49. Інститут омбудсмана в системі юридичних гарантій основних прав громадян в зарубіжних країнах. Основні форми реагування омбудсмана на прикладі конкретних країн.

Виник у 16 ст. в Швеції – «довірена особа», «управління справами» - доповідав королю про стан розгляду судових справ. Попри успіх шведської моделі, для більшості країн світу інститут омбудсмана став відомим лише після створення служби омбудсмана в Данії у 1953р. Саме ця модель, з огляду на близькість правової системи Данії як до романо-германської, так і до англосаксонської правових культур, отримала найбільше визнання в світі. Повноваження датського омбудсмана були дещо вужчими порівняно з його шведськими колегами, але в той же час це був перший успішний експеримент по впровадженню нової інституції в країні, де, по-перше, діяв принцип міністерської відповідальності уряду перед парламентом, а, по-друге, тривалий час існував судовий контроль за діяльністю адміністрації, якого не знали Швеція і Фінляндія.

В залежності від місця омбудсмана в системі органів державної влади та його повноважень виділяють 3 моделі:

1 – незалежний омбудсман (незалежний від будь-якої гілки влади) – Намібія, Нідерланди, Португалія

2 – парламентський омбудсман (омбудсман – уповноважена особа парламенту, яка контролює дотримання урядом прав і свобод людини і громадянина) – Швеція, Фінляндія, Норвегія

3 – виконавчий омбудсман ( контроль за виконавчою гілкою влади)

ФРАНЦУЗЬКА МОДЕЛЬ

Французька модель розглядається як одна з традиційних поряд з шведською та англійською моделями. При цьому одні науковці відносять її до моделі виконавчого омбудсмана, а інші – до гібридної моделі, яка поєднує у собі риси і парламентських і виконавчих омбудсманів.

В процесі конституційної реформи у Франції в 2008 р. зазнало суттєвих змін.

1973 р. Закон Франції «Про заснування посади Посередника».

2008 р. органічний закон «Про Захисника прав»

Особливості:

1. Посередник призначався декретом уряду Франції на 6 років. Таким чином, до 2008 року омбудсман був органом, який формувався виконавчою владою і був відповідальний перед нею. Це давало підстави відносити омбудсмана Франції до виконавчої моделі.

2008 року інститут Посередника був замінений інститутом Захисника прав, який призначається Президентом після консультації з компетентними комісіями палат парламенту та за наявності їхнього висновку. При цьому, вплив парламенту на вибір Захисника прав є досить обмеженим.

2. Наявність так званого «парламентського фільтра». Скарги Посереднику першочергово повинні були адресуватись депутату чи сенатору. Останні, в свою чергу, повинні були передавати їх Посереднику за умови, що така скарга належала до його компетенції. Ця процедура, розглядалась як така, що сприяє більш тісному зв’язку виборців з обраним від виборчого округу депутатом (за мажоритарної виборчої системи).

Сьогодні до Захисник прав звернутися можна як безпосередньо, так і через сенаторів та депутатів.

3. Раніше Посередник не мав права діяти з власної ініціативи, а також у випадках, коли був відсутній прямий інтерес скаржника. Більше того, він не міг продовжувати розслідування, якщо скаргу відкликали.

Сьогодні Захисник прав може виявити ініціативу в силу власних повноважень, а також прийняти скаргу, наприклад, від свідків неправомірних дій.

4. Особливістю французької моделі даного інституту є те, що Посередник розглядає скарги проти осіб з публічно-правовим статусом. Т.ч. Посередник не може втручатися в діяльність банків, страхових компаній, а також інших осіб приватного права. Проте, він не має права втручатися у провадження щодо порушеної у суді справи чи вимагати перегляду неправомірного рішення – не наділений правом контролювати судову систему.

5. Захисник прав не може приймати рішення, а має право лише давати рекомендації. Це склалося історично, оскільки інститут омбудсмана виник як посередник між особою та адміністрацією, метою д-сті якого було примирення.

6. Захисник прав може виступати з рекомендаціями щодо зміни законодавчих і підзаконних актів, консультувати Прем’єр-міністра з будь-якого законопроекту.

7. У Франції окремо існує інститут спеціально уповноваженого з прав дитини, який отримав назву «захисник дітей». Будь-яка дитина або піклувальник може звернутися до захисника дітей у випадку, коли вважає, що її право порушене. За своїм змістом статус захисника дітей є аналогічним статусу посередника. Різниця полягає в сфері здійснюваної посередницької діяльності, а також в тому, що захисник дітей розглядає будь-які скарги незалежно від того, чи скарга спрямована проти осіб публічного права чи проти осіб приватного права.

Таким чином, на сьогодні французьку модель омбудсмана від шведської відрізняє лише:

1. позапарламентський порядок призначення

2. формально необов’язковий характер рішень

3. відсутність можливості впливати на судову систему.

ОМБУДСМАН У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ

У Великій Британії існує ціла система уповноважених, яка налічує близько 20 видів. Існують як спеціальні уповноважені, так і т.зв. регіональні уповноважені. Найбільше значення має комісар з питань адміністрації. Особливість діяльності такого комісара пов’язана з тим, що безпосередньо особа, права якої порушені публічною адміністрацією, звернутися до комісара не має права. Фактично особа може звернутися спочатку на парламентаря, а вже парламентар звертається до комісара з питань адміністрації. Парламентський комісар з питань адміністрації не приймає рішень, а складає за результатами своєї діяльності доповідь, яку направляє парламентареві та голові парламентського комітету з питань комісара з адміністрації. Крім того відповідна доповідь спрямовується посадовій особі, яка порушила відповідні права. Якщо вимоги омбудсмана не виконуються, то він вносить відповідне питання на розгляд палати общин. В палаті общин за наслідками дій комісара також може бути створена спеціальна комісія з розслідування відповідного порушення прав людини. В Британії існує «слабка» модель омбудсмана.

Існують також комісари з питань місцевої адміністрації, які функціонують в межах адміністративно-територіального поділу, комісари з питань охорони здоров’я. Варто відзначити, що повноваження цих комісарів, принципово відрізняються від повноважень комісара з питань адміністрації тим, що до перших передбачена можливість звернення безпосередньо особою.

ОМБУДСМАН В ІСПАНІЇ

Запровадження інституту народного захисника в конституційно-політичній системі Іспанії стало одним із найбільш вдалих державно-правових нововведень після падіння диктатури Франко. Іспанцями обрана “сильна” модель омбудсмана, схожа на шведську. Проте з огляду на специфіку федеративного державного устрою країни на рівні провінцій запроваджені регіональні омбудсмани. Вони повністю незалежні у виконанні своїх повноважень від національного омбудсмана Іспанії, відносини з яким будуються на принципах координації та розмежування сфери компетенції. Таке розмежування, зокрема між регіональним омбудсманом провінції Каталонія та національним омбудсманом Іспанії, здійснюється на підставі двосторонньої угоди. Своєрідність цієї моделі пов’язана з федеративними особливостями Іспанії і, як свідчить досвід, не виправдовує себе у країнах з унітарним адміністративно-територіальним устроєм.