10. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу народного суверенітету.

Жан Боден (16 ст.) ввів поняття «суверенітет» - це постійна й абсолютна, найвища і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині держави, так і за її межами.

Народний суверенітет - це найбільш загальна засада організації і здійснення влади в державі, за якою саме народ визнається джерелом і носієм влади.

2 пол. 18 ст. Жан-Жак Руссо – народ – єдиний суб’єкт і носій суверенної влади, джерело повноважень усіх державних органів

Даний принцип означає, що єдиним джерелом влади є народ, і ніхто не має права позбавляти народ цієї влади.

В межах конституцій зарубіжних країн даний принцип втілюється у 2 формах:

1. В конституції безпосередньо закріплюється принцип національного (народного) суверенітету.

ст. 1 Конституції Австрії: «Австрія є демократичною республікою. Її закон походить від народу.

п. 2 ст. 20ОЗ ФРН: «Вся державна влада виходить від народу. Вона здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і через посередництво спеціальних органів законодавства, виконавчої влади і правосуддя»

2. Право народу на повстання. Дана формула вперше була закріплена в Декларації незалежності США і на сьогоднішній день передбачена в конституціях держав, в історії яких були періоди авторитаризму чи тоталітаризму.

ч. 4 ст. 20 ОЗ ФРН : «Якщо не можуть бути використані інші засоби, всі німці мають право на протистояння будь-кому, хто здійснить спробу усунити існуючий устрій»

«Національний суверенітет» - процес формування в 17-19 ст. національних держав (підкреслює право націй на самовизначення) – Франція

«Державний суверенітет» - верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах

Зв'язок між державним і народним суверенітетом у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка зазвичай здійснюється державою та її органами.

11. Поняття та конституційне закріплення принципу соціальної держави в зарубіжних країнах.

Соціальна держава - це соціально орієнтована держава, що визнає людину найвищою со­ціальною цінністю, надає соціальну допомогу індивідам, які потрапили у важку життєву ситуацію, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє економічні блага відповідно до принципу соціальної справедливості і своє призначення вбачає в забезпеченні гро­мадянського миру і злагоди в суспільстві.

Принцип створено німецьким державознавцем X. Хеллером

Т. Тілтон, Н. Ферніс виділили три моделі соціальної держави

• «Позитивна держава соціального захисту» (англо-американська) — орієнтована на зрівняння шансів на добробут усіх громадян, забезпечення та гарантування «рівних можливостей». Соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Соціальна політика тут є лише засобом контролю, «амортизатором» соціальних конфліктів, а на соціальні потреби припадає доволі незначна частка держбюжету. Розвинута система соціальногозаконодавствавідсутня

• «Держава соціальної безпеки» — на додаток до забезпечення рівних шансів громадян створює умови повної зайнятості та гарантує всім громадянам без винятку отримання доходів не нижче прожиткового мінімуму. Вона досягає мети ліквідації бідності та знедоленості шляхом соціального страхування. Це гуманізований тип ліберальної держави.

• «Соціальна держава загального добробуту»— забезпечує повну зайнятість, згладжує різнию в доходах усього населення, створює численні постійні державні та громадські соціальні служби. Соціальна політика спрямована на створення рівних життєвих умов для всіх членів суспільства.

Намчук виділяє патерналістську, корпоративістську та етатистську моделі соціальної держави.

• Для патерналістської моделі характерне намагання досягти ефективності, використовуючи фонди на забезпечення тих членів суспільств, які найбільше потребують допомоги. Вона відрізняється низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем. Основними умовами функціонування моделі є мінімальне втручання держави в ринкові відносини, обмежене застосування заходів державного регулювання, що не виходить за рамки вироблення макроекономічної політики.

• Корпоративістській моделі притаманна законодавчо закріплена співучасть державних і громадських структур у вирішенні проблем індивіда, групи, общини.

• Етатистська модель орієнтована на централізовану, дорогу систему соціального забезпечення, значну державну участь у соціальному обслуговуванні. Контроль за реалізацією державної соціальної політики здійснюється місцевими органами влади, підзвітними центральному уряду.

Приклад соціальної держави Королівство Швеції, звідси швецька модель соціальної держави.

• Ґрунтується на здійсненні державної функції перерозподілу національного доходу відповідно до пріоритетів суспільних потреб із метою досягнення більшої соціальної рівності та більшої соціальної справедливості

• захищає людей від бідності шляхом допомоги у зв’язку з безробіттям, виплат сім’ї, грошових компенсацій, пенсій за старістю, забезпечуючи повноцінну охорону здоров’я, безоплатну освіту, громадське житло

• Фінансування за рахунок перерозподілу доходів через страхування та податкову політику

• Політика соціального захисту таких прав людини, як право на працю, безкоштовну освіту, медичне обслуговування, відпочинок

• Шведська модель соціальної політики вирізняється лібералізмом щодо таких питань сімейної політики, як незаконнонароджені діти, розлучення, гомосексуалізм, сексуальна просвіта. заохочує контроль над народжуваністю

Обов’язки держави у сфері забезпечення добробуту й соціальних прав громадян закріплені Конституцією Швеції, а саме у Акті про форму правління 1974року.