24.Парламентські регламенти(статути) як джерело конституційного права в зарубіжних країнах. Особливість парламентських регламентів в англомовних країнах.

Такі нормативно-правові акти врегульовують питання внутрішньої організації діяльності парламенту (палат парламенту). Їх принципова особливість полягає в тому, що такі акти не потребують промульгації (підписання президентом), а значить вони підписуються спікером парламенту або однієї з палат. Такі акти приймаються абсолютною більшістю від складу парламенту, інколи вимагається більшість у дві третини (Австрія, Іран, Словенія, Угорщина). В окремих випадках регламент законодавчого органу відправляється на перевірку до органу конституційного контролю (класичним прикладом в цьому відношенні є Франція).

В Конституціях зазвичай дуже рідко регулюються питання регламенту палат парламенту, навіть якщо такі згадки є, вони стосуються вимоги більшості для затвердження парламентом свого регламенту.

Парламентські регламенти не рідко характеризують як підзаконний акт, хоча практично неможливо визначини конкретні закони, яким би він мав відповідати за змістом. До того ж порядок його прийняття мало чим відрізняється від порядку прийняття закону закону парламентом, а вимога його абсолютної, або кваліфікованої більності взагалі підвищує його значення. Тому за регламентом нарідко визнається і сила закону, хоча і не завжди це вірно.

Водночас, в Естонії передбачається прийняття закону про затвердження регламенту.

В англомовних країнах, що сприйняли британську конституційну модель, регламенти являють собою сукупність постійних або тимчасових (звичаєвих) правил, прийнятих палатами парламенту або встановлених їхніми керівними органами (спікерами). Такі правила скоріш за все виконують роль парламентських прецедентів – тобто поведінка у конкретних ситуаціях, яка вважається обов’язковою на випадок повторно такої ситуації. Наприклад, щоб депутату британського парламенту було дозволено сказати, на ньому має зупинити свій погляд спікер.

25.Конституційно-правовий звичай як джерело конституційного права в зарубіжних країнах: поняття, ознаки. Приклади конституційно-правового звичаю.

Другу групу джерел конституцiйного права становлять неформалiзованi джерела - рiзнi нормативнi форми, що за своєю природою є звичаями. Як-що законотворчiсть - це створення конкретних нормативних актiв, то пра-вовий звичай є результатом досить абстрактної суспiльної практики, в якiй неможливо розмежувати нормотворчий процес та його результат.

Звичаї розрізняють

1) як форми юридичнi (правовi звичаї). Юридичний звичай виступає як джерело конституцiйного права здебiльшого в англомовних країнах. Звичаєво-правовi норми пов'язанi з функцiонуванням важливих об'єктiв конституцiйного регулювання. Дiя їх поширюється на законодавчу i виконавчу владу. У Великобританiї до зви-чаєво-правових належать норми, що визначають змiст королiвської преро-гативи - сукупностi правомочностей, якi формально належать монарховi, але в основному реалiзуються урядом. Правовi звичаї регламентують деякi питання роботи парламенту. Аналогiчну природу мають норми, якi фор-мулюють прийнятий у цiй країнi конституцiйний принцип парламент-ського верховенства та деякi iншi.

2)неюридичнi (норми, встановленi на основi однакової практики полiтичного змiсту). Наприклад, вiдповiднi правила регламентують питання органiзацiї i дiяльностi парламентських структур у зв'язку з участю в їх ро-ботi полiтичних партiй. Щ правила являють собою полiтичнi звичаї, якi є не-формалiзованими i водночас не мають юридичного значення. Державнi орга-ни, якi створюють полiтичнi звичаї, не визнають їх юридичне обов'язкови-ми, хоч i виконують встановленi в них вимоги.Використання полiтичних звичаїв як одного iз засобiв регулювання державно-полiтичних вiдносин владарювання має мiсце в усiх без винятку зарубiжних країнах. Зага-лом полiтичнi звичаї слiд оцiнювати як джерело фактичної, а не юридич-ної конституцiї. Водночас вони є джерелом неписаних, несистематизованих конституцiй

Правовi звичаї мають таку саму юридичну силу, як i законодавство та судовi прецеденти, але, на вiдмiну вiд законiв i судових прецедентiв, якi мають офiцiйну писану форму, звичаї такої форми не мають.

Роль звичаїв у конституцiйно-правовому регулюваннi залежить вiд iсторичних i нацiональних особливостей системи права тiєї чи iншої країни.

iнакше слiд оцiнювати нормативну природу рiзноманiтних правил звичаєвого характеру, що складаються в практицi тих чи iнших державних органiв. Таких правил багато, певна частина з них стосується об'єктiв кон-ституцiйного права.

Щодо співвідношення конституційно-правових угод та звичаїв, існує декілька точок зору:

1. Дані явища розглядаються як синонімічні.

2. Звичай забезпечується можливістю судового захисту, а конституційно-правові угоди – ні.

3. Конституційно-правові угоди врегульовують відносини між органами державної влади, а звичаї – в межах діяльності одного органу, тобто фактично конституційно-правові звичаї не потребують консенсусу.

Критерії допустимості використання звичаїв:

• Звичай має існувати з незапам’ятних часів, до 1189 р (презумпція давності звичаю)- це був перший рік правління Річарда І (Річарда Левове Серце).

• Розумність звичаю - якщо звичай виник в результаті свавільного рішення чи випадкових обставин (наприклад як дарунок монарха), то такий звичай не може розглядатися як джерело права.

• Визначеність звичаю - повинен містити конкретне, чітке правило поведінки.

• Безперервність звичаю.

• Обов’язковість звичаю.

В юридичній літературі вирізняються дві форми, два рівні санкціонування звичаю: посилання на нього в законі чи використання його в якості основи судового або адміністративного рішення. Обидві названі форми є малоприйнятними для конституційного права, де звичаї санкціонуються, як правило, не законом чи судовим рішенням, а багаторічною політико-правовою практикою, тобто повторюваною тривалий час діяльністю суб’єктів конституційно правових відносин, насамперед вищих органів державної влади

За загальним правилом, правові звичаї не користуються підтримкою судів, тобто їхнє порушення не тягне юридичної відповідальності. Проте у конституційному праві ситуація дещо інша.

Конституційні звичаї мають настільки великий, глибинний сенс івиняткове значення для нормального функціонування державноорганізованого суспільства, що їх порушення обов’язково тягне для порушника суттєві політичні наслідки, аж до так званої «політичної смерті».

Приклади конституційних звичаїв: (БУДЬ ЛАСКА використовуйте по одному прикладу – не пишіть всі, щоб на іспиті в різних групах не повторювались приклади!!!)

• Наприклад, за звичаєм, лорд-канцлер (голова Палати лордів)сидить на так званому «мішку з шерстю»; при відкритті британсь-кого парламенту посланець з Палати лордів при підході до Палатигромад тричі стукає у двері – це означає, що він ніби то проситьприйняти посланця від королеви; члени британського парламентуголосують не шляхом підняття рук, а проходячи у спеціальні дверітощо.

• Крім конституцій та виборчих законів, вимоги до кандидатівна виборні посади можуть висувати й конституційні звичаї. Так,у США кандидат, окрім конституційних вимог, має відповідатитак званій «формулі W.A.S.P.», тобто бути білим протестантом ан-гло-саксонського походження. У країнах, де встановлена офіцій-на церква, звичай вимагає від кандидата належати до лона цієїцеркви тощо.

• У деяких країнах конституційними звичаями визначається по-рядок наступництва президентського поста у випадку його достро-кового звільнення. Це питання вперше виникло в США у 1841 р.після смерті Президента У. Гаррісона. Віце-президент Дж. Тайлер івся країна стикнулися з дилемою: чи бути йму Президентом у пов-ному сенсі слова чи тільки виконуючим обов’язки? Тайлер обравперший варіант і тим самим створив конституційний звичай, за-вдяки якому вісім віце-президентів США потім ставали президен-тами країни, не будучи обраними на цей пост. І тільки у 1933 р.,шляхом прийняття Двадцятої поправки до Конституції США, цейзвичай отримав закріплення у позитивному праві.

• Конституційні звичаї дедалі більше «вкорінюються» і в постра-дянських країнах. Наприклад, з 2000 р. у Російській Федерації(далі – РФ) існує Державна Рада як дорадчий орган, що допомагаєПрезидентові у виконанні його конституційного обов’язку забез-печувати узгоджене функціонування органів державної влади –як федеральної, так і суб’єктів РФ. Для вирішення оперативнихпитань існує президія Держради із семи членів, склад котрої Пре-зидент зобов’язаний повністю оновлювати кожні півроку. За зако-нодавством Президент не обмежений у виборі членів ДержавноїРади, які увійдуть у цю «сімку». Однак за період існування цьогооргану склався конституційно-правовий звичай, згідно з яким закожним з федеральних округів резервується по одному місцю.