35. Поняття конституційно-правового статусу особи в зарубіжних країнах. Основні підходи до правового регулювання конституційного статусу особи в зарубіжних країнах.

К-пр статус особи у широкому розумінні - це положення особи у суспільстві і державі.

У вузькому розумінні - це сукупність прав, свобод, обов'язків особи, закріплених Конституцією, гарантії їх захисту.

(Це не за Шаповалом, вибачте, на таке в мене терпіння не вистачило, проте за змістом це схоже на те, що в нього дуже розмито)

У літературі для позначення фактичного становища індивіда використовуються два поняття, які і етимологічно і по суті збігаються: "правове становище" і "правовий статус".

У самому загальному вигляді правовий статус людини і громадянина визначається як юридично закріплене становище індивіда в державі. При цьому важливо звернути увагу на те, що конституційний статус є єдиним і однаковим для усіх громадян держави, незалежних від конкретних обставин. Якщо і мають місце якісь обмеження загального правового статусу людини і громадянина, то вони мають бути передбачені в принципах і нормах Конституції.

До структури конституційного (конституційно-правового) статусу людини і громадянина відносять, в основному, такі компоненти:

1) громадянство; 2) основні права, свободи та обов’язки; 3) правові принципи; 4) гарантії правового статусу, з-поміж яких особливе значення має юридична відповідальність.

У конституційному праві зарубіжних країн склалися чотири різні підходи до проблеми правового статусу людини і громадянина.

Перша модель ліберальна (у своїй основі західна) робить акцент у конституційному законодавстві на тій групі прав, які насамперед стосуються автономії особи (людини). У даній моделі обмеження, які покладаються на людину (громадянина) при здійсненні нею своїх прав, пов’язані головним чином з питаннями забезпечення суспільної моралі, публічного порядку, запобігання насильства, припинення зловживання правами, не порушення прав 3-х осіб. Всі вони точно зафіксовані в законодавстві. Інколи в літературі таку модель характеризують як індивідуалістичну модель правового статусу людини. Вона сприйнята в розвинутих державах, в обмеженому вигляді ; в багатьох країнах, що розвиваються, запроваджуються з деякими особливостями в постсоціалістичних державах. Також у даній моделі розділяється поняття прав людини (належать кожному суб'єкта як члену громадянського суспільства) і прав громадянина (належать особі як члену політичного суспільства).

Другий підхід до проблеми правового статусу людини і громадянина пов’язаний з марксистсько-ленінською концепцією і тепер характерний для конституційного права В’єтнаму, Китаю, КНДР, Куби. В своїй основі це колективістський підхід і побудований на пріоритеті колективу (суспільства, класу, об’єднання і т.п.) стосовно особи, на обмеження прав особи "в інтересах суспільства". В конституціях соціалістичних держав головними (основними) вважаються соціально-економічні права (на працю, освіту, охорону здоров’я тощо. В Основному законі КНР, наприклад, політичні права у найбільш повному обсязі (у першу чергу виборчі) подаються тільки трудящим громадянам. При такому підході в конституціях, як правило, закріплюється великий перелік обов’язків громадян перед суспільством, деякі з яких мають моральний характер (наприклад, обов’язок дотриматися правил соціалістичного співжиття).

Третій підхід до правового статусу людини і громадянина характерний для мусульманських країн. І хоча в сучасних конс­титуціях він отримав не досить помітне словесне, але принципове за своєю суттю вираження. Зокрема, коли йде мова про здійснення принципу рівності, в конституціях робиться відпо­відне застереження про рівність за шаріатом. Це, звичайно, тягне за собою позбавлення жінок низки політичних і цивільних прав. Акцент у правовому регулюванні переноситься не на права, а на обов’язки перед Аллахом, перед громадою правомірних мусульман.

Свій підхід до правового статусу людини і громадянина склався в деяких країнах Тропічної Африки, Океанії, частково в окремих державах Азії та Латинської Америки. Сутність його полягає в тому, що людина розглядається як невід’ємна "клітина" племені. Її права реалізуються тут колективно і в колективі. Навіть особисті питання (наприклад, питання шлюбу) вирішуються за участю вождів племені. І хоча у конституціях містяться ті ж переліки прав і свобод, які традиційні для світової спільноти, все ж відгомони звичаєвого права можна виявити в законодавстві. Так, в основних законах Ботсвани і Соломонових Островів у парламентах є палати вождів; у Конституції Бразилії говориться про права індіанських племен та інших аборигенів; у Західному Самоа голова сім’ї (айгі) голосує на виборах за всіх своїх домочадців.