8. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу правової держави.

ввів Кант – права людини зобов’язують державу так само, як і норми права. Ідея існування принципу – захист прав і свобод людини і громадянина

Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів.

Для правової держави характерні наступні ознаки (суть принципу):

• Людина може робити все, що не заборонено і така поведінка буде правомірною.

• Права людини повинні зобов’язувати державу так само, як і норми діючого права.

• Держава може втручатися лише тоді, коли особа порушує вимоги права.

• Особа ніколи не повинна розглядатися як засіб.

• Держава є об’єднанням людей, підпорядкованих праву.

Існує 2 концепції правової держави:

1. Формально-правова держава (Німеччина)

• беззаперечне виконання законів

• спочатку виконання закону, а потім його оскарження (суд може звернутися до КС і тільки КС може визнати певну норму неконституційною; до цього закон застосовується)

ст. 5 Конституції Швеції: «Принципи діяльності держави регулюються правом. Право є основою та рамками діяльності держави. Діяльність держави має відповідати публічним інтересам та бути пропорційною визначеним цілям»

ч. 3 ст. 20 Основного Закону ФРН: «Конституційний устрій визначає законодавство; виконавча і судова влада діють відповідно до закону та права»

2. Матеріально-правова держава (США)

• закон може не виконуватися за умови, якщо його виконання призведе до порушення прав людини.

• суд на власний розсуд визначає – чи порушив закон права конкретної особи

• ідея верховенства права

Цей принцип ототожнюється з принципом Верховенства права, що був розроблений Альбертом ван Дайсі

Верховенство права за концепцією Дайсі включає 3 елементи:

1. Неможливість свавільного втручання держави в життя особи (відсутність широких дискреційних повноважень у держави та її органів).

2. Юридична рівність громадян перед законом.

3. Права особи повинні мати механізм їх захисту і реалізації.

В процесі розвитку концепція Дайсі зазнає певних коректив, проте це не зменшує її значущості. Зокрема, в доповіді, схваленій Венеціанською комісією (25-26 березня 2011 року) пропонується розуміти принцип верховенства права як сукупність таких складових:

1. юридична визначеність

2. заборона свавілля

3. доступ до правосуддя, представленого незалежними безсторонніми судами

4. дотримання прав людини

5. заборона дискримінації

6. рівність перед законом

Проте, як видається, зазначені елементи, так чи інакше, шляхом їх поєднання можуть бути зведені до доктрини Дайсі.

Верховенство права має 2 розуміння:

• широке – принцип правової організації державної влади в цілому – «верховенство права над державою»

• вузьке – «верховенство права над законом»

9. Поняття та конституційне закріплення в зарубіжних країнах принципу розподілу влади.

Праці Дж. Локк, Монтеск’є – «Про дух законів»

Цей принцип може розглядатися з однієї сторони як розподіл влади між гілками влади, а з іншої як розподіл влади між органами публічної влади та інститутами громадянського суспільства (діяльність політичних партій, громадських організацій тощо).

Суть принципу розподілу влад (Хессе):

1. розрізнюванні функції правотворчості, виконання і правосуддя

2. наділення цими функціями різних влад

3. заборона присвоєння однією владою іншої

4. взаємний контроль та обмеження влад

В сучасних умовах принцип розподілу влади тлумачиться з урахуванням наступних застережень:

1. Крім вказаних вище влад досить часто виділяють також як окрему владу контрольно-наглядову владу. В конституціях латиноамериканських держав як окремий вид влади розглядається т.зв. виборна влада

2. Розподіл влади здійснюється в сучасних умовах не лише між гілками влади, а й всередині кожної з гілок.

3. Влада поділяється не лише за функціональною спрямованістю, але і вертикально.

За формою закріплення принцип розподілу влади може бути здійснений або безпосередньо з тексту конституції або внаслідок застосування системного способу тлумачення положень конституції.

Принцип вперше закріплений в Конституції США 1787 р. – діє «система стримувань і противаг» (механізм взаємного контролю і суміжної компетенції).

Відповідно до концепції системи стримувань і противаг, законодавча і виконавча влада перебувають в конкуренції між собою. Ця конкуренція забезпечується можливістю обмеження влади однієї гілки влади іншою гілкою.

До елементів механізму системи стримувань і противаг за Конституцією США відносяться:

1. Різний порядок формування вищих державних органів

• Президент – колегією виборців,

• палата представників - всенародним голосуванням,

• сенатори призначаються законодавчими органами штатів

• призначення на вищі посади в органах виконавчої влади та суддів здійснюється Президентом за поданням та згодою Сенату

2. Можливість використання процедури імпічменту Сенатом та Палатою представників відносно Президента. Право Президента застосовувати вето до прийнятих законів.

3. Різним строк повноважень вищих органів держави (Президент обирається на 4 роки, конгресмени – на 2 роки, сенатори – на 6), а також різним порядком формування цих вищих органів державної влади.

2 підходи до розподілу влад:

1. пов'язаний з президентськими республіками («жорсткий») – США

3 вищі органи – Конгрес, Президент, Верховний Суд США

особливість – гілки ізольовані одна від одної

Наприклад, в США суди загальної юрисдикції здійснюють конституційний контроль, проте відмінити такий закон не можуть, бо це компетенція Конгресу.

2. пов'язаний з парламентською формою правління (парл. республіки, парл. монархії) – ФРН

Відбувається змішування влад: коли гілки влади не конкурують між собою, а взаємопроникають, так званий принцип «злиття влад».

Наприклад, лише член парламенту може бути членом уряду; інститут політичної відповідальності уряду перед парламентом.

Особливість системи «стримувань і противаг» – представлена (1) опозицією, (2) незалежністю суду.

Принцип поділу влади в країнах з парламентарною формою правління забезпечується колегіальним характером прийняття рішень в уряді.

В окремих випадках принцип поділу влади реалізується через теорію т.зв. координаційної влади, яка передбачає наявність влади, що не має самостійних владних повноважень, тобто не відноситься до законодавчої, виконавчої або судової, однак має суттєві важелі впливу на відповідні гілки влади (класичним прикладом є Італія; Україна (Президент)).