13.Держава як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах.

Правосубєктність держави в цілому- одна з особливостей галузі конституційного права.

• Передусім, держава виступає учасником конституційно-правових відносин пов’язаних з громадянством, що відображають її суверенітет

• Державні органи та посадові особи є представниками держави

• Визнання держави учасником конституційно-правових відносин означає, що вона приймає на себе юридичну відповідальність за рішення органів і посадових осіб, які її представляють.

Держава функціонує через державні органи і посадових осіб, які:

-виступають представниками держави

-до державних органів відносяться і місцеві органи, що по суті здійснюють державне управління, хоча в окремих країнах формально не належать до державного механізму.

-конституційну правосуб’єктність мають не лише вищі органи державної влади, але й структурні елементи деяких з них (палати парламентів, комітети, комісії палат), діють в межах державного органу, проте мають власні повноваження.

-посадові особи можуть мати статус не пов'язаний із статусом державного органу. Найвища посадова особа- президент.

14. Особа як суб’єкт конституційного права в зарубіжних країнах

В конспекті дане питання не розглядалось!

Шаповал

Суб’єкт конституційного права – це особа, організація або інше утворення, за якими законом визнається здатність бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків.

Суб’єктами конституційного права є індивіди. ЇХ правосуб’єктність може бути загальною і спеціальною. Загальною правосуб’єктністю є правосуб’єктність людей, громадян та іноземців, хоча між зазначеними категоріями існують відмінності щодо змісту і обсягу конституційно-правового статусу. Зміст правосуб’єктності людини є вихідним, а обсяг правосуб’єктності громадян – ширшим ніж у індивідів віднесених до інших категорій. Відмінним може бути і конституційно-правовий статус самих громадян залежно від способу набуття громадянства.

До осіб зі спеціальною правоздатністю відносяться виборці та народні депутати.

Спеціальною є правосуб’єктність виборців, внаслідок реалізації активного виборчого права яких формуються деякі з ключових ланок державного механізму. В ряді країн визначена за кількістю група виборців виступає у ролі окремого суб’єкта конституційного права за змістом інституту народної ініціативи. Спеціальна правосуб’єктність характеризує також статус кандидатів на різних виборах у зв’язку з пасивним виборчим правом, яке їм належить.

Особливу природу має правосуб’єктність депутатів (членів парламенту). Конституційною правосуб’єктністю наділяються також групи депутатів. Наприклад, визначені за кількістю групи депутатів мають право утворювати парламентську фракцію і звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн передбачено лише групову депутатську законодавчу ініціативу у парламенті.

Зв’язки між депутатом і парламентом багато у чому є протилежними. Це зумовлено загальним смислом представницького мандата, який належить окремому депутату, а не парламенту в цілому.

Повноваження депутатів не складають сумарно повноваження парламенту, і усі вони певною мірою розмежовані. Повноваження парламенту можуть бути здійснені лише за наявності кворуму і шляхом відповідної колегіальної депутатської діяльності, хоча їх здійснення видається «автономним» стосовно діяльності кожного депутата.

Повноваження депутатів у парламенті та його органах можуть здійснюватися не лише колективно, а й індивідуально. Серед тих повноважень, що можуть бути здійснені індивідуально, треба виділити право законодавчої ініціативи у парламенті. Ще більш «розведені» повноваження парламенту і повноваження депутатів у тих випадках, коли йдеться про повноваження депутатів, здійснюваних поза парламентом. Найширше такі повноваження депутатів встановлені у законодавстві пострадянських країн.