Інші види визнання

До інших видів визнання належить:

визнання органів національного опору; органів національно-визвольних рухів; «повсталої сторони» або «воюючої сторони».

Під час боротьби за державну незалежність або під час іноземної окупації нація створює органи національно-визвольного руху, які можуть бути визнаними іншими державами. Таке визнання забезпечує для них певні юридичні наслідки.

Цей вид визнання набув поширення в період ліквідації колоніальної системи у 60-70 роки XX сторіччя. Національно-визвольні рухи визнавались державами і міжурядовими організаціями (ООН, ОАЄ), які надавали їм статус спостерігачів.

Особливість полягає в тому, що по суті визнання надається організації, яка очолює НВР. Головний юридичний наслідок визнання - визнається статус законного представника такої організації з певним обсягом міжнародної правосуб'єктності:

можливість вступати у взаємини з державами і міжнародними організаціями; укладати або приєднуватися до певних міжнародних угод; брати участь у роботі міжнародних організацій. Визнання «воюючої сторони» можливе, якщо вона відповідає таким умовам:

у межах території однієї держави починаються явні і чітко визначені військові сутички між її збройними силами й іншими збройними групами; воююча сторона контролює істотну частину території;

воюючу сторону складають організовані групи, які здійснюють військові дії відповідно до норм міжнародного гуманітарного права;

наявність об'єктивних обставин, які змушують державу, що визнає визначити своє ставлення до учасників конфлікту.

Якщо конфлікт не стосується інтересів третьої держави, то визнання такого утворення є втручанням у внутрішні справи держави.

68. Поняття, форми і способи визнання.

Інститут визнання — це сукупність міжнародно-правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з виходом на міжнародну арену нових суб'єктів мп.

В міжнародному праві постійно з'являються нові, припиняють або продовжують своє існування в зміненому вигляді вже існуючі суб'єкти мп, або з'являються утворення, які претендують на статус суб'єктів в майбутньому.

Міжнародне визнання має політичний і правовий характер. Політичний аспект визнання -це заява вищих органів держав про бажання встановити з державою, яка визнається, дипломатичних взаємин. Визнання, утримання або відмова у визнанні мають взаємні правові наслідки.

Універсального міжнародного документа, який би регулював процес визнання нових утворень не існує. Інститут визнання базується на звичаєвих нормах:

1. не може бути обов'язку визнання;

2. існує загальне право на визнання;

3. загальновизнаним є право на вмотивовану відмову у визнанні.

За формою визнання може бути:

1. ае ]иге - офіційне, остаточне і повне визнання. Випливає з певної заяви, яка формується в офіційних актах, або з факту, який наочно означає намір визнати (встановлення офіційних мв). Зумовлює стабілізацію політичних і економічних стосунків, обмін дипломатичними представництвами вищого класу, визнання компетенції адмінистративної та судової влади визнаної держави, визнання її імунітету від юрисдикції держави, яка визнає).

2. ае^асіо — визнання офіційне, але недостатнє, тимчасове й іноді зумовлене. Правові наслідки - не зобов'язує встановити дипломатичні стосункі, проте може спричинити встановлення консульських відносин.

3. асі Нос. - неофіційне одноразове визнання для здійснення конкретних дій: налагодження контактів між дипломатами чи політиками, проведення мирних переговорів, підготовки мирних угод.

За способом здійснення визнання:

1. наочно засвідчене — це офіційна заява або нота про визнання нового утворення сіє .]иге, або повідомлення про бажання налагодити дипломатичні стосунки з новою державою.;

2. визнання що припускається (мовчазне визнання) - формальне налагодження дипломатичних стосунків (офіційні поздоровлення, декларація про нейтралітет при визнанні стану війни між державами; надання екзекватури консульському представникові тощо).

Типи визнання:

1. визнання у традиційному розумінні;

2. попереднє визнання - здійснене до виконання визначених міжнародних-правових вимог;

3. зумовлене визнання - надання визнання залежить від виконання певних умов;

4. колективне визнання;

5. невизнання.

Визнання здійснюється компетентним органом держави. Надане визнання вже не відкликається, а у випадку докорінної зміни обставин його вилучення є автоматичним.

Припускається заява, або інші дії існуючого суб'єкта мп, які констатують факт політичного та правового існування нового утворення:

1. держави;

2. уряду, що здобув владу неконституційним шляхом, національно-визвольного руху;

3. міжнародної організації.

69. Конститутивна і декларативна теорії визнання. Правові наслідки визнання.

В міжнародному праві існують дві теорії визнання держав - конститутивна і декларативна.

Конститутивна теорія: "політичний акт визнання є попередньою умовою існування юридичних прав нової держави". Саме акт визнання іншими державами створює нову державу, породжує і забезпечує її міжнародну правосуб'єктність. Визнання нової держави, яка додержує умов державності, має бути правовим обов'язком. Таке визнання може мати виключно правові наслідки.

Декларативна теорія: "визнання є лише декларацією, що констатує існуючий факт виникнення нового суб'єкта мп. Держава здобуває міжнародну правосуб'єктність внаслідок юридичного факту утворення, незалежно від визнання."

Арбітражна комісія, створена Міжнародною Конференцією по Югославії в 1991 р., проголосила, що «існування або зникнення держави є питанням факту», «результати визнання іншими державами є суто декларативними».

Визнання нових держав пов'язують з наявністю певних елементів державності:

• населення;

• території;

• політичної організації влади.

Європейське Співтовариство ухвалило Декларацію «Керівні принципи визнання нових держав у Східній Європі і Радянському Союзі», в якій міститься перелік вимог до держав, які визнаються.

Визнання держав забезпечує стабільні політичні й економічні стосунки і ефективне здійснення прав, що випливають із прав і обов'язків міжнародної правосуб'єктності.