76. Конституційна компетенція зарубіжних парламентів.

Згiдно з принципом розподiлу влад, парламенти визначаються як носiї законодавчої влади. <Всi встановленi у конституцiї законодавчi повноваження належать конгресу Сполучених Штатiв> - записано в ст. 1 Конституцiї США. Ця iдея в тiй чи iншiй формi викладена в основних законах практично в усiх розвинутих країнах.

Сучасна конституцiйна теорiя та практика не визнає парламенти верховними органами влади. Вони не повновладнi, неправомочнi розгля-дати i вирiшувати будь-яке питання, що належить до вiдання держави, бо це б суперечило iдеї установчої влади. Всi повноваження парламентiв належать їм завдяки фiксацiї в конституцiях якi й надiляють представницькi органи вiдповiдною компетенцією.

Характеризуючи форму закрiплення i змiст парламентської компетенцiї певною мiрою пов'язанi з побудовою представницьких органiв. Зокрема, бiкамералiзм парламентiв зумовлює наявнiсть повноважень у кожної з двох палат, i, як правило, нижнi палати вiдiграють бiльшу i навiть домiнуючу роль. Разом з тим є парламенти, де повноваження палат в цiлому рiвнi (Італiї, США). Зокрема, обидвi палати американського конгресу мають однаковi законодавчi повноваження.

Інодi кожна з палат має особливi, притаманнi тiльки їй повноваження. Наприклад, сенат конгресу США має виключне право давати <пораду i згоду> щодо кандидатур, пропонованих президентом на цiлий ряд посад, а також щодо ратифiкацiї мiжнародних договорiв. Палата представникiв має право притягати до вiдповiдальностi у порядку iмпiчменту президента та деяких посадових осiб, а правом розглядати справи порушенi в такому порядку, надiлений сенат. Наявнiсть окремих, особливих повноважень у кожної з палат характеризує i деякi парламенти, палати яких не можна визнати рiвноправними.

Змiст компетенцiї парламентiв зумовлює характер їхнiх функцiй. До парламентських функцiй звичайно вiдносять законотворчiсть, прийняття бюджету i контроль за дiяльнiстю органiв виконавчої влади. Серед цих функцiй також називають зовнiшньополiтичну i судову.

Мають право схвалювати укладенi мiжнароднi договори та угоди. Бiльш суттєвим є право парламентiв на ратифiкацiю та денонсацiю мiжнародних договорiв або на участь у цьому процесi, закрiплене в конституцiях цiлого ряду держав.

До зовнiшньополiтичних повноважень парламентiв треба також вiднести право оголошувати вiйну i укладати мир. В цiлому ж парламен-ти стоять осторонь активного формування i здiйснення зовнiшньої полiти-ки. Цю дiяльнiсть вiднесено до повноважень органiв виконавчої влади.

До компетенцiї парламентiв деяких держав входять певнi судовi повноваження. У Великобританiї представницький орган у випадках так званих злочинiв проти парламенту або порушення парламентських привiлеїв та iмунiтетiв (прав, повноважень та пiльг депутатiв i парламен-ту в цiлому) нерiдко бере на себе прямi судовi функцiї. Зокрема, палата громад має право притягати до вiдповiдальностi як своїх членiв, так i стороннiх осiб. За її рiшенням депутати можуть бути вiдстороненi на деякий час вiд роботи в парламентi або взагалi виключенi з його складу. Для де-путатiв, а також для iнших осiб передбаченi й такi заходи, як попереджен-ня, догана або навiть позбавлення волi. Найважливiшими парламентськими повноваженнями судового ха-рактеру е повноваження, пов'язанi з вiдповiдальнiстю з використанням процедури iмпiчменту та iнших подiбних процедур.

Здiйснюють парламенти i деякi iншi функцiї. Однак саме законодавчi повноваженвя становлять їхнє головне призначення. Вiдповiдна компетенцiя парламентiв у рiзних країнах по-рiзному фiксується в конституцiях. Наприклад, у роздiлi восьмому ст. 1 Конституцiї США подано перелiк напрямiв законодавчої дiяльностi конгресу. Бiльш-менш предметне про законодавчi повноваження йдеться i в iнших основних законах.

Дещо iнакше питання парламентських повноважень регламентуються в конституцiях Австрiї, iталiї, Польщi, Чехiї та деяких iнших держав. Зокрема, згiдно зi ст. 70 Конституцiї iталiї, <законодавча функцiя здiйснюється спiльно обома палатами>. Не менш загальний характер мають формулювання, за якими законодавча влада здiйснюється спiльно монархом (президентом) i парламентом. Такi формулювання мiстять основнi закони Бельгiї, Грецiї, iсландiї, Норвегiї i Фiнляндiї. За змiстом вони близькi до тих, якими користуються в конституцiйнiй теорiї та практицi Великобританiї та деяких iнших англомовних країн, де законодавчий орган позна-чається формулою <король i палати>, або <король у парламентi>. Це, однак, найчастiше означає лише те, що урядовi законопроекти вносяться в парламент вiд iменi монарха або що прийнятий палатами законопроект стає законом тiльки пiсля пiдписання його главою держави i обнародування.