82.Конституційно-правовий статус депутатів зарубіжних парламентів (Японія, Італія, фрн, Іспанія, Франція, вб, Бельгія, Норвегія, Фінляндія)

Конституційно-правовий статус парламентаря включає такі елементи:

1. Депутатський мандат.

2. Депутатський імунітет.

3. Депутатський індомітет.

4. Принцип заборони поєднання депутатської діяльності з іншими видами діяльності.

Для характеристики компетенцiї парламентiв важливе значення має оцiнка змiсту конституцiйно-правового статусу самих парламентарiїв. Як зазначалося, практично в усiх розвинутих країнах депутати не зв'язанi юридичними обов'язками щодо своїх виборцiв. Вони вважаються представ-никами не вiдповiдних виборчих округiв, а всього народу (виборчого корпусу) в цiлому, i не можуть бути вiдкликанi виборцями. Тим самим їхнiй мадат не має iмперативного характеру, i його прийнято називати вiльним. Такий характер депутатського мандата звичайно фiксується в конституцiях.

Так, у ст. 67 Конституцiї iталiї зазначено: «Кожний член парламенту представляє нацiю i виконує свої функцiї без зобов'язального ман-дата Ще категоричнiше положення ст. 27 Конституцiї Францiї: «Будь-який iмперативний мандат є недiйсним». Близькi за змiстом i формою по-ложення можна знайти практично в усiх основних законах. Стаття 38 Основного закону ФРН: "Депутати німецького бундестагу є представниками всього народу, не зв'язані наказами й дорученнями і підлеглі лише своїй совісті". Аналогічні положення є й в інших західних конституціях.

Вiльний мандат у зарубiжнiй конституцiйнiй теорiї розглядається як такий, що найповнiше забезпечує для депутатiв можливостi займатися тими справами, якi вiднесенi до компетенцiї загальнонацiонального представницького органу. Вiн надає їхнiй дiяльностi полiтичного характеру i не зводить її до рiвня роботи уповноважених з мiсцевих справ. З iншого боку, в умовах прийняття iмперативного мандата зовнi встановлюється бiльш тiсний зв'язок мiж парламентарiями та їхнiми виборцями.

Поняття депутатського iндемнiтету означає, що член парламенту не несе юридичної вiдповiдальностi за свої висловлювання i голосування пiд час виконання обов'язкiв у представницькому органi. В теорiї i практицi англомовних країн термiн «iндемнiтет» замiнений поняттям привiлею свободи слова.

(Термін «індемнітет" має два значення (у різних джерелах він висвітлюється по-різному, а іноді наводяться обидва значення). Під депутатським індемнітетом розуміється невідповідальність депутата після закінчення строку його депутатського мандата, тобто після строку його повноважень. У цьому випадку – це закріплена в законі гарантія того, що депутат, після того як він виконав свій обов'язок і займається іншими справами, не будучи депутатом, не може бути притягнутий до відповідальності за те, як він виступав і голосував у парламенті. Друге значення поняття "індемнітет" – досить своєрідне. Індемнітетом у ряді країн називають депутатську заробітну плату або винагороду за діяльність. Слід сказати, що в більшості західних країн ця винагорода досить висока. У деяких країнах вона прирівнюється до заробітку міністра або становить 70–80 % заробітної плати міністра. У Франції, наприклад, є звичай, що члени партій частину своєї зарплати віддають у фонд партії, оскільки прийнято вважати, що такий високий заробіток не ЛИЧИТЬ народному обранцеві. Тим самим він, так би мовити, відшкодовує витрати партії, яка підтримувала його під час передвиборної кампанії.)

26 ч. 1 Конституції Франції: “Член парламенту не може бути підданий переслідуванню, розшуку, арешту, затриманню або суду за висловлену ним думку або за голосування при виконанні своїх функцій”; стаття 27 Основного закону Чехії закріпила положення згідно якого, депутат або сенатор не може бути притягнений до відповідальності за голосування та за висловлювання в Палаті депутатів, або в Сенаті, або в їх органах. Аналогічні норми містяться в конституційних текстах Австрії (Ст. 57 ч. 1); Албанії (Ст. 73. ч. 1); Білорусії (Ст. 102 ч. 1); Бельгії (Ст. 58); Болгарії (Ст. 69); Греції (Ст. 61 ч. 1); Словаччини (Ст. 78) та інших країн [

Слід зазначити, що така невідповідальність депутата не має абсолютного значення. Так, за Конституцією США конгресмени й сенатори не можуть притягатися до відповідальності лише за висловлювання в палатах. У ФРН не дозволяється притягати депутата до відповідальності за голосування або висловлену в бундестазі думку. У Конституції Японії (ст. 51) сказано, що члени парламенту не несуть відповідальності за стінами парламенту лише у зв'язку зі своїми словами, висловлюваннями й голосуванням у палаті. Іншими словами, фактично за межами парламенту в цих країнах вони мало відрізняються від звичайних людей. Але все-таки найчастіше мається на увазі, що депутат не може бути арештований, затриманий не тільки в стінах парламенту, а й поза ними.

Принцип депутатського iндемнiтету прийнятий в усiх країнах. Проте iнодi йому надають дещо звуженого значення. Зокрема, в Латвiї та ФРН депутати на загальних пiдставах несуть вiдповiдальнiсть за наклеп, а в Литвi - за наклеп i образу. У Грецiї подiбне звинувачення є пiдставою для судового переслiдування депутатiв лише з дозволу самого парламенту.

Що ж до поняття депутатського iмунiтету, то воно означає, що члени парламенту користуються захистом з боку представницького органу вiд арешту i деяких iнших процесуальних дiй, пов'язаних з обмеженням особистих прав i свобод, а також вiд судового переслiдування на пiдставi порушення кримiнальної справи та вiдповiдного звинувачення. Нерiдко парламентарiї захищенi i вiд порушення проти них таких справ. Змiст i обсяг депутатського iмунiтету в рiзних країнах неоднаковi, але нiде вiн не має абсолютного характеру.

У цiлому рядi країн депутати користуються iмунiтетом лише пiд час парламентських сесiй. У Бельгiї i Люксембурзi розгляд кримiнальної справи депутата може бути припинений на перiод сесiї за вимогою палати, а сам депутат тимчасово звiльнений. В Японiї депутат, заарештований у канiкулярний перiод, повинен бути безумовно звiльнений за рiшенням палати. У Францiї депутат, переслiдуваний за вчинення злочину у перiод мiж сесiями, може бути заарештований лише з санкцiї бюро палати.

Практично в усiх країнах депутат позбавляється iмунiтету у випадку затримання його на мiсцi злочину. Арешт депутата в такому випадку здiйснюється без санкцiї парламенту. У Фiнляндiї арешт депутата i пору-шення проти нього кримiнальної справи без санкцiї парламенту можливi у випадку, коли його дiї квалiфiкують як злочин, за вчинення якого передба-чено позбавлення волi на строк не менше, нiж шiсть мiсяцiв. У Швецiї дозволу парламенту на арешт i переслiдування депутата не потрiбно, якщо вiдповiдна мiра покарання визначена у два роки, а в Македонiї, Словенiї, Хорватiї та Югославiї - п'ять рокiв позбавлення волi. Проте i в таких випадках парламенти можуть до винесення судом вироку вимагати звiльнен-ня депутатiв, посилаючись на наявнiсть у них iмунiтету.

В англомовних країнах статус депутата щодо цього мало чим вiд-рiзняється вiд юридичного становища звичайних громадян. У Великобританiї депутат не може бути позбавлений волi без санкцiї палати громад у зв'язку з цивiльним процесом у судi (вiдомо, що в деяких країнах закон припускає позбавлення волi банкрутiв та боржникiв) у перiод сесiї i соро-ка днiв до її початку та пiсля її закiнчення. Однак вiн не користується iмунiтетом проти арешту у зв'язку з порушенням i розслiдуванням кримiнальної справи. Зокрема, для арешту парламентарiя тут достатньо формальної згоди голови палати. Аналогiчнi або близькi за змiстом поло-ження мiстяться в правi iнших країн, що сприйняли засади британської конституцiйної системи.

У США депутатський iмунiтет зафiксовано в роздiлi шостому ст. 1 Конституцiї. Тут, зокрема, записано, що «сенатори i представники... в усiх випадках, крiм зради, тяжкого кримiнального злочину i порушення миру, не можуть бути заарештованi пiд час присутностi на сесiї вiдповiдної па-лати, а також на шляху до палати i пiд час повернення з неї». Проте про-голошений конституцiєю iмунiтет є абстракцiєю i на практицi не сприй-мається через те, що її положення, по сутi, охоплюють будь-який випадок протиправної поведiнки. В цiлому можна зазначити, що тут, як i в iнших англомовних країнах, недоторканностi депутатiв у сферi кримiнально-пра-вових вiдносин, по сутi, не iснує.

У деяких країнах імунітет розповсюджується на весь період діяльності парламенту (Австрія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Німеччина) або тільки на час роботи сесії (Бельгія, Великобританія, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Нідерланди, Японія), або на час роботи сесії та на час дороги туди і назад (Норвегія, США) тощо. У деяких країнах згода парламенту на арешт депутата та притягнення його до кримінальної відповідальності не потрібна, якщо покарання за злочин, яке йому інкримінують, передбачає позбавлення волі на певний строк. Так, у Фінляндії цей строк складає не менше ніж шість місяців,

Суттєвим елементом статусу депутата є винагорода. В наш час принцип неоплачуваної депутатської дiяльностi вiдкинутий практично в усiх розвинутих країнах. У деяких з них необхiднiсть винагороди депу-татiв за їхню дiяльнiсть у представницькому органi визнається в консти-туцiях. Депутатська дiяльнiсть розглядається як покликання, почесна полiтична служба, а не спосiб здобуття матерiальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсацiя тих доходiв, якi б депутат мав, працюючи за фахом або займаючись бiзнесом як приватна особа. Однак її призначенням практично є не тiльки компенсацiя витрат парламентарiя на представницьку дiяльнiсть, а й забезпечення йому пев-ного добробуту. Це має важливе значення у зв'язку з тим, що обрана до парламенту особа нерiдко не може виконувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадкiв, коли за законом колишня професiя депутата несумiсна з членством у парламентi.

Депутатська винагорода встановлюється як фiксована грошова сума, звичайно сплачувана щомiсяця. За розмiром вона вiдповiдає заробiтнiй платi вищих категорiй державних службовцiв. У багатьох країнах до фiксованої суми, що визначена на рiк або мiсяць, додаються добовi, що, як правило, сплачуються тiльки в разi присутностi депутата на засiданнi палати або її органiв. Тим самим встановлюється прямий зв'язок мiж пар-ламентською активнiстю депутата i розмiрами його винагороди. iнодi цей зв'язок набуває ще бiльш спрямованого характеру. Зокре-ма, згiдно з регламентом нацiональних зборiв Францiї, участь депутата менше, нiж у 2/3 загальної кiлькостi голосувань, що мали мiсце на засiдан-нях пiд час сесiї, є пiдставою для вирахування вiдповiдної частини винаго-роди. Якщо ж депутат брав участь менше, нiж у половинi таких голосу-вань, то вирахування подвоюється. Проте слiд зауважити, що в бiльшостi країн члени парламенту одержують винагороду незалежно вiд їхньої при-сутностi на засiданнях або їхньої роботи в парламентських органах.

В окремих випадках добовi є єдиною формою винагороди депутатiв. Така практика iснує в палатi лордiв парламенту Великобританiї. До цих добових також додаються кошти для компенсацiї витрат членiв палати на дорогу до мiсця розташування палати i на наймання квартири пiд час парламентської сесiї тощо. Рiзнi доплати введенi i в iнших країнах. Зок-рема, парламентарiї безкоштовно здiйснюють деякi поштовi вiдправлення або отримують вiдповiдну компенсацiю. iнодi враховуються їхнi витрати на наймання допомiжних примiщень для роботи секретарiв або помiчникiв, а також на утримання самих цих осiб.

У бiльшостi розвинутих країн встановленi спецiальнi депутатськi пенсiї. Практично кожний депутат, який засiдав у парламентi протягом встановленого перiоду (звичайно 8-10 рокiв), з часом має право на таку пенсiю. Пенсiйний вiк при цьому звичайно нижчий, нiж при встанов-леннi пенсiї на загальних пiдставах.

Змiст конституцiйно-правового статусу парламентарiїв визначає також принцип несумiсностi депутатського мандата i певних посад. Згiдно з цим принципом, депутат протягом усього строку своїх повноважень не може займати визначенi законом посади, що повинно сприяти його неза-лежностi пiд час роботи у представницькому органi. Цей принцип доповнює умови дисквалiфiкацiї на виборах кандидатiв у депутати (принцип невиборностi). На вiдмiну вiд таких умов, несумiснiсть мандата i певних посад стосується не кандидата, а вже обраного депутата, який мусить вiдмовитися вiд своєї попередньої посади аби посiсти мiсце в парламентi.

Принцип несумiсностi в рiзних країнах визнається у рiзному обсязi. iнодi до змiсту цього принципу вiдносять заборону сумiсництва членства у двох палатах парламенту. З принципом несумiсностi пов'язують неприпустимiсть поєднання депутатського мандата з постом прези-дента та посадами поза парламентом, крiм урядових. Несумiсними завжди є мандат депутата i судовi посади. Однак звичайно принцип не-сумiсностi вiднесений до державної служби.

У багатьох країнах депутатам парламенту заборонено займати не-виборнi посади на державнiй службi i навiть посади в установах, що кон-тролюються державою або певним чином спiввiдносяться з нею У Конституцiї США записано, що жоден член конгресу на перiод його мандата не може займати <публiчну посаду на службi Сполучених Штатiв яка була утворена або платня на якiй була збiльшена у вiдповiдний перiод (роздiл шостий, ст. 1).

Звичайно за особами, обраними в парламент, попереднi мiсця робо ти на державнiй службi не зберiгаються. Тим самим пiдкреслюється професiйний характер дiяльностi депутатiв. Разом з тим в немало виняткiв з такого правила. Наприклад, в iталiї державнi службовцi на перiод обран-ня їх депутатами зараховуються в тимчасовий запас. По закiнченнi стро-ку мандата депутати можуть повернутись на попереднi мiсця роботи У ФРН, Францiї державнi службовцi на перiод обрання i дiяльностi в пар-ламентi можуть бути тимчасово звiльненi вiд виконання своїх обов'язкiв Для цього вони оформляють вiдпустку або вiдрядження i таким чином за ними зберiгаються вiдповiднi права, зокрема, на просування по службi та пенсiю. Однак юридичних гарантiй повернення саме на свою колишню посаду депутати не мають. У Швецiї депутати, якi займають посади на державнiй службi, повиннi на час засiдань парламенту йти у вiдпустку

Принцип несумiсностi депутатського мандата i посад на державнiй службi у рядi країн визначений бiльш вузько. Наприклад, в Австрiї державному службовцю, якщо вiн обраний у парламент, надається час для депутатської дiяльностi i водночас зменшується посадовий оклад на 25 % У разi практичної неможливостi сумiщення вiн звiльняється з вiдповiдної посади. В окремих країнах робляться винятки з принципу несумiсностi для посад вчителiв i викладачiв вузiв. iнодi для зайняття парламен-тарiями посад на державнiй службi потрiбний дозвiл самого представ-ницького органу. iснує i практика зайняття таких посад лише на обмеже-ний, визначений законом строк.

В iспанiї, Люксембурзi, Фiнляндiї тощо несумiснiсть стосується лише окремих, найвищих посад, перелiк яких звичайно обмежений. Наприклад У ст. 70 Конституцiї iспанiї до кола вiдповiдних посад вiднесеш: 1) посади суддiв конституцiйного суду; 2) вищi посади членiв державної адмiнiстрацiї визначенi спецiальним законом; 3) посада народного заступника -спецiального парламентського уповноваженого, який здiйснює контроль за додержанням прав громадян; 4) посади суддiв та iнших членiв судiв а та-кож прокурорiв; 5) посади професiйних вiйськових дiйсної служби, а також посади кадрових спiвробiтникiв полiцiї та служби безпеки; 6) посади членiв виборчих комiсiй.

У розвинутих країнах практично повсюдно визнано несумiснiсть депутатського мандата i професiйної служби в армiї, полiцiї та службi безпеки. З iншого боку, принцип несумiсностi звичайно припускає обран-ня депутата парламенту членом мiсцевого представницького органу -мунiципалiтету. Виняток становить законодавство i полiтична практика Бельгiї, iталiї, Казахстану, Росiї та деяких iнших країн.

Питання про несумiснiсть має ще один аспект, який безпосередньо стосується членiв уряду. В президентських республiках несумiснiсть депу-татського мандата та членства в урядi i взагалi в системi органiв виконав- чої влади є однiєю з основ державного ладу, побудованого на засадах жор-сткого подiлу влад. У парламентарних за формою правлiння країнах, навпаки, бiльш-менш послiдовно дiє правило, за яким мiнiстри повиннi бути членами парламенту (звичайно нижнiх палат). Вважається, що тим самим створюються умови для реалiзацiї принципу полiтичної вiдповiдальностi ' уряду та окремих його членiв перед представницьким органом. Це саме правило прийняте i в багатьох країнах з так званою змiшаною рес-публiканською формою правлiння.

Проте iснують i винятки з такого правила. Зокрема, в Казахстанi, Люксембурзi, Македонiї, Нiдерландах, Словаччинi, Францiї та Швейцарiї членство в парламентi визнається абсолютно несумiсним з мiнiстерським i портфелем. В Австрiї така несумiснiсть стосується тiльки членства в нижнiй i палатi. Все це не означає, що депутат не може бути призначений членом уряду, але у випадку такого призначення вiн повинен вiдразу або у визначений строк звiльнити своє мiсце в палатi. В Болгарiї, Естонiї i Португалiї в таких випадках депутати тимчасово припиняють свої повноваження..