74. Побудова, склад, організація парламентів в зарубіжних країнах.

Одним з вихiдних моментiв у характеристицi парламентаризму як загального явища та визначеннi особливостей представницьких органiв конкретних країн є їх побудова. У свою чергу, головною ознакою побудови парламентiв значної кiлькостi країн є двопалатнiсть, або бiкамералiзм. Історично створення або збереження верхнiх палат вiдображало компромiси, що були досягнутi мiж буржуазiєю i феодальним класом в їхнiй боротьбi за полiтичну владу. Дiяльнiсть верхнiх палат має стримувати нижнi, створювати такi умови, за яких буде забезпечений зважений законодавчий процес, виключене прийняття непродуманих та поквапливих рiшень i зберiгатиметься рiвновага в державному механiзмi.

У федеративних державах двопалатна побудова парламентiв вважається чи не обов'язковою i пояснюється необхiднiстю представництва на загальнонацiональному рiвнi iнтересiв суб'єктiв федерацiї та їхнього населення. За прийнятою формулою, депутати нижнiх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цiлому, а верхнiх - тiльки свiй штат, провiнцiю тощо. характерно, що в нашi днi Польща, Румунiя, Словенiя, Чехiя i Хорватiя звернулися до двопалатної форми побудови парламентiв. Сьогоднi двопалатнiсть вже не має значення типової риси явища парламентаризму.

До другої свiтової вiйни- однопалатнi парламенти в Захiднiй Європi в умовах демократичного правлiння iснували лише в Люксембурзi й Фiнляндiї. У повоєннi роки на засадах однопалатностi були реформованi парламенти в таких європейських країнах, як Грецiя, Данiя, Португалiя i Швецiя. Однопалатнi представницькi органи були утворенi в країнах Центральної та Схiдної Європи (за винятком Юго-славiї).

Велике значення для характеристики органiзацiї парламентiв ма-ють питання їхнього складу. За своєю природою парламенти є колегiальними органами, що вже саме по собi створює умови для їх певної чисельностi, яка нерiдко прямо визначається в основних законах. У Грецiї, iспанiї, Македонiї, Португалiї, Хорватiї та деяких iнших країнах встановлено чисельний мiнiмум i максимум складу представницького органу.

У федеративних державах чисельнiсть парламентiв, точнiше їхнiх верхнiх палат, визначається по-рiзному. В тих країнах, де в конституціях фiксується конкретне i рiвне представництво суб'єктiв федерацiї у верхнiх палатах (Австралiя, США, Швейцарiя та iншi), склад останнiх, по сутi, завжди визначений i залежить лише вiд самого факту iснування цих суб'єктiв. Принцип визначеної норми представництва прямо встановлений в основних законах Австрiї та ФРН.

У деяких країнах, конституцiї або спецiальнi закони визначають норму представництва, тобто середню кiлькiсть виборцiв, яких має представляти в парламентi один депутат. У тих випадках, коли палати формуються iншими, невиборними способами, вiдповiдне число, як правило, фiксується в конституцiях або в законодавствi.

Чисельнiсть парламентiв та їхнiх палат вiдбиває певнi закономiрностi.

По-перше, кiлькiсний склад нижнiх палат практично завжди є бiльшим i навiть значно бiльшим, нiж у верхнiх палатах.

По-друге, чисельнiсть нижнiх палат певною мiрою вiдповiдає кiлькостi населення тiєї чи iншої країни, хоча така залежнiсть вiдносна. Так, в Європi найменш чисельними є парламенти в таких країнах, як iсландiя, Кiпр, Люксембург i Мальта. Вони налiчують вiд 60 до 80 депутатiв. Найчисельнiшими за складом є нижнi палати парламентiв США (435), Росiї (450), Польщi (460),

Характеризуючи загальну органiзацiю роботи парламентів, слiд зазначити, що вони працюють посесiйно.

За тривалiстю сесiї у рiзних країнах неоднаковi. Так, у Фiнляндiї парламент засiдає 120 днiв, у Данiї, Португалiї - 8 мiсяцiв, у Великобританiї сесiя палати громад триває в середньому 175 днiв. Крiм чергових, проводяться надзвичайнi, або позачерговi, сесії. На вiдмiну вiд чергових, якi скликаються за власним правом палати або за формальною iнiцiативою глави держави.

В окремих республiках (iсландiя, Португалiя) та монархiях (Нiдерлан-ди, Норвегiя) скликання позачергової сесiї здiйснюється виключно главою держави, у країнах зi змiшаною республiканською i парламентарними формами ця подiя не вiдбувається без участi уряду.

Сесiйнi засiдання палат звичайно мають вiдкритий характер. Водночас припускається проведення i закритих парламентських засiдань. Кворум для проведення засiдань встановлений рiзний: вiд трьох i сорока депутатiв вiдповiдно у верхнiй i нижнiй палатi парламенту (Великобританiя), до однiєї третини (Австрiя, Туреччина, Чехiя i Японiя) або пол-вини складу палати (майже всi iншi країни).

У двопалатних парламентах припускається можливiсть спiльних засiдань обох палат. У Норвегiї, де внутрiшню побудову парламенту лише умовно можна вважати двопалатною, спiльнi засiдання звичайно прово-дяться для усунення розбiжностей, що виникають у процесi обговорення i прийняття законопроектiв. У Росiї такi засiдання передбаченi для заслу-ховування послань президента i конституцiйного суду та виступiв керiвникiв iноземних держав. У деяких країнах спiльнi засiдання палат скликають з приводу важливих питань державно-полiтичного життя, на-приклад щоб призначити членiв уряду (Швейцарiя), щоб прийняти прися-гу в обраного президента (Австрiя) тощо.