53. Право народного вето та народної законодавчої ініціативи та право народного розпуску представницького органу в зарубіжних країнах.

Процедура так званого народного вето була запроваджена у швейцарському кантоні.

Інститут народного розпуску – це, коли визначена кількість громадян, які мають право голосу. Може ініціювати проведення референдуму з питань дострокового припинення повноважень законодавчого органу. Якщо за результатами такого референдуму більшість підтримає відповідну ініціативу, повноваження законодавчого органу припиняються і проводяться вибори нового складу.

Народний розпуск передбачений в основних законах окремих кантонів Швейцарії і деяких земель ФРН, а також Ліхтенштейну.

Народний розпуск стосується всього складу представницького органу, а не його окремого члена. Він допускає участь у голосуванні всього виборчого корпусу.

Народна ініціатива – є однією із форм безпосередньої демократії (Австрія, Угорщина, Ліхтенштейн, ФРН, Швейцарія), що передбачає формулювання та підтримку з боку визначеної кількості виборців вимог, внаслідок реалізації яких парламентом або безпосередньо народом можуть бути ухвалені рішення.

Існує три види народної ініціативи: законодавча, конституційна і референдна.

Отже, законодавча народна ініціатива полягає тому, що визначена кількість громадян, які мають паво голосу, може у відповідних формах вимагати прийняття парламентом конкретного закону чи внесення до нього змін, і парламент повинен таку вимогу розглянути, але не зобов’язаний її реалізувати.

54. Конституційно – правовий інститут виборів в конституційному праві зарубіжних країн.

конституційно-правовий інститут виборів – це сукупність правових норм, які регулюють процес обрання кандидатів до представницьких органів і на виборні посади. До предмета його регулювання відносять: основні принципи виборчого права; вимоги, що пред’являються до виборців і кандидатів на виборні посади; порядок формування та діяльності органів, які безпосередньо здійснюють організацію і проведення виборів; статус суб’єктів виборчого процесу – громадян та їх об’єднань; процедура виборчої кампанії і голосування; порядок визначення результатів виборів; способи оскарження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування (оскарження) результатів виборів.

У конституціях більшості зарубіжних країн спеціально застерігається регламентація інституту виборів (ст. 26 Конституції Австрії, ст. 10 Конституції Болгарії, ст. 31 Конституції Данії). До того ж в Іспанії (ст. 81 Конституції) і Молдові (ст. 61 Конституції) порядок загальних виборів регламентується органічним законом, а в Киргизстані (ст. 54 Конституції) навіть конституційним законом. В окремих державах (Аргентина, Бельгія, Єгипет, Камерун, Мадагаскар, Філіппіни, Франція) для цього приймаються виборчі кодекси – це комплексні акти, в яких міститься основна маса норм даного інституту. У ряді держав джерелами виборчого права є також судові прецеденти, акти тлумачення права, звичаї.

Існує два основних права: право обирати, яке іменується ще активним виборчим правом; і право бути обраним, яке прийнято називати пасивним виборчим правом[4]. У тісному взаємозв’язку з цими правами конституції окремих зарубіжних країн передбачали і передбачають ще одне основне право – право відкликання, тобто законодавче закріплення можливості дострокового відкликання депутатів, які не виправдали довіру виборців[5]. Останнє право існує в КНР (ст. 77 Конституції).

У багатьох конституціях зарубіжних країн закріплюються принципи виборчого права – основні вихідні положення, що покладені в основу регламентації даного інституту:

• принцип загальності виборів - надання можливості брати участь у голосуванні всім громадянам держави, відсутність у законодавстві спеціальних вимог, які обмежують участь у виборах будь-яких груп населення (за статевим, професійним, політичним, моральним цензом, цензами осілості та письменності);

• принцип рівності, тобто “формальної рівності”. Це означає, що, по-перше, кожному виборцю надається рівна кількість голосів (один виборець – один голос, але може бути 2: на виборах до Бундестагу в ФРН один голос віддається за партійний список, а другий – за конкретного кандидата по виборчому округу); по-друге, в країні існує єдиний виборчий корпус, тобто виборці не розділені на соціальні чи інші групи з різким представництвом (у КНР, наприклад, міське і сільське населення представлено в парламенті неоднаково); по-третє, депутат обирається від рівної кількості жителів або виборців, а в багатомандатних округах повинна дотримуватися пропорція мандатів і виборців на основі однієї і тієї ж квоти: по-четверте, закон висуває однакові вимоги до порядку висування кандидатів, проведення ними передвиборної агітації та визначення результатів виборів.

• Принцип прямих виборів сьогодні безспірний у більшості демократичних держав при виборах нижніх палат парламентів і президентів і практично повсюдно – при виборах органів місцевого самоврядування.

• Принцип таємного голосування передбачає виключення контролю за волевиявленням виборців, створення умов для свободи вибору.

• Принцип вільних виборів - стосується принципу вільних виборів, відповідно до якого виборець сам вирішує: чи брати йому участь у виборчому процесі і якщо так, то в якій мірі.

Виборча система – у шир. роз. – певні суспільні відносини, що складають порядок виборів органів публічної влади.

Виборча система – у вуз. роз. – спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.

Види виборчих систем:

• Мажоритарна виборча система, при застосуванні якої обраними вважаються ті кандидати, які отримали встановлену більшість голосів. (США, Франція, Великобританія, Канада). Розрізняють: мажоритарну систему абсолютної більшості (вимагає для обрання більше половини голосів від усіх зареєстрованих виборців або загальної кількості поданих голосів або поданих дійсних голосів), мажоритарну систему відносної більшості (обраним вважається кандидат, який отримав більшу кількість голосів, ніж інші кандидати), мажоритарну систему кваліфікованої більшості (обраним вважається кандидат, який отримав кваліфіковану кількість голосів, яка перевищує абсолютну більшість).

• Пропорційна виборча система, за якої депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів виборців, зібраних партіями у межах виборчого округу (Іспанія, Італія, Португалія ФРН). Види: з жорсткими списками (за яких виборець не може впливати на послідовність розташування кандидатів у списку), з преференціями (окремо виділяють вчені: дозволить громадянам обирати не лише партії, а й надавати переваги тим або іншим депутатам), з напівжорсткими списками (голосування здійснюється за список у цілому і водночас визначаються преференції).

• Змішана виборча система передбачає поєднання мажоритарної та пропорційної системи.