Іменний покажчик.

Аденауер Конрад (1876-1967 рр.) – державний діяч ФРГ, з 1949 по 1963 рр. – федеральний канцлер. Був головним натхненником реваншистського курсу ФРГ, направленого на розвиток післявоєнного пристрою Європи.

Валенса Лех (1943 р.н.) – польський політик. Працював електриком на судноверфі у Гданську. Під час робітничих виступів у грудні 1970 р. входив до складу страйкового комітету. З 1978 р. входив до керівництва опозиційних Вільних профспілок Узберіжжя. З 31 серпня 1980 р. підписав з урядовою комісією Протокол порозуміння за яким дозволялося діяльність незалежних профспілок у Польщі. У 1989 р. організував Громадянський Комітет «Солідарність», який розпочав переговори з представниками уряду відіграв провідну роль під час засідань «Круглого столу» (лютий-квітень 1989 р.) і досягненні компромісних рішень. У 1990-1995 рр. президент Республіки Польща.

Гінденбург Пауль (1847-1934 рр.) – німецький військовий і державний діяч. Учасник франко-прусської війни 1870-1871 рр. Після укладання Версальського договору 1919 р. і демобілізація німецької армії подав у відставку. Двічі (1925 р., 1932 р.) обирався президентом Німеччини. 30 січня 1933 року після довгих вагань затвердив на посаді канцлера А.Гітлера.

Гітлер Адольф (1889-1945 рр.) – німецький політичний діяч, лідер нацистської партії. Народився у м.Бранау (Австрія). У дитинстві цікавився мистецтвом та музикою, не закінчив середньої школи та не зміг вступити до Віденської Академії мистецтв. У період Першої світової війни брав участь у військових діях як доброволець, був двічі відзначений за хоробрість. Після війни як агент військової розвідки потрапив до лав Німецької робітничої партії в Мюнхені. У 1921 р. Гітлер очолив партію та перетворив її у націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію. Як талановитий демагог та палкий оратор, Гітлер зміг здобути прихильність широких кіл населення. У 1933-1945 рр. – голова німецько-фашистської держави. З вступом радянських військ у Берлін покінчив життя самогубством.

Гавел Вацслав (1936-2010 рр.) – чеський політик, драматург. Навчався в Академії драматичного мистецтва та Вищій технічній школі. З 1960 р. працював як робітник сцени, помічник режисера і драматург в одному із Празьких театрів. Як керівник клубу незалежних письменників підтримував реформаторські ідеї А.Дубчека. Брав участь у подіях Празької війни 1968 р., після придушення яких став одним із активних діячів дисидентського руху в країні. У 1984 р., 1988 р., 1989 р., був ув’язнений. З кінця 1980 р. став неформальним лідером антикомуністичної опозиції. З 1989 р. по 1997 р. президент Чехословаччини.

Гусак Густав (1913-1991 рр.) – комуністичний політик, юрист за освітою. З 1933 р. – у Комуністичній партії. Під час Другої світової війни брав участь у Русі опору. У 1946-1950 рр. очолював словацький уряд. Як прихильник словацького автономізму у 1951 р. був звинуважений у «буржуазному націоналізмі» заарештований. У 1960 р. був звільнений, у 1963 р. – реабілітований. Під час Празької весни займав посаду віце-прем’єр-міністра Чехословацького уряду, але не підтримував реформаторський курс А.Дубчека. Після окупації країни військами організації Варшавського договору обраний Першим секретарем ЦК КПЧ, а з 1971 р. – Генеральний секретар КПЧ. У 1975-1989 рр. Президент Чехословаччини.

Дубчек Олександр (1921-1992 рр.) – Чехословацький політик. До 1938 р. проживав в СРСР. Після повернення до Словаччини став членом нелегальної компартії (з 1939 р.). Під час Другої світової війни брав участь у Русі Опору та Словацькому національному повстанні проти гітлерівців. З 1958 р. – Перший секретар Компартії Словаччини, з січня 1968 р. – очолив партію. Очолив реформаторське крило партії, підтримував ідею федеративного устрою країни. З 1989 р. – спікер парламенту Чехословаччини.

Ергард Людвіг (1897-1977 рр.) – канцлер ФРН (1963-66), творець «Німецького економічного дива». Як керівник економічної адміністрації Тризонії (1947-49) підготував і провів валютну реформу, внаслідок якої в обіг було введено німецьку марку і започатковано початок т. зв. «Німецького економічного дива». Сприяв процесові європейської інтеграції. Криза у вугільній і сталеливарній промисловості та інші проблеми стали причиною його відставки. Протягом 1966-67 рр. очолював християнсько-демократичний союз.

Квасневський Олександр (1954 р.н.) – Президент Польщі 1995-2005 рр. У 1977 р. закінчив Гданський університет, був активним учасником студентського руху 1977-90 рр. належав до Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП). У 1985 р. став наймолодшим в історії Польщі членом уряду, міністром справ молоді та спорту. Виступив одним із засновників соціал-демократичної партії Польщі (січень 1990 р.).

Коль Гелмут (1930 н.р.) – німецький політик, федеральний канцлер ФРН (1982-1988 рр.). З 1973 р. – голова Християнсько-демократичного союзу. Проводив помірковану соціал-демократичну політику, яка забезпечила динамічний розвиток німецької економіки, зміцнення національної валюти, постійну модернізацію промисловості, зростання експортних можливостей країни. У 1989 р. представив власний план об’єднання Німеччини (складався з 10 пунктів). Після проведення переговорів за формулою «2+4» (за участю ФРН і НДР, а також Великобританії, СРСР, США, Франції) визначення статусу об’єднаної Німеччини, уряд Г.Коля здійснив воз’єднання двох німецьких держав 3 жовтня 1990 р.

Муссоліні Беніто (1883-1945 рр.) – фашистський диктатор голова італьянської фашистської партії та фашистського уряду Італії (1922-1943 рр.). У 1919 році заснував фашистську партію в Італії. За сприяння монополії, монархії та Ватикану захопив владу 1922 року та встановив фашистську диктатуру. У 1945 р. Муссоліні був захвалений італійськими партизанами та страчений.

Пілсудський Юзеф (1867-1935 рр.) – польський політик. Навчався у Харківському та Віденському університетах. У студентські роки належав до польської патріотичної організації «Єдність». У 1887 р. був заарештований царською охороною, звинувачений у підготовці замаху на Олександра ІІІ, засуджений до 5-ти річного ув’язнення. Був прихильником федерації Польщі, Литви, Білорусії та України. Під час Першої світової війни командував сформованою із поляків бригадою, яка у складі австрійської армії воювала на східному фронті. Стоячи на засадах вищості інтересів держави, виступав за обмеження ролі політичних партій. Був проти запровадження Конституції 1921 р., яка на його думку, дуже послаблювала виконавчу владу. У 1922-1926 рр. відійшов від активного політичного життя. Під гаслами оздоровлення економічного та суспільного життя країни у середині травня 1926 р. здійснив державний переворот і добився відставки президента С.Войцеховського. 31 травня 1926 р. національні збори обрали Ю.Пілсудського Президентом, але він відмовився. У 1926-1928 і 1935 рр. – прем’єр-міністр Польщі. Встановив у країні авторитарний режим, здійснював управління державою за допомогою групи особисто відданих йому людей. Виступав за посилення ролі виконавчої влади (президента, уряду) і обмеження функцій парламенту.

Тіто Йосип Броз (1892-1980 рр.) – державний, політичний і воєнний діяч Югославії, з 1937 р. очолював комуністичну партію Югославії. У часи народовизвольної війни у Югославії 1941-1945 рр. – верховний головнокомандувач народної визвольної армії Югославії. У 1953 р. був обраний президентом країни.

Ярузельський Войцех (1923 р.н.) – польський політик, генерал. На початку Другої світової війни вивезений у глиб СРСР. З 1943 р. – у війську польському. Протягом 1981-1983 рр. уряд під його керівництвом репресивними методами боровся із «Солідарністю». У 1989-1990 рр. Ярузельський – президент Польщі. На початку 1990-х рр. відійшов від політичного життя.