120. Реалізація та імплементація норм міжнародного гуманітарного права

Заходи щодо ефективності виконання норм МГП здійснюються на двох рівнях: на національному та на міжнародному. На виконання норм МГП національні органи приймають відповідні закони, в яких передбачається кримінальна ти дисциплінарна відповідальність за серйозні порушення. Проте прийняття закону само по собі не вирішує справи. Необхідне виховання відповідної правосвідомості (ця вимога закріплена в Женевських конвенціях 1949 року і в Додаткових протоколах. Женевські конвенції накладають на державу обов’язок як в мирний так і у військовий час розповсюджувати тексти цих конвенцій). Особливо важливим є виховання військовослужбовців. Чим вище військове звання, тим значніше повинно бути знання МГП. Воєноначальник зобов’язаний зробити все від нього залежне для попередження порушень норм МГП особами, що входять в склад підлеглих йому збройних сил. Нехтування цим обов’язком само по собі розглядається як діяння, за яке карають.

МГП передбачає такі гарантії виконання своїх норм. По-перше, санкції,

які застосовуються до держави, збройні сили якої порушують норми і принципи МГП. По-друге, покарання осіб здійснивших або таких що наказали здійснити військовий злочин.

На додаток до загального механізму імплементації для ефективного виконання норм МГП і контролю за їх виконанням може створюватися спеціальний міжнародний механізм у відповідності з положеннями Статуту ООН, які передбачають створення міжнародних органів з метою сприяння і заохочення поваги до прав людини і основних свобод. Так у 1967 року ГА ООН заснувала спеціальний комітет ООН для розслідування дій Ізраїлю стосовно населення окупованих територій, які стосуються прав людини.

121. Правові засади здійснення міжнародних миротворчих операцій оон

Міжнародна миротворча операція комплекс дій і заходів багатонаціональних військових сил (створених за згодою Ради Безпеки ООН), які проводяться під загальним контролем Ради Безпеки ООН з метою: врегулювання або створення умов для врегулювання (запобігання виникненню) міждержавних, а також внутрішніх конфліктів за згодою сторін конфлікту чи з використанням примусових заходів за рішенням Ради Безпеки ООН та виконання всього комплексу завдань, пов’язаних з цим врегулюванням.

Миротворчі сили створюються в кожному окремому випадку по рішенню РБ. В Статуті ООН не міститься чіткого визначення характеру дій по підтримці миру, і це ускладнює їх тлумачення як з точки зору дипломатичних переговорів.

Для врегулювання воєнно-політичного конфлікту міжнародна миротворча операція не завжди може проводитися. Умовою її проведення має бути відповідне політичне рішення міжнародної спільноти (Ради Безпеки ООН, ОБСЄ, інших регіональних організацій). Необхідна також згода сторін воєнного конфлікту і визнання всіма його сторонами права міжнародної спільноти на проведення такої операції. Держава має повне право у будь-який момент відмовитись від перебування контингенту на її території.

Отже, стан взаємовідносин сторін повинен свідчити або про тривалу неспроможність досягти політичних цілей воєнно-політичного конфлікту за допомогою військово-силових методів, або про військову, економічну чи іншу форму тиску міжнародної спільноти чи окремих держав на сторони з метою створення умов для проведення міжнародної миротворчої операції.

Законність миротворчих акцій витікає з наступних положень: якщо вони санкціоновані Радою Безпеки і якщо вони відбуваються унаслідок рекомендацій з боку Генеральної Асамблеї, коли Рада Безпеки не може займатися даною проблемою, обов'язкова згода держави, на території якого розміщуються війська ООН.

Слід ще раз підкреслити, що поняття миротворчих акцій народилося з практики міжнародних відносин і не передбачалося авторами Статуту ООН. Тому в Статуті немає відмінностей між примусовими і миротворчими діями.