Словник термінів:

Апори – у Візантії неімущі бідняки.

Бояри – феодальна знать Болгарії.

Баштинники – у Богарії селяни, які зберегли свою батьківську ділянку землі і особисту волю.

Бащина – родова власність, спадкове помістя (Сербія).

Властителі – панівний клас Сербії.

Владар – керуючий князівським володінням у Чехії.

Град – укріплене поселення у слов’ян, місцеперебування князя.

Георгі – вільні общинники у Візантії.

Дідина – земля, що перейшла у спадщину від предків (Польща).

Дінат – великий землевласник у Візантії.

Дігести – частина законодавчої компіляції Юстініана.

Задруги – великі сім’ї (Сербія).

Западні слов’яни – група слов’янських племен, одна із їх трьох ветвей, проживавший в басейнах рік Лаби, Одри і Вісли. К їх числу відносяться чехи, поляки, словаки, полабські і поморські племена.

Імператор – титул правителів великих монархів.

Кмети – повністю закріпачені, так звані панські люди (Польща).

Комірник – у Чехії верховний скарбник.

Квестор – головний юрист у Візантії.

Логофет – перший міністр Болгарії.

Еклога – короткий звід візантійського законодавства.

Магдебурське право – середньовічне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду великих земельних власників та створювали органи місцевого самоврядування.

Монарх – єдиновладний голова держави (цар, король та ін.).

Меропхи – кріпосні селяни у Сербії.

Оброк – платежі залежних селян феодалам.

Отрок – рад у Болгарії.

Парік – селянин-кріпак у Болгарії та Візантії.

Палатії – керуючий князівською палатою Чехії.

Парикі – у Візантії залежні селяни.

Синкліт – державна рада Візантії.

Стратіоті – у Візантії військовий прошарок.

Сім слов’янських племен (союз семи слов’янських племен) – перше слов’янське суспільство, утворене в VII ст. на Балканському полуострові.

Феми – військові округи у Візантії.

Челники, жупани – чиновники у феодальній Сербії, очолювали міста, округи, області.

Іменний покажчик.

Костянтин І (272-337 рр.) – римський імператор з 306 року. В області внутрішньої політики він продовжував політику Діоклетиана. У 326 році Костянтин І остаточно обрав столицею імперії Візантію, котру у 330 році перейменували у Константинополь. Пізніше державу назвали Візантійської імперією або Візантією. Самі візантійці називали свою державу роменською (римською) імперією, а себе ромеями (римлянами).

Казимир ІІІ Великий (1310-1370 рр.) – король Польщі з 1333 р. Проводив політики зміцнення королівської влади і централізації країни. У 1337 р. провів грошову реформу. У 1346-1347 рр. видав Віслідсько-Пйонтркувські статути (статути Казиміра ІІІ Великого), що стали першими повними записами польського звичаєвого права, і в який законодавчо закріплювалось існування станової монархії у Польщі.

Мешко І (922-992 рр.) – перший історично достовірний польський князь (бл.960-992 рр.). За правління Мешко І почала формуватися Польська держава. У 966 р. запровадив християнство.

Само (623-658 рр.) – князь, засновник Чеської феодальної держави.

Симеон (864-927 рр.) – болгарський князь (з 893 р.) і цар (з 919 р.). В результаті багатьох війн з Візантією значно розширив територію першого болгарського королівства, досягши у його правлінні найбільшої могутності і культурного підйому.

Стефан Душан (1308-1355 рр.) – король (з 1331 р.) цар (з 1345 р.). У результаті довготривалих війн з Візантією приєднав до Сербії ряд територій та створив обширну Сербо-грецьке царство. У 1349 р. видав Закони Стефана Душана, укріпивши феодальні порядки.

Юстиніан І – імператор Східної Римської імперії у 527-565 рр. Прагнув до економічної та політичної стабілізації східно-римської держави і до відновлення Римської імперії в її колишніх кордонах. Велике значення мала проведена за ініціативо Юстиніана І збори і кодифікація діючого римського права.