81. Мандат члена( депутата) парламенту

Сучасне слововживання поняття «мандат» – є багатозначним: 1) повноваження бути представником волі та інтересів людини, спільноти, людей, держави, виступати від їхнього імені. У Давньому Римі мандат – це різновид імперативних конституцій (законів), сутність якого полягала в повноваженнях чи інструкціях, наданих імператором своїм намісникам у провінціях та іншим чиновникам; 2) правові відносини, що виникають та існують у зв’язку із представництвом; 3) строк дії наданих повноважень Термін «мандат» латинського походження, означає доручення («ex mandatо – за дорученням»), наказ (mandаtus – судовий наказ, направлений від імені держави нижчому суду або юридичній чи фізичній особі з приписом виконати певний обов’язок

Мандат депутата (депутатський мандат) — це строкове уповноваження особи (мандатарія) на здійснення представницької влади в об'ємі, делегованому сувереном влади — народом (мандатором), підтверджений фактом обрання депутата на відповідну посаду.

Депутатський мандат - в теорії конституційного права виділяється вільний та імперативний депутатський мандат.

(Москалюк) Для імперативного мандату характерно:

1. Депутат відповідальний перед своїми виборцями.

2. Депутат може бути відкликаний своїми виборцями.

3. відпвідно до точки зору Руссо : суверенітет як правило не може бути передано депутату, передається лише право голосування (право прийняття рішень).

4. Депутат розглядається як представник певного виборчого округу.

Для вільного мандату є характерним:

1. Депутат є представником не певного округу, а всього народу.

2. Депутат може бути відкликаний своїми виборцями.

3. Депутат не несе формально юридичної відповідальності перед своїми виборцями.

Практично в усіх розвинутих країнах депутати не зв'язані юридичними обов'язками щодо своїх виборців. Вони вважаються представ­никами не відповідних виборчих округів, а всього народу (виборчого корпу­су) в цілому, і не можуть бути відкликані виборцями. Тим самим їхній ман­дат не має імперативного характеру, і його прийнято називати вільним. Та­кий характер депутатського мандата звичайно фіксується в конституціях.

Так, у ст. 67 Конституції Італії зазначено: «Кожний член парла­менту представляє націю і виконує свої функції без зобов'язального ман­дата». Ще категоричніше положення ст. 27 Конституції Франції: «Будь-який імперативний мандат є недійсним». Близькі за змістом і формою по­ложення можна знайти практично в усіх основних законах.

 Вільний мандат у зарубіжній конституційній теорії розглядається як такий, що найповніше забезпечує для депутатів можливості займати­ся тими справами, які віднесені до компетенції загальнонаціонального представницького органу. Він надає їхній діяльності політичного харак­теру і не зводить її до рівня роботи уповноважених з місцевих справ. З іншого боку, в умовах прийняття імперативного мандата зовні встанов­люється більш тісний зв'язок між парламентаріями та їхніми виборцями.

Проте значення останньої тези не слід переоцінювати. Відсутність імперативного мандата в депутатів парламенту зовсім не означає, що між ними та їхніми безпосередніми виборцями не існує прямих зв'язків. Ці зв'язки мають різноманітний і тривкий характер, а робота з виборцями займає багато часу у парламентаріїв та їхніх помічників. Зрештою від ак­тивності депутата у виборчому окрузі багато в чому залежить його по­дальша парламентська кар'єра.

Принцип несумісності депутатського мандату

Він насамперед залежить від форми державного правління.

У країнах з президентською формою державного правління парламентар не може поєднувати свій мандат з участю в органах виконавчої влади.

У країнах з парламентською формою правління парламентар може бути одночасно і членом парламенту і членом уряду.

В країнах зі змішаною формою правління може застосовуватись як перший, так і другий варіант. Однак, за загальним правилом парламентар не може займатися будь-якою оплачуваною діяльністю, крім наукової, викладацької і творчої.