Словник термінів:

Автономія – право самостійного управління, розв'язання фінансових, економічних, адміністративних або інших державних питань певною частиною держави, яке закріплене у загальнодержавній конституції.

Адміністративне право – галузь права, що є сукупністю юридичних норм, які регулюють суспільні відносини управлінського характеру переважно у сфері державного управління в процесі здійснення завдань і функцій виконавчої влади.

Акт юридичний – офіційний письмовий документ, що породжує певні правові наслідки, створює юридичний стан і спрямований на регулювання суспільних відносин.

Арешт – у кримінальному праві від покарання, що полягає в утриманні засудженого в умовах ізоляції.

Батьківські права та обов'язки – особисті й майнові права та обов'язки, які надає закон батькам для забезпечення належного виховання і матеріального утримання дітей, а також захисту їх прав і обов'язків.

Більшовизм – течія політичної думки і політична партія; сформувався у 1903 р. в результаті боротьби російських революціонерів - марксистів, очолюваних В. І. Леніним, за створення революційної партії.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання визначеного строку визначену суму коштів власнику векселя.

Вибори – передбачена Конституцією і законами РРФСР форма безпосереднього народовладдя, що являє собою волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або органів місцевого самоврядування шляхом голосування.

Види і форми власності – різновиди власності, в основу розмежування яких покладено незалежність об'єктів права власності певним категоріям суб'єктів права власності.

Види покарань – у кримінальному законі обов'язковий перелік покарань за ступенем їх тяжкості.

Виконання вироку – заключна стадія кримінального судочинства, в якій реалізується вирок суду, що набрав чинності.

Виправно-трудове право – галузь права, що регулює порядок і умови відбування призначених судами за вчинені злочини покарань.

Відповідач – у цивільному судочинстві сторона, якій пред'явлено позов.

Відпустка – один із видів часу відпочинку, що надається працівнику на встановлений законом строк.

Війна – суспільно-політичне явище, зміст якого полягає у продовження політики насильницькими методами.

Гласність судового розгляду – один з конституційних принципів судового процесу, який полягає в тому, що розгляд цивільних і кримінальних справ у всіх судах РРФСР провадиться у відкритих для всіх громадян засіданнях суду.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за владу між окремими угрупуваннями, що складаються з громадян однієї країни.

Галузь права – система правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини.

Декларація – назва деяких офіційних документів, що містять потрібні відомості.

Держава – апарат політичної влади в суспільстві.

Демократія – різновид суспільної, державної влади, ґрунтується на визнанні народу як джерела влади.

Декрет – постанова уряду РРФСР, що має силу закону (наприклад «Декрет про мир»).

Депутат – повноважний та відповідальний представник народу в парламенті країни або представник територіальної громади чи населення регіону – у відповідній місцевій раді.

Джерело права – початкова форма правових норм; спосіб матеріального закріплення юридичних норм, який засвідчує загальну обов'язковість останніх.

Диктатура – нічим не обмежена влада особи, групи, класу, партії.

Донос – свідомо хибний, за кримінальним правом,злочин.

Закон – нормативний акт вищого органу державної влади, прийнятий у встановленому Конституцією порядку.

Законодавча влада – вид державної влади, головною функцією якої є законотворчість і організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об'єднаннями громадян і громадянами.

Захисник – учасник кримінального процесу, особа, яка згідно з кримінально-процесуальним законодавством уповноважена захищати права і законні інтереси підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність).

Касація – у судочинстві форма оскарження і перевірки судом другої інстанції вироків, рішень, ухвал і постанов судів першої інстанції, які не набрали законної сили.

Кодекс – нормативний (законодавчий) акт, який об'єднує і систематизує норми права, що належать до певної галузі законодавства і регулюють в цій галузі відповідну сферу суспільних відносин.

Кодекс законів про працю (КЗпП) – систематизований звід норм, якими регулюються всі трудові відносини: права і обов'язки працівників, питання працевлаштування і занятості тощо.

Кодекс про шлюб та сім'ю – систематизований акт законодавства, який встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті й майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками та дітьми.

Кодифікація – спосіб удосконалення, систематизації законодавства, що полягає у змістовій переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання, групи юридичних норм та об'єднанні їх в єдиному нормативно-правовому акті.

Колективний договір – договір, що укладається між адміністрацією підприємства і колективом з питань виробничих і трудових відносин на підприємстві, охорони праці, соціального розвитку колективу і здоров'я його членів.

Комунізм – суспільно-економічна формація, особливості якої визначаються суспільною власністю на засоби виробництва у різних її формах, яка відповідає високо розвинутим суспільним продуктивним силам.

Конституція – основний закон держави, що має найвищу юридичну силу.

Кримінальний кодекс – систематизований законодавчий акт, який визначає які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Кримінально-процесуальний кодекс – законодавчий акт, в якому систематизовано норми, що регулюють порядок порушення, розслідування і судового розгляду кримінальних справ та виконання вироку.

Міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Нотаріат – система органів і посадових осіб, на яких покладено обов'язок посвідчувати беззаперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Опіка – засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх.

Осудність – нормальний психічний стан фізичної особи, що характеризується її здатністю усвідомлювати під час вчинення злочину свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Прокуратура – державний орган, що здійснює нагляд з точним виконанням законів, наділений у зв'язку з цим правом порушувати кримінальні справи, підтримувати звинувачення, представляти інтереси держави у судовому процесі тощо.

Право – система встановлених або санкціонованих народом чи державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки або діяльності.

Правоздатність – закріплена в законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки.

Речові докази – предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій.

Санкція – встановлений законом порядок обов'язкового затвердження прокурором (судом) постанов про вжиття заходів примусового характеру у випадках, визначених законом.

Система права – система всіх чинних юридичних норм певної держави.

Спадкове право – важливий інститут цивільного права, сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав і обов'язків померлого за правом спадкування.

Співучасть – умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Суд – орган державної влади, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду кримінальних, адміністративних і цивільних справ та прийняття по цих справах законних рішень.

Суддя – посадова особа з числа громадян. Обрана і займає штатну суддівську посаду в одному з судів.

Судова влада – один із видів державної влади, реалізується шляхом виконання своїх повноважень.

Судоустрій – регламентована законодавством організації судової влади, що включає в себе визначену систему судів різної юрисдикції, порядок здійснення правосуддя, формування корпусу суддів.

Соціалістична революція – пролетарська революція, здійснювана з метою переходу від капіталістичної суспільно-економічної формації до комуністичної.

Трибунал революційний – позасудовий орган, що існував у перші роки радянської влади, який чинив розправу з «контрреволюціонерами».

Уряд – вищий орган державної виконавчої влади.

Хуліганство – умисні дії, що грубо порушують громадський порядок, виражають явну неповагу до суспільства і супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Цивільне законодавство – система нормативних актів, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини.

Цивільний кодекс – систематизований звід норм, які регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини.

Цивільно-процесуальне право – система правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у цивільних справах.

Юрист – фахівець, який має професійні, тобто фундаментальні, правові знання, що використовуються для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності.