26. Конституційно-правові угоди як джерела конституційного права в зарубіжних країнах. Приклади конституційно-правових угод.

Конституційні угоди – звичаєві за характером засоби регулювання державно-політичних відносин владарювання, прийняті в ряді англомовних країн.

Волевиявлення щодо створення конституційних угод не передбачає визнання за ними правової природи, що пов’язано з англо-американською «версією» юридичного позитивізму та його впливом на правотворчість та правозастосування. Як наслідок, конституційні угоди не можуть бути застосовані судом.

Щодо співвідношення конституційно-правових угод та звичаїв, існує декілька точок зору:

4. Дані явища розглядаються як синонімічні.

5. Звичай забезпечується можливістю судового захисту, а конституційно-правові угоди – ні.

6. Конституційно-правові угоди врегульовують відносини між органами державної влади, а звичаї – в межах діяльності одного органу, тобто фактично конституційно-правові звичаї не потребують консенсусу.

Однак, наприклад, у Великобританії роль конституційних угод у регулюванні державно-політичних відносин владарювання видається основоположною. На сьогоднішній день у Великій Британії за допомогою конституційно-правових угод регулюються широкий спектр питань:

1. практика автоматичного підписання монархом будь-якого біллю, що одержав підтримку Парламенту (інститут контрасигнування)

2. відставка прем'єр-міністра після того, як Палата громад відмовила йому в довірі

3. прем’єр-міністром призначається монархом особа, яка є лідером партії, що перемогла на виборах. Саме цій особі монарх доручає сформувати персональний склад уряду.

4. Уряд діє до тих пір, доки користується підтримкою парламенту. У випадку втрати підтримки уряд добровільно йде у відставку або монарх призначає дострокові вибори.

5. Члени Кабміну є членами парламенту.

6. Члени Кабміну несуть індивідуальну та колективну політичну відповідальність перед нижньою палатою парламенту.

27. Рішення Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права в зарубіжних країнах.

На сьогоднішній день судовий прецедент все частіше розглядається і як джерело права в межах романо-германської системи права. Показовим в цьому відношенні є рішення Європейського суду з прав людини. Відповідно до законодавства європейських держав, а також Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., дані рішення розглядаються як джерело права.

Стаття 46 Конвенції «Обов'язкова сила рішень та їх виконання»

Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Суть діяльності ЄСПЛ полягає у вказівці національним судам напрямку розвитку й еволюції захисту прав людини шляхом формування певних прецедентних правоположень. Прецедентність проявляється у тому, що цей суд при вирішенні справ схильний в цілому слідувати підходам, що застосовувалися ним раніше, якщо не визнає за необхідне їх змінити. Зокрема, в мотивувальній частині рішення суд замість відтворення висловлених ним раніше міркувань може послатись на міркування, висловлені у попередніх рішеннях. При цьому ЄСПЛ неодноразово наголошував, що він не зв’язаний власними попередніми рішеннями і, дійсно, час від часу змінює свої правові позиції.

Щодо обов’язковості рішень ЄСПЛ існує позиція, за якою рішення ЄСПЛ відносяться до, так званих, переконливих прецедентів, які мають максимально бажаний, рекомендаційний характер, проте все ж не є обов’язковими. При чому, теорія «переконливого прецеденту» поширюється і на країни англо-саксонської правової системи, де рішення ЄСПЛ також не набувають обов’язкового характеру і, більше того, навіть не ставляться вище прецедентів загального права.

Всі рішення Європейського суду з прав людини можна поділити на імперативні та індикативні.

Імперативні рішення – рішення, які є обов’язковими для сторін відповідної судової справи. Значно складніше визначити правову природу індикативних рішень, оскільки ці рішення формально не є обов’язковими, однак фактично дані рішення враховуються при прийнятті правозастосовних актів, а отже, як наслідок, з фактичної точки зору, вони також повинні розглядатися як джерело права.