Словник термінів:

Австро-прусська війна 1866 р. – війна, яка завершила боротьбу між Пруссією та Австрією за керівну роль у Німеччині. Вона стала важливим етапом у процесі об’єднання Німеччини під зверхністю Пруссії. Німецький Союз, де провідну роль відігравала Австрія, перестав існувати.

Віденський конгрес 1814-1815 рр. – конференція Європейських держав, скликала у Відні для упорядкування територіального поділу у Європі після закінчення наполеонівських воєн і падіння Наполеона І.

Вексель – цінний папір, борговий документ, який зобов’язував боржника сплатити кредитору суму грошей у встановлений термін.

Галузь права – система правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини.

Дискримінація – обмеження в правах, позбавлення рівноправ’я.

Донос – таємне звинувачувальне повідомлення представнику влади начальнику про чиюсь діяльність чи вчинки.

Допит – опитування під час слідства або суду підозрюваного, звинувачуваного, потерпілого чи свідка з метою з’ясування обставин справи, злочину.

Дрібна буржуазія – дрібні товаровиробники, які мають засоби виробництва, дрібну власність, але живуть своєю працею.

Єресь – відхилення від офіційних церковних догматів.

Засідатель – виборна посадова особа, яка бере участь у роботі певної установи.

Законоположення – закон або сукупність законів у певній галузі права.

Заповіт – усне або письмове розпорядження, переважно про спадщину, на випадок смерті або інших надзвичайних обставин.

Звичаї – правила поведінки людей, що склалися у процесі їх співжиття і закріпилися внаслідок довготривалого їх застосування.

Землекористування – користування землею на передбачених законом підставах.

Корпорація – об’єднання осіб однієї професії, одного соціального стану.

Мито – податок, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на територію країни або вивозяться за її межі.

Наклеп – поширення в будь – якій формі завідомо неправдивих вигадок, що ганьблять особу, державу, посадових осіб, тощо.

Недієздатність – неможливість для особи власними діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.

Необережність – одна із форм вини, яка полягає в недбалому або самовпевненому ставленні правопорушника до своєї дії або бездіяльності. Коли особа передбачала можливість настання небезпечних наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувала відвернути їх настання.

Необхідна оборона – дії, що вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, суспільства чи держави від суспільно небезпечного посягання іншої особи шляхом заподіяння шкоди тому, хто посягає.

Німецький союз – об’єднання 34 держав і 4 вільних міст (Бремен, Гамбург, Любек, Франкфурт – на – Майне), створене 8 червня 1815 р. на Віденському конгресі.

Об’єкт злочину – поставлені під охорону закону суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди.

Об’єктивна осудність – відповідальність без вини.

Об’єктивна сторона злочину – закріплена в законі сукупність ознак, що характеризують злочинне діяння.

Правовий формалізм – полягає в тому, що рішення у тій чи іншій справі може бути (незалежно від наявних доказів і навіть без їх розгляду) прийнято за наявності певних формальних моментів (наприклад, сталося нещастя зі свідком або свідок плутано давав свідчення тощо).

Правоздатність – закріплена у законодавстві і забезпечена державою можливість особи мати юридичні права і нести юридичні обов’язки.

Презумпція невинуватості – становище, відповідно до якого людина вважається невинуватою до того часу, поки її вина не буде доведена в законному порядку.

Процедура – офіційний порядок виконання певних дій.

Процесуальне право – частина норм правової системи, що регулює відносини, які виникають при розслідуванні злочинів, розгляді та вирішенні кримінальних і цивільних справ.

Північно-німецький союз – союзна держава, яка існувала у 1867-70 рр. і об’єднувала шерег німецьких держав, розміщених на північ від р. Майн.

Пруссія – найбільша німецька держава.

Третя республіка – республіка у Франції 1870-1940 рр.