, про що зазначається окремо.

Дія цього Кодексу не поширюється на правовідносини, пов'язані із оперативно-розшуковою діяльністю, виконавчим провадженням, нотаріальними діями, відбуванням покарання, накладенням адміністративних стягнень.

Стаття 3. Принципи адміністративної процедури

Адміністративна процедура ґрунтується на принципах:

1) верховенства права — забезпечення пріоритету прав та свобод людини і громадянина, справедливості й гуманності в діяльності адміністративних органів;

2) законності — здійснення адміністративними органами своєї діяльності лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законами;

3) рівності учасників адміністративної процедури — всі учасники адміністративної процедури є рівними перед законом;

4) публічності — адміністративний орган діє від імені держави або територіальної громади, і при вирішенні справи повинен зважати на публічні інтереси та інтереси осіб, прав та законних інтересів яких стосуватиметься акт;

5) відкритості — забезпечення права особи на отримання інформації, зокрема доступу до матеріалів будь-якої справи, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України;

6) неупередженості — відсутності в адміністративного органу будь-якої неправомірної заінтересованості в результатах вирішення справи;

7) оперативності — своєчасного вирішення справи;

8) ефективності — використання найпростіших та найефективніших засобів для розгляду та вирішення справи;

9) гарантованого правового захисту — права особи на оскарження рішень, дій та бездіяльності адміністративного органу в порядку, передбаченому цим Кодексом або до суду.

Стаття 4. Фіксація адміністративної процедури

Фіксація адміністративної процедури здійснюється згідно з правилами діловодства, визначеними законодавством.

В адміністративній процедурі діловодство в електронній формі прирівнюється до діловодства в письмовій формі. Електронні документи складаються з використанням електронного цифрового підпису відповідно до законодавства.

91

>>>92>>>

Стаття 5. Мова адміністративної процедури

Мовою адміністративної процедури є державна мова. Порядок застосування в адміністративній процедурі інших мов визначається цим Кодексом та іншими законами України.

У разі подання документів недержавною мовою адміністративний орган має право не брати такі документи до уваги та вимагати їх офіційного перекладу.

Стаття б. Порядок обчислення строків

Строки, передбачені цим Кодексом, обчислюються днями, місяцями та роками.

Строк, який визначається днями, обчислюється з дня, наступного після того, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за святковим, вихідним або неробочим робочий день.

Строк, що обчислюється місяцями, закінчується у відповідний день останнього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк вважається закінченим в останній день цього місяця.

Строк, що обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року визначеного строку.

Стаття 7. Витрати і оплата

До витрат в адміністративній процедурі відносяться:

1) витрати, пов'язані з оглядом на місці, проведенням експертизи, залученням спеціаліста, перекладача та використанням технічних засобів;

2) транспортні витрати, добові та інші компенсаційні витрати учасників процедури і свідків, що беруть участь в адміністративному провадженні поза місцем їхнього проживання;

3) інші витрати, безпосередньо пов'язані з розглядом та вирішенням справи.

Витрати у справах за ініціативою адміністративного органу покладаються на адміністративний орган, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Адміністративні послуги, як правило, надаються за плату, фіксований розмір якої встановлюється законом або у порядку, визначеному законом для кожного виду таких послуг (збір). Оплата адміністративної послуги здійснюється одноразово за весь обсяг робіт з надання цієї послуги. У випадках, коли розмір плати за адміністративну послугу перевищує сто гривень, її оплата може здійснюватися після прийняття позитивного рішення, але перед його остаточним оформленням.

Витрати у процедурі адміністративного оскарження покладаються на адміністративний орган, крім випадків подання скаржником завідомо не-

92

>>>93>>>

правдивої інформації, якщо розгляд такої справи потягнув значні витрати. У випадку відмови особи відшкодовувати такі витрати питання про їх стягнення вирішується в судовому порядку.

За учасниками процедури та свідками, які запрошені адміністративним органом до участі в окремих процедурних діях, зберігається їхній середній заробіток за місцем роботи.

Стаття 8. Докази

Докази — це будь-які фактичні дані, на підставі яких забезпечується всебічний, повний та об'єктивний розгляд і вирішення справи.

Ці дані встановлюються з документів, пояснень учасників процедури, свідків, висновків та пояснень експертів, вивчення речових доказів, огляду на місці тощо.

Обов'язок доказування покладається на адміністративний орган, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.