18. Міжнародне право з 1919 р. До створення оон.

У розвитку сучасного міжнародного права розрізняють два основних етапи: до Другої світової війни і після завер­шення Другої світової війни.

Важливими характеристиками становлення сучасного міжнародного права на першому етапі можна вважати:

• остаточне припинення гегемонії однієї держави;

• встановлення Версальської системи та утворення Ліги Націй (1919 р.) як нової форми колективного вирішення міжнарод­них проблем на постійній основі;

• централізація міжнарод­ної правосуб’єктності навколо суверенних держав (прави­телі держав остаточно перестали вважатися суб'єктами між­народного права)

• початок формування універсальної між­народної спільноти;

• віднесення війни до виняткового ви­падку правомірної дії держави;

• становлення системи міжнародною судочинства на постійній основі;

• введення у сферу міжнарод­но-правового регулювання національних меншин, а згодом фізичних осіб і корінних народів, початок процесу деколо­нізації та ін.

Початок першого етапу становлення сучасного міжнародного права ознаменувався значними міжнародно-правовими досягненнями; це — обмеження Статутом Ліги Націй і заборона пактом Бріана—Келлога (1928) війни як інструменту утвердження національних інтересів; проголо­шення принципу універсалізму і права націй на самовизна­чення; суттєва трансформація міжнародно-правових інститутів визнання; поява більш досконалих форм правового вирішення проблем, які упереджують можливість конфлікту в територіальній (інститут прикордонних комі­сарів), торговельній (торговельні представництва та агент­ства) та інших сферах; скорочення англійської світової ко­лоніальної системи до рівня Британської співдружності і запровадження мандатної системи як форми міжнародного контролю та сприяння розвитку народів на шляху до їх не­залежності; запровадження інституту відповідальності агре­сора і воєнних злочинців (щоправда, початок не був успіш­ним — німецький імператор Вільгельм II і кілька сот діячів країн німецького блоку не понесли відповідальності перед спеціальним міжнародним трибуналом за порушення міжна­родного права через деструктивну позицію Нідерландів); утворення Міжнародної Організації Праці як форми міжна­родної охорони праці і розвитку законодавства в цій сфері; започаткування вирішення проблеми роззброєння:

• укладення протоколу про заборону хі­мічної і бактеріологічної війни і застосування отруйних, за­душливих та інших подібних газів 17 червня 1925 р.

• Кон­венції про режим воєнного полону 27 липня 1929 р.

• Же­невської конвенції 27 липня 1929 р. з питань Червоного Хреста з урахуванням нових засобів війни і засобів повітря­ного транспорту;

• обмеження воєнно-морських сил США, Великої Британії, Японії, Франції, Італії відповідно до спів­відношення 5:5:3:1,5:1,5;

визначення завдань здійснення ко­дифікації універсального міжнародного права (резолюція Асамблеї Ліги Націй від 27 вересня 1927 р.) та ін.

Проте перший етап становлення сучасного міжнародно­го права проходив украй непослідовно. Нерідко держави обирали політику сили, що переважала над міжнародними договірними зобов'язаннями. Свідченнями тому є вторгнен­ня Японії в Китай, агресія Італії проти Ефіопії, трирічна громадянська війна в Іспанії зі втягненням у неї провідних держав, захоплення Німеччи­ною Австрії, а згодом Чехословаччини, війна Радянського Союзу проти Фінляндії. Та й сама Друга світова війна свідчила про те, що механізми міжнародного права практично не діють.

Напад 7 грудня 1941 р. Японії на Тихоокеанські володіння США і Англії показав, що Версальська система перестала діяти не тільки в регіоні, а й остаточно.

Основ­ним недоліком міжвоєнного міжнародного права була нерозробленість правових гарантій дотримання його норм, від­сутність ефективного механізму запобігання правопорушен­ням, слабкий рівень розвитку нормативного регулювання міжнародно-правової відповідальності і санкцій.