§ 31. Строки і засідання. (1) На обчислення строків та призначення засідань відповідно поширюються § 187—193 Цивільного кодексу, якщо в абзацах 2—5 не встановлено іншого.

(2) Перебіг строку, визначеного органом влади, починається з дня, наступного за днем повідомлення строку, за винятком випадків, коли особі, якої це стосується, було повідомлено інше.

(3) Якщо кінець строку припадає на неділю, святковий день або суботу, тоді строк закінчується після завершення наступного робочого дня. Це правило не застосовується, якщо особі, якої це стосується, посилаючись на цю норму, було повідомлено конкретний день закінчення строку.

(4) Якщо орган влади повинен виконати певні дії лише протягом визначеного строку, тоді цей строк закінчується разом із завершенням його останнього дня, навіть якщо цей день припадає на неділю, святковий день або суботу.

(5) Засідання, призначене органом влади, повинно відбуватись навіть тоді, коли воно припадає на неділю, святковий день або суботу.

(6) Якщо строк визначено годинами, то неділі, святкові дні та суботи також ураховуються.

(7) Строки, визначені органом влади, можуть бути продовжені. Якщо такі строки вже пройшли, вони можуть бути зворотно продовжені, особливо коли було б несправедливо залишати правові наслідки, які настали через закінчення строку. Згідно з § 36, орган влади може разом з продовженням строку видати додаткове розпорядження.

§ 32. Повернення у попередній стан. (1) Якщо хтось не з власної вини не зміг дотримати передбаченого законом строку, тоді за його заявою справа повинна бути повернена в попередній стан. Провина представника вважається провиною особи, яку він представляє.

204

>>>205>>>

(2) Заява має бути внесена протягом двох тижнів після зникнення перешкоди. Факти, що обґрунтовують заяву, мають бути доведені під час подання заяви або її розгляду. Протягом строку, передбаченого для подання заяви, треба виконати пропущені дії. Якщо це відбулось, то справа може бути повернена в попередній стан навіть без заяви.

(3) Через рік після закінчення пропущеного строку заява про повернення не може подаватися, а пропущені дії не можуть бути виконані, крім випадків, коли до закінчення річного строку це було неможливо через непереборну силу.

(4) Орган, який приймав рішення щодо пропущеного строку, вирішує питання щодо заяви про повернення в попередній стан.

(5) Повернення в попередній стан недопустимо, якщо існує правовий припис, який його виключає.

Розділ З.Офіційне завірення

§ 33. Завірення копій, ксерокопій, ротаторних копій, негативів та роздру-кувань. (1) Кожний орган влади має право засвідчувати копії документів, які він сам видав. Крім цього, право засвідчення копій належить органам влади, визначеним правовим розпорядженням Федерального уряду, згідно з пунктом 1 абзацу 1 § 1, та органам влади, які мають на це право згідно з правом земель, якщо оригінал був виданий органом влади або копія необхідна для надання її органу влади, якщо тільки видача засвідчених копій з відомчих реєстрів та архівів не є прерогативою інших органів; постанова не потребує схвалення в Бундесраті.

(2) Копії не можуть бути завірені, якщо обставини свідчать про те, що первісний зміст документа, копія якого має бути засвідчена, був змінений, зокрема якщо цей документ має прогалини, закреслення, вставки, зміни, нерозбірливі слова, цифри чи знаки, сліди витирання слів, цифр чи знаків або якщо був порушений взаємозв'язок між частинами документа, який складається з кількох сторінок.

(3) Копія завіряється засвідчуваним написом, який має ставитись під копією. Надпис повинен складатися з

1. точної назви документа, копія якого засвідчується;

2. констатації, що засвідчена копія відповідає наданому документу;

3. посилання на те, що засвідчена копія видається лише для подання в зазначений орган, якщо оригінал документа був виданий не одним органом;

4. місця й дати завірення, підпису службовця, до компетенції якого входить завірення, та службової печатки.

(4) Абзаци 1—3 діють відповідно щодо завірення:

1. ксерокопій, фототипій та подібних копій, виготовлених технічними засобами;

2. негативів документа, виготовлених фототехнічним шляхом, які зберігаються в органі влади;

205

>>>206>>>

3. документів, які були роздруковані з носіїв інформації за допомогою пристроїв для обробки даних, зокрема швидкого принтера.

Завірені документи, виготовлені згідно з пунктами 1—3, прирівнюються до завірених письмових копій.

§ 34. Завірення підписів. (1) Органи влади, визначені правовим розпорядженням Федерального уряду, відповідно до пункту 1 абзацу 1 § 1, та органи влади, які згідно з правом земель мають відповідні повноваження, можуть завіряти підписи, якщо підписаний документ необхідний для надання його органу влади або іншій установі, якій, згідно з правовими нормами, має бути наданий цей документ. Це не поширюється на:

1. підписи без відповідного тексту;

2. підписи, які потребують офіційного завірення (§ 129 Цивільного кодексу).

(2) Підпис завіряється лише тоді, коли він був здійснений або підтверджений у присутності службовця, який його завіряє.

(3) Засвідчувальний напис має стояти безпосередньо біля підпису, який необхідно завірити. Він має містити:

1. підтвердження, що підпис є дійсним,

2. точне визначення особи, чий підпис завіряється, а також інформацію про те, чи перевірив службовець, який завірятиме документ, ідентичність цієї особи та чи виконувався підпис, чи він був підтверджений у його присутності;

3. посилання на те, що завірення призначене лише для подання до визначених органів влади або установ;

4. місце й дату завірення, підпис службовця, до компетенції якого входить завірення, та службову печатку.

(4) Абзаци 1—3 діють відповідно для завірення підписів у вигляді знаків.

(5) Законодавчі акти, згідно з абзацами 1 та 4, не потребують схвалення Бундесрату.

ЧАСТИНА III. Адміністративний акт Розділ 1. Виникнення адміністративного акта

§ 35. Поняття адміністративного акта. Адміністративним актом визнається кожне розпорядження, рішення або інший суверенний захід, який приймає орган влади для врегулювання окремого випадку у сфері публічного права і який має безпосередню, спрямовану назовні правову дію. Під загальним розпорядженням розуміється адміністративний акт, спрямований на коло осіб, що визначені або можуть бути визначені за загальними ознаками, чи який стосується публічно-правової якості речі або її використання суспільством.

206

>>>207>>>

§ 36. Додаткові розпорядження до адміністративного акта. (1) Адміністративний акт, на отримання якого існує право вимоги, може бути доповнений додатковим положенням лише тоді, коли воно допускається правовою нормою або коли воно має забезпечити виконання передбачених законом передумов адміністративного акта.

(2) Зберігаючи положення абзацу 1, адміністративний акт може бути прийнятий на власний розсуд згідно зі службовим обов'язком, разом із:

1. положенням, згідно з яким пільга чи обтяження в певний час починається, закінчується або діє для певного періоду часу (обмеження строком);

2. положенням, згідно з яким виникнення або скасування пільги чи обтяження залежить від події, яка невідомо коли відбудеться (умова);

3. застереженням про його відкликання; або може бути пов'язаний із:

4. положенням, згідно з яким від особи, що отримала пільги, вимагається виконання певної дії, неперешкоджання їй або утримання від дії (вимога);

5. застереженням про наступне прийняття, зміну або доповнення вимоги.

(3) Додаткове положення не може суперечити меті адміністративного акта.