Іменний покажчик.

Андрій Боголюбський (б. 1111-1174 рр.) – князь володимиро-суздальський. Він сприяв розвитку феодальних відносин, спирався на дружину, також на володимирських громадян. Він намагався об’єднати під своєю владою руські землі. В роки його правління князівства досягло великої могутності та було найсильнішим на Русі. У 1174 р. у результаті змови він був вбитий.

Олексій Михайлович (1629-1676 рр.) – руський цар з 1645 р. Часи правління Олексія Михайловича характеризуються посиленням феодальної експлуатації селян та зростом фінансового гніту. Така політики спричинила ряд міських повстань у Москві, Пскові, Новгороді та ін. Скликаний в тій обстановці Земський собор прийняв у 1649 р. Соборне Уложення, задовольнивши основні вимоги дворян (про безстроковий сиск біглих християн та інші) та верхівки посади (ліквідація біло земельних земель). Були прийняті митний (1653 р.) та новоторговий (1667 р.) устави, які сприяли розвитку торгівлі. Він наполегливо розвивав і проводив у життя ідею необмеженої царської влади та її божественного походження. При ньому зупинилась діяльність Земських соборів, зменшилась роль боярської думи.

Всеволод Велике Гніздо (1154-1212 рр.) – великий князь володимирський. Прізвисько Велике Гніздо здобув за багатодітність (8 синів, 4 доньки). Розгромив у феодальній війні князів, який претендували на Володимир і ростовських бояр, які противилися його володінню, конфіскував їх землі та майно. Він володів північно-східною Руссю на протязі 35 років. Приєднав за цей час до своїх земель великі території, які приносили йому несказанні доходи.

Василій ІІІ Іванович (1479-1533 рр.) – великий князь московський з 1505 р. Енергічно боровся за централізацію держави: при ньому у Москві були приєднані Псков, Володський уділ, Рязанське та Новгород – Північне князівство. У внутрішній політиці він спирався на церкву яка підтримувала його політичну боротьбу з феодальною опозицією. В роки його правління зростало помісне землеволодіння, приймалися міри по обмеженню привілегій князівсько-боярської аристократії.

Іван ІІІ Васильович (1440-1505 рр.) – великий князь московський з 1462 р. За часи його правління завершилось утворення територіального ядра Руської централізованої держави: до московського князівства були приєднані Ярославське, Ростовське, Тверське князівства, Новгородська феодальна республіка. За часи його правління починає складатися централізований апарат влади: зароджуються приказна система управління, складений Судебник 1497 р. Найважливішим досягненням у період правління Івана ІІІ Васильовича було повалення татаро-монгольського іго.

Іван IV Васильович Грозний (1530-1584 рр.) – великий князь з 1553 р., перший руський цар (з 1547 р.). Активну участь Івана Грозного у деравній діяльності починається зі створення так званої Обраної ради (1549 р.). З ціллю посилення централізації держави створюються найважливіші прикази, ліквідується система «кормління», створюється загальнодержавний кодекс – Судебник 1550 р. Ці реформи відображали інтереси усіх феодалів.

Юрій Володимирович Довгорукий (1091-1157 рр.) – молодший з восьми синів великого князя київського Володимира Мономаха від другого браку. При житті батька отримав в управління Ростов-Суздальську землю. Мав від двох дружин 11 синів. Вважається засновником Москви (1147 р.).