79. Дипломатичне право

Дипломатичне право— галузь міжнародного права, що представляє собою сукупність норм, що регламентують статус і функції державних органів зовнішніх зносин. Система дипломатичного права відповідає основним формам дипломатії: двосторонньої дипломатії, здійснюваної через дипломатичні чи представництва через так називані спеціальні місії, багатобічної дипломатії, здійснюваної делегаціями на міжнародних конференціях і сесіях органів міжнародних організацій, а також постійними представництвами держав при міжнародних організаціях.

Як уже було зазначено, дипломатичне право з моменту свого виникнення і протягом тривалого часу розвивалося на основі звичаїв, що складалися. Одним із перших документів договірного характеру, які набули широкого розповсюдження і визнання, став підписаний на Віденському конгресі 1815 р. Регламент про дипломатичні ранги, названий за місцем прийняття Віденським (або Віденським протоколом).

З утворенням Організації Об'єднаних Націй, і особливо, із створенням Комісії міжнародного права ООН, враховуючи, що діяльність дипломатичних представництв визначається, в основному, нормами звичаєвого права, була організована робота над кодификацією та подальшим розвитком дипломатичного права. Як результат - у квітні 1961 р. у Відні була ухвалена Конвенція про дипломатичні зносини. Це головне джерело права в цій галузі . Вона регулює широке коло питань, які стосуються дип­ломатичних відносин між державами. Поряд з ко­дифікацією звичаєвих норм вона ввела чимало нових (на момент прийняття) норм міжнародного права.

Встановлення дипломатичних відносин і заснування дипломатичних представництв — головна, найпоши­реніша форма зовнішніх зносин, за якої встановлюються і підтримуються стійкі офіційні відносини на рівні постійно діючих дипломатичних представництв, які функціонують на основі відповідних принципів і норм міжнародного права та правил, що склалися у практиці зовнішніх зносин. Саме такі, цілком нормалізовані у політико-правовому плані, відносини дають можливість найповніше реалізувати міжнародно-правову суб'єктність держав в умовах взаємного визнання чинного суспільно-політичного ладу і економічних систем держав-контр-агентів.

Згідно Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. встановлення дипломатичних відносин між державами і заснування постійних дипломатичних представництв здійснюються за взаємною згодою. Такі відносини створюють загальну політико-правову основу Для розвитку двосторонньої співпраці між заінтересова­ними державами і впорядковують їхні відносини у всіх галузях. Цим дипломатичні відносини відрізняються від дипломатичних контактів — разових, конкретно-цільово­го характеру дипломатичних акцій, можливо, навіть в умовах невизнання.

Дипломатичне представництво — це постійний за­рубіжний орган зовнішніх зносин держав-контрагентів, за посередництвом якого вони підтримують взаємні диплома­тичні відносини. Очолюється цей орган дипломатичним представником держави, що акредитує.

Як уже зазначалося, функції дипломатичних представництв визначені Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р.

До них відносяться:

- представництво своєї держави перед державою перебування;

- захист інтересів своєї держави і його громадян у державі перебування;

- ведення переговорів від імені своєї держави з урядом держави перебування;

- збір інформації легальними засобами про державу перебування;

- розвиток і заохочення дружніх відносин між двома державами.