21.Форма та структура Конституцій в зарубіжних країнах.(приклади різних за формою конституцій)

Форма конституцій – це спосіб організації та вираження правового матеріалу.

Ще з минулого століття конституційна доктрина поділяє конституції на: писані і неписані. Цей поділ досить умовний, але став традиційним. Писаними є конституції, що мають конкретну юридичну форму, чітку структуру, назву, приймаються в установленому законом порядку. Таких конституцій, звичайно, переважна більшість.

Писані поділяються на:

1. консолідовану або кодифіковану(конституція Італії (1948), Індії(1949), Іспанії(1978) тощо) - конституція складається з єдиного писаного акта, що регулює уся основні питання конституційного характеру.

2. некодифіковану - коли одній й ті ж питання регулюються декількома писаними актами.

НА ДУМКУ ШАПОВАЛА: він вважає що несистематизованим конституціям ( а саме їх частинам) притаманна така ж структура як і в звичайних Конституціях(преамбула, основна частина, перехідні прикінцеві положення). Значення несистематизованих він пов’язує з двома розуміннями:

1. одне з яких пов’язано з конституцією Великобританії(така модель сприйнята лише в Новій Зеландії (Приклад Конституція Нової Зеландії: У Новій Зеландії немає кодифікованої конституції, однак існує низка Конституційних Указів, перший з яких було ухвалено 1846 року, а останній — 1986 року. Усі вони, а також конституційні звичаї і низка інших законодавчих актів та положень формулюють основні принципи державного устрою. Деяка кількість актів британського законодавства історично увійшли в конституційну базу Нової Зеландії. Одними з найважливіших серед них є Білль про права 1689 року і Конституційний Указ 1852 року. У політичному житті країни було зроблено декілька спроб запровадження єдиної конституції країни (остання з них, 1986 року, не здобула підтримки)

2. несистематизовані конституції з якостями основного закону – це сукупність нормативно-правових актів за кожним з яких визнається вища юридична сила, окрім того, серед них виділяється той акт, який є головною складовою частиною (конституції Швеції, Австрії, Канади)

До них відносяться конституції Канади, Фінляндії та ін. ПРИКЛАДИ(пишіть лише один з них, щоб на екзаменах в різних групах не було одного і того ж):

• Конституцiю Фiнляндiї(до1999р.) становлять чотири акти вiдповiдного характе-ру, введенi у рiзнi роки: Форма правлiння 1919 р. (цим же роком звичайно позначається i сама конституцiя країни), Акт про парламент 1928 р. i два акти щодо органiзацiї виконавчої та судової влади, прийнятi у 1922 роцi.

• Конституцiя Швецiї включає три конституцiйнi закони - Форму правлiння та Акт про свободу друку, прийнятi у 1974 р., а також Акт про престолонаслiдування 1810 р. Ранiше до конституцiйних законiв належав i Акт про рикстаг (парламент), але новий такий акт, прийнятий у тому ж 1974 р., зайняв промiжне положення мiж конституцiйними i зви-чайними законами. Частина його положень може бути змiнена у порядку, що застосовується до конституцiйних законiв, частина - на основi звичай-ної законодавчої процедури.

• В Австрiї поняття конституцiї звичайно ототожнюється з Консти-туцiйним законом 1920 р., який регламентує питання державного устрою. Однак вiн не вичерпує змiсту конституцiйного регулювання в цiй країнi. Офiцiйно конституцiйними законами також визнанi Конституцiйний за-кон про нейтралiтет 1955 р. та деякi iншi акти, прийнятi у попереднi ро-ки, зокрема ще за часiв iснування Австро-Угорської iмперiї. Серед них на-самперед слiд назвати Основний закон держави про загальнi права грома-дян i земель 1867 р., Закон про захист .свободи особи 1862 р. i датований тим самим роком Закон про охорону недоторканностi житла.

Неписані конституції:

Поняття неписаних конституції досить спірне в літературі.

Зокрема Шаповал вважає, що неписанi конституцiї (iснують на його думку тiльки у Велико-британiї i Новiй Зеландiї – вони є також і несистематизованими) - являють собою досить широку сукупнiсть джерел, нерiдко застарiлих i навiть архаїчних, до яких належать закони, судовi прецеденти, окремi акти глави держави, правовi звичаї, консти-туцiйнi угоди тощо. Найiстотнiшою особливiстю неписаних конституцiй є те, що норми законiв, якi входять до їхнього складу, є нормами звичайного характеру. У конституцiйнiй теорiї i прак-тицi вiдповiдних країн не вживається поняття основного закону.

Саме визначення вiдповiдних конституцiй як неписаних слiд визнати неточним, оскiльки насправдi вони складаються як з писаних компонентiв (закони та судовi прецеденти), так i з неписаних (звичаї, конституцiйнi уго-ди). Конституцiя як основний закон за формою i за суттю є систематизова-ним актом. Конституцiї ж названих країн можна визначити як несистема-тизованi, що до того ж не мають юридичних якостей основного закону.).

На думку А.З. Георгіца: неписані конституції, тобто такі, що взагалі незафіксованих у документах, то вони існують, як правило, тимчасово — після революцій, державних переворотів і т.ін., як, наприклад, було в Румунії після грудневого повстання 1989 р. Водночас зберігають свою дію попередні акти поточного законодавства, якщо вони не суперечать суті та цілям нового режиму.

У літературі нерідко говориться про наявність конституцій змішаного типу. Частково вони писані та включають парламентські закони та судові рішення, що є обов’язковими прецедентами. Частково ж складаються зі звичаїв і доктринальних тлумачень.

Приклад – Великобританія (прим. автора –цю конституцію я зустрічала як в писаних не кодифікованих, так і в неписаних, а також змішаних – я так зрозуміла ніхто точно не знає до яких вона відноситься – вибирайте самі ) Її конституція складається з наступних основних частей:. Статутне право (Сюди включаються деякі древні акти і ряд важливих парламентських законів конституційного характеру: Велика хартія вольностеі̆ 1215 г, Петиція про право 1628 г, Білль про права 1689 г, Акт про устрій 1701 р, акти про парламент 1911 і 1949 рр., Акт про перство 1963 р., Акт про расові відносини 1968 р. і ін.) Загальне право (судове право, прецедентне право) - було створено королівськими судами і спочатку протиставлялося місцевому звичаєвому праву. Воно ґрунтувалося не так на законі, а на принципах справедливості і розуму, здорового глузду. Норми загального права зіграли особливо важливу роль у сфері визначення обсягу та порядку здійснення цивільних прав і свобод. Конституційні угоди - правила політичної практики, які вважаються обов'язковими і неухильно дотримуються тими, кого вони безпосередньо стосуються. Юридично вони не мають ніякоі̆ сили і, тим не менш, складають важливу частину неписаноі̆ британскоі̆ конституції.

Варто звернути увагу на дещо умовний характер поділу конституцій на писані, змішані та неписані, оскільки нерідко і при наявності писаної конституції в країні діють, зокрема, конституційні звичаї. Так, за Конституцією Франції Прем’єр-міністр є відповідальним тільки перед нижньою палатою парламенту, насправді ж він несе відповідальність і перед президентом.

Як юридичний документ конституція має внутрішню логіку, певну структуру. Структура конституції — це її внутрішній поділ на певні частини: розділи, параграфи і т.ін. Як правило, конституції мають стандартну структуру: преамбулу (вступну частину), основну частину, прикінцеві та перехідні положення, а в ряді випадків і додатки.

Питання про структуру конституції в теорії розглядається не з точки зору юридичної техніки, а в правовому і політичному аспектах. Як і де регулюється те чи інше питання, в якому розділі і в якому параграфі – часто-густо має конкретне політичне значення, політичний зміст або підтекст.

Преамбула (фр. рréambule — передмова) з точки зору конституційної доктрини – необхідний складовий елемент конституції, та є чимало конституцій без неї (наприклад, Греції, Італії). В ній знаходять відображання такі важливі питання, як: цілі конституції; історичні умови, які передували її прийняттю; ставлення до прав і свобод людини; загальні засади державної політики; іноді вказується приналежність держави до світової спільноти. І хоча положення преамбули не є правовими нормами, але вони мають нормативне значення для тлумачення та застосування решти положень конституції. Виняток — Конституція Франції. В ній перша стаття тексту Основного закону вміщена прямо в преамбулі (це своєрідна "стисла конституція"). А в Конституції Туреччини в ст.176 встановлена сутність преамбули: «У преамбулі задекларовані основоположні ідеї та принципи що покладені в основу Конституції, в преамбула становить невід’ємну її частину». Преамбула ознаки:

1)обсяг залежить від обсягу Конституції ( але у постсоціалістичних і пострадянських країнах вона об’ємна)

2) інколи має суто технічний характер (Фінляндія)

3)більшість її положень моделює поведінку суб’єктів конституційнго права – тому деякі її положення можна вважати нормативними (наприклад цілі Конституції)

4)найбільш важливим є те, що в ній зазвичай йдеться про народний суверенітет та спосіб прийняття основного закону)

Основна частина – власне сам текст Конституції. Звичайно він поділений на розділи, статті, параграфи, які мають нумерацію. Кожний розділ регулює певну сферу суспільних відноси, а статті містять конкретні норми.

У більшості випадків розділи Конституції (на відміну від самих статей) мають назви, що інколи полегшує системне тлумачення нормативних приписів в цих розділах.

Побудова основної частини має також свою внутрішню логіку: автори (розробники) конституції застосовують принцип важливості (значущості) інститутів. У сучасних конституціях на першому місці, як правило, ставлять розділ “загальні засади (основні принципи)”, далі — права і свободи людини та громадянина, і тільки після них — устрій держави і систему державних органів. Прийнято вважати, що вперше такий порядок побудови тексту Основного закону застосували італійці в своїй Конституції 1947 р.

Прикінцеві положення — це, з одного боку, частина основного закону тексту, а з іншого, як правило, норми процесуального характеру. Тут звичайно встановлюється порядок набуття чинності конституції. Інколи, якщо це не врегульовано в останній частині, тут вміщують норми про порядок зміни конституції або про державну символіку.

Перехідні положення мають своїм головним призначенням забезпечення спадкоємності між минулою та нині діючою конституціями. Вони, зазвичай, визначають строки набрання чинності окремих конституційних норм, які не можуть бути реалізовані відразу, порядок і строки заміни старих конституційних інститутів новими. Наприклад, органи, призначені (обрані) безстроково (для прикладу, суди), у демократичних державах не розпускаються і не замінюються іншими в зв’язку з прийняттям нової конституції.

Додатки до конституції іноді мають важливе юридичне значення. Наприклад, у деяких додатках до Конституції Індії міститься розподіл компетенції між Союзом і штатами. Декілька додатків містить і Конституція Канади. З-поміж них додаток із 30 пунктів "Про актуалізацію Конституції", додаток "Робота і публічна власність провінцій, які є власністю Канади", "Присяга на вірність" та ін.