70 . Критерії, які визначають політико-територіальний устрій:

1. характер взаємовідносин вищих і місцевих органів державної влади

2. конституційно-правовий статус місцевих органів влади, а також юридична сила нормативно-правових актів, виданих місцевими органами

3. наявність або відсутність права на вихід держави

4. характер політико-правового зв’язку з державою та структурними частинами держави

Під політико-територіальним устроєм слід розуміти національно-територіальну організацію держави, що обіймає правове становище складових частин держави (республік, штатів, провінцій, земель, кантонів тощо) і порядок взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади.

Політико-територіальний устрій вивчає проблеми з питань організації території держави, її складових частин, їх правове становище, взаємовідносини між центральними й місцевими державними органами влади.

Розрізняють дві основні форми політико-територіального устрою: унітарну та федеративну. Вибір конкретної форми політико-територіального устрою залежить від багатьох чинників: соціально-економічних, географічних, історичних, національних, площі території тощо.

71. Ознаки:

1. наявність вищих органів державної влади і органів суб’єктів федерації

2. наявність дворівневої судової і законодавчої системи

3. право на сецесію (відокремлення) – може бути закріплено в конституції, але не обов’язково

4. наявність подвійного громадянства

5. двопалатна система парламенту, де одна палата розглядається як представницький орган всієї держави, а інша як орган представлення інтересів суб’єктів федерації

Традиційно при розгляді питання федерації розглядається питання права суб’єктів громадянства на сецесію, тобто права на вихід зі складу федерації. В контексті права на сецесію часто розглядається також питання права центральної влади на військову інтервенцію. Основний закон ФРН – право на інтервенцію

Біполярні федерації – складаються з 2-х частин (Чехословаччина)

Всі федерації поділяються на симетричні та асиметричні.

В симетричних федераціях правовий статус суб’єктів є однаковим, в асиметричних – правовий статус суб’єктів різний (приклад симетричної федерації – ФРН, асиметричної - Росія).

За розподілом компетенції між федерацією та суб’єктами федерації виділяють:

1. Американська модель – в конституції визначаються сфери відносин, які відносяться до відання центральної влади, всі інші питання відносяться до компетенції суб’єктів федерації. В літературі використовується також термін «залишкова компетенція суб’єктів федерації».

2. Німецька модель – в конституції встановлюється окремо компетенція федерації, окремо суб’єктів федерації, і окремо питання, які відносяться до сумісної компетенції суб’єктів федерації та федерації.

3. Модель, характерна для країн Латинської Америки – встановлюється в конституціях компетенція окремо для суб’єктів федерації і окремо – для самої федерації.

4. Австрійська – встановлюється сфера відносин, відносно яких приймаються загальнофедеративні закони і які реалізовуються федеративною виконавчої владою. Законодавча регламентація здійснюється центральною владою, практичне провадження забезпечує уряд суб’єкта федерації. Встановлюються питання, відносно яких приймаються центральним парламентом загальні принципи, однак ці загальні принципи конкретизуються шляхом прийняття місцевих законів, які втілюють уряди суб’єктів федерації. Встановлюються питання, які належать до відома суб’єктів федерації.

При розгляді питання федерації обов’язково необхідно звертати увагу на підстави розмежування федерації і конфедерації. Рішення загальних органів конфедерації обов’язково потребують затвердження суб’єктами конфедерації. При федеративній формі територіального устрою рішення центральних органів не потребує затвердження суб’єктами федерації і поширюється на суб’єктів федерації автоматично.