§ 4. Обов'язок взаємодопомоги адміністративних органів. (1) На прохання інших органів влади кожний орган влади надає їм додаткову допомогу (взаємодопомога адміністративних органів).

(2) Взаємодопомога адміністративних органів не виникає, якщо:

1. органи допомагають один одному в рамках існуючих директивних відносин;

2. допомога полягає у діях, які належать до власних завдань органу, який її надає.

§ 5. Передумови і межі взаємодопомоги адміністративних органів. (1) Орган може звернутися з проханням про взаємодопомогу у випадках, коли:

1. з юридичних причин сам не може виконати офіційну дію;

2. з фактичних причин, особливо якщо відсутні необхідні для виконання офіційних дій робоча сила чи обладнання, не може самостійно виконати ці дії;

3. виконання його завдання залежить від знання фактів, які йому невідомі і які він сам встановити не може;

4. для виконання своїх завдань йому потрібні документи чи інші докази, якими володіє орган влади, до якого було адресоване прохання;

5. він може виконати офіційні дії лише зі значно більшими витратами, ніж орган, до якого звернулися з проханням.

(2) Орган, до якого звернулися з проханням, не може надавати допомогу, якщо:

1. для цього немає законних підстав;

2. через надання допомоги може бути завдана значна шкода добробуту Федерації чи одній із земель.

Орган, до якого звернулися з проханням, не зобов'язаний надавати документи або акти чи давати інформацію, якщо процедура на підставі закону чи за своєю суттю має утримуватися в таємниці.

(3) Орган, до якого звернулися з проханням, може не надавати допомоги, якщо:

1. інший орган може надати цю допомогу значно простіше чи зі значно меншими витратами;

2. він зміг би надати допомогу лише з невідповідно великими затратами;

3. беручи до уваги завдання органу, що звернувся за допомогою, він через надання цієї допомоги серйозно зашкодив би виконанню свого власного завдання.

194

>>>195>>>

(4) Орган, до якого звернулися по допомогу, не може відмовити в її наданні через те, що з інших, не вказаних в абзаці 3, причин вважає це звернення недоцільним, або через те, що вважає недоцільним заходи, які за його допомогою мають бути виконані.

(5) Якщо орган, до якого звернулися по допомогу, не вважає себе зобов'язаним її надавати, він повідомляє орган, що звернувся до нього по допомогу, про свою точку зору. Якщо останній наполягає на адміністративній допомозі, питання про обов'язок надання допомоги вирішує спільний спеціально уповноважений орган або, за відсутності такого, — спеціально уповноважений орган, що наглядає за діяльністю органу, до якого звернулися по допомогу.

§ 6. Вибір органу влади. Якщо є кілька органів влади, до яких може бути звернено прохання про допомогу, то необхідно вибрати по змозі орган найнижчого адміністративного ступеня галузі управління, до якої належить орган, що звернувся по допомогу.

§ 7. Надання адміністративної допомоги. (1) Допустимість заходу, що має бути здійснений через адміністративну допомогу, регулюється правом, яке стосується органу, що звертається по допомогу, а надання допомоги — правом, яке стосується органу, до якого звернулися з проханням про допомогу.

(2) Орган, що звертається по допомогу, несе відповідальність перед органом, до якого він звертається, за законність заходів, що мають бути здійснені. Орган, до якого звернулися по допомогу, відповідає за надання адміністративної допомоги.

§ 8. Витрати на адміністративну допомогу. (1) Орган, що звертається по допомогу, не повинен сплачувати органові, до якого він звернувся, адміністративне мито. Якщо в окремих випадках витрати перевищують 35 євро, то орган, що звернувся по допомогу, повинен відшкодувати їх органові, до якого він звернувся, на вимогу останнього. Якщо адміністративну допомогу надають один одному органи одного суб'єкта права, то витрати не відшкодовуються.

(2) Якщо орган, до якого звернулись з проханням про адміністративну допомогу, для надання останньої проводить офіційні дії, пов'язані з обов'язковими витратами, то він отримує кошти, які заборгувала за це третя особа (адміністративне мито, плата за користування та витрати).

із*

>>>196>>>

ЧАСТИНА II. Загальні положення про адміністративну процедуру Розділ 1. Принципи процедури

§ 9. Поняття адміністративної процедури. У розумінні цього закону адміністративна процедура — це діюча назовні діяльність органів влади, спрямована на перевірку передумов, підготовку і прийняття адміністративного акта або укладення публічно-правового договору; вона включає прийняття адміністративного акта або укладення публічно-правового договору.

§ 10. Неформальність адміністративної процедури. Адміністративна процедура не зв'язана визначеними формами, якщо закон не встановлює особливі вимоги до форми процедури. Процедура має відбуватися просто, доцільно і швидко.

§ 11. Здатність бути учасником. В процедурі можуть брати участь:

1. фізичні та юридичні особи;

2. спілки, якщо їм може належати таке право;

3. органи влади.

§ 12. Дієздатність. (1) Спроможними вчиняти процедурні дії є:

1. фізичні особи, які, згідно з цивільним правом, є дієздатними;

2. фізичні особи з обмеженою за цивільним законодавством дієздатністю, якщо цивільним або публічним правом вони визнаються дієздатними щодо предмета процедури;

3. юридичні особи і спілки (пункт 2 § 11) через своїх законних представників або спеціально уповноважених осіб;

4. відомства через своїх керівників, їхніх представників чи уповноважених осіб.

(2) Якщо застереження згоди, згідно з § 1903 Цивільного Кодексу, стосується предмета процедури, то дієздатний представник має право здійснювати лише такі процедурні дії, які він, згідно з нормами цивільного права, може здійснювати без згоди представника або відносно яких він є дієздатним згідно з нормами публічного права.

(3) Відповідно застосовуються § 53 і 55 Цивільно-процесуального кодексу.